Ще тільки вирок – і скінчиться справа.
І славний рід скінчиться – Чураї.
А як тоді співатиме Полтава?
Чи сльози не душитимуть її.
Марко Вовчок
1833 – 1907
біографія видатний український письменник творчість
Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилась 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у сім’ї армійського офіцера. Навчалась у приватному пенсіоні в Харкові (1846 – 1848), жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. 1851 року, вийшовши заміж за українського фольклориста Опанаса Марковича жила в Чернігові, Києві, Немирові протягом 1851 – 1858 років. В 1859 році видала збірку російською мовою “Рассказы из народного русского быта” (оповідання російською мовою — “Надежа”, “Маша”, “Катерина”, “Саша”, “Купеческая дочка”, “Игрушечка” тощо). В 1859 році важко захворіла і виїхала на лікування до Німеччини. Потім, для кращог лікування поїхала до Італії. В 1860- 1866 роках з сином Богданом жила у Парижі. Повернувшись до Петербургу працювала у журналі «Отечественные записки». У 1871 – 1872 роках редагувала журнал «Переводы лучших иностранных писателей», перекладала у францьзької, англійської, німецької, польської твори відомих письменників. Зі своїм другим чоловіком (перший помер) М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонах Росії. Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х років. Свої найкращі оповідання з українського народного життя написала під час перебування в Немирові. До першої книги «Наронних оповідань» (1857) увійшло 11 творів – «Сестра», «Козачка», «Горпина», «Одарка», «Сон», «Викуп», «Чумак» тощо, до другої (1862) – «Не до пари», «Два сини», «Ледащиця», «Чари» та психологічна повість «Три долі». «Інститутка» - перша в українській літературі соціальна повість, яку Марко Вовчок писала протягом 1859 – 1861 років. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка “Кармелюк” написана в 1862 — 1863 роках. Перу письменниці належать твори написані російською та французькою мовами. Померла письменниця 28 липня 1907 року в Нальчику, там і похована. Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання (“Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”), баладного оповідання (“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”), соціальної повісті (“Інститутка”), психологічного оповідання й повісті (“Павло Чорнокрил”, “Три долі”), соціальної казки (“Дев'ять братів і десята сестриця Галя”), художнього нарису (“Листи з Парижа”).
Миколо Григорович Фітільов (Хвильовий)
1893 – 1933 роки життя
Народився 19 грудня (в деяких посібниках 13 грудня) 1893 року в селі Тростянець на Харківщині в багатодітній родині вчителя. Вчився в Охтирській гімназії, але атестата так і не одержав. Босякує, працює на заводах Донбасу, вантажником в порту та на багато інших роботах. В 1914 році потрапляє на фронт. 1916р. - фронти першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів. 1917р. - член компартії України, активна участь у громадянській війні в лавах Червоної армії В 1917 році повертається до Харкова, потім його залишає, організовує повстанський загін. 1919 рік – член КП(б)У. В 1921 році демобілізується з армії, оселяється в Харкові і веде активне літературне життя. Перші поетичні збірки «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922). 1923р. - збірка прозових творів "Сині етюди" ("Редактор Карк", "Кіт у чоботях", "Солонський Яр", "Легенда", "Свиня", "Чумаківська комуна"). 1924р. - збірка оповідань "Осінь" ("Елегія", "Я (Романтика)", "Силуети", "На глухім шляху" та ін.), повість "Санаторна зона". Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20х років. Вступає в «Гарт», 20 листопада 1925р. - разом з однодумцями, створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). В літературі 20-30-х років фігурує як автор новел, оповідань, повістей, памфлетів. У 1925 – 1928 роках розпочалась літературна дискусія через статтю Хвильового «Про «сатану в бочці», або графоманів, спекулянтів та інших «просвітян». Основною ідеєю дискусії було визначення сучасного стану і подальшого шляху розвитку українського мистецтва. Хвильовий був за те, щоб українська література розвивалась без будь-яких діючих факторів на неї, без Європи, сама по собі. Під час дискусії з’являються памфлет «Камо грядеш?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» та стаття «Україна чи Малоросія?». Дискусія переросла в політичну, 14 січня 1928р. ВАПЛІТЕ змушена "самоліквідуватись". 1927р. - роман "Вальдшнепи", ІІІ частина якого знищена урядовими органами. Хвильовий в 1928 році переїздить у Відень. У 1933 році побував на Полтавщині і бачив голод. 13 травня 1933 року застрілився. Він був українським комуністом. Саме в цьому полягає його внутрішня проблема. Більшовизм і національна ідея – поняття несумісні. Працював у напрямку імпресіонізму. Мав доньку. Представник «Розстріляного Відродження».
Олександр Петрович Довженко
1894 – 1956 роки
Народився 10 вересня 1894 року в селі Сосниці на Чернігівщині в селянській сім'ї. Батьки – неписьменні. Петро Семенович – батько, Одарка Єрмолаївна – мати. Із 14 дітей вижило двоє – Саша і Поліна (стала лікарем). Навчався в Сосницькій початковій та вищій школах, з 1911 року – в Глухівському учительському інституті. Після закінчення (1914 рік) вчителює у Житомирі (фізика, природознавство, географія, історія, гімнастика). Мріє про університет і Академію мистецтва: має хист до малювання. 1917 рік вступає на економічний факультет Київського комерційного інституту. Брав участь у національно-визвольній війні, захищав УНР. Був осуджений більшовиками до страти, але його порятували боротьбисти. Боротьбисти невдовзі об’єднались є КП(б)У і Довженка призначили секретарем Київського губернського відділу народної освіти. 1921-1923 роки – на дипломатичних роботах у Польщі, Франції, Англії, Німеччині. У Берліні вступив до приватної школи відомого художника Геккеля. У 1923 році повернувся до Харкова. Влаштовується в редакцію газети «Вісті ВУЦВК» (1923-1926 роки). Пише під псевдонімом «Сашко». Відвідував засідання студії «Гарт», став одним із засновників ВАПЛІТЕ. У 1926 році переїздить до Одеси, де, за допомогою Ю. Яновського починається найяскравіший період творчості: життя в кінематографі. Першими пробами стали короткометражні фільми «Вася - реформатор», «Ягідка – кохання», більш серйознішим «Сумка дипкур’єра». На прикінці 20-х років знімає «Звенигора», «Арсенал». Переїздить до Києва, знімає «Землю». У 1932 році зняв свій перший звуковий фільм «Іван». В 1935 році знімає «Аероград». 1939 рік – «Щорс» (за наказом Сталіна). Бере участь у Другій світовій війні, і працює як письменник. Помер 25 листопада 1956 року в Москві. Дружина – Юлія Солнцева (1930 рік одруження).
Ольга Юліанівна Кобилянська
1863 – 1942
Ольга Юліанівна Кобилянська народилась 27 листопада 1863 року у місті Гура – Гумора Кимпулунзького повіту в Південній Буковині в родині службовця. У 1873 – 1877 роках Ольга навчалася в початковій чотирикласній німецькій школі. Дальшу освіту здобувала самостійно. З 1889 по 1891 роки жила в селі Димка Серетьського повіту. Володіла польською, німецькою і українською мовами. Пізніше разом із родиною вона переїхала на постійне проживання до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступала одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині». 1899 року Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Шевченка у Каневі. Після Першої світової війни жила важко, зазнавала переслідувань з боку румунської влади. У 1901 році вийшли окремою книжкою оповідання, новели німецькою мовою під назвою “Kleinrussische Novellen”. З 1927 року в Україні було розпочато видання 9-томного зібрання творів Кобилянської. 1927 року урядом УРСР було Кобилянській призначено пенсію за 40-літню літературну діяльність. 1940 року її було прийнято до Спілки радянських письменників України. Літературну діяльність почала в середині 1880-х років творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою – «Людина» вперше був надрукований 1895 року у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаного раніше німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж». Пізніше з’явились повісті і оповідання «Він і Вона» (1895), «Царівна» (1896), «Битва» (1896), «Що я любив» (1896), «Аристократка» (1898), «Valse melancholique» (1898), повість «Земля» (1902), «В неділю рано зілля копала» (1909). Протягом 1915 – 1923 років Кобилянська пише низку новел на антивоєнні теми: «Лісова мати», «Василка», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» та інші. Увагою до психологічних таємниць людської душі позначені новели «Огрівай сонце…» (1927), «Але Господь мовчить…» (1927). Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926). Померла 21 березня 1942 року в Чернівцях.
Панас Мирний
1849 – 1920
Панас Якович Рудченко народився 1 (13) травня 1849 року в місті Миргороді на Полтавщині в сім’ї бухгалтера повітової скарбниці. Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Наполегливо займався самоосвітою. Служив у повітових канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. Чиновницька служба Панаса розпочалася з 14 років і тривала до останнього дня життя. На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874). Від канцеляриста в Пирятинському повітовому суді він дослужився до високого чину дійсного статського радника, начальника першого відділу казенної палати в Полтаві. 1871 року оселився в Полтаві, де провів решту життя, працює в губернській скарбниці. Перу письменника належать вірш «Україна», оповідання «Лихий попутав». В середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883 — 1884 pоках, публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігорове». В журналі «Рідний край», що 1905 року почав видаватися в Полтаві, у ряді своїх творів Панас Мирний («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події. Після 1917 року працював у губфінвідділі. Літературну діяльність Панас Мирний розпочав наприкінці 60-х років. Виявив себе як письменник-реаліст. У творчій спадщині переважає проза. Він є автором ряду нарисів, оповідань, повістей, романів. Найбільш масштабним і складним є соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», написаний у 1872 – 1875 роках у співтоваристві з Іваном Біликом. Роман був виданий у 1880 році в Женеві, за сприянням Драгоманова. Помер 28 січня 1920 року, похований у Полтаві.