Детальні описи пекельних мук, жорстокі фантазії на тему покарання за гріхи, які у середньовіччі використовувалися з метою повчання, навернення грішників на праведний шлях, проявлялися і в барочному гротеску, і в містичному романтизмі, і в сучасному Франкові натуралізмі, і, зрештою, в експресіонізмі.
Натомість в оповіданні «Яць Зелепуга» увага письменника зосереджена саме на героях. Тут помітне і найближче оточення селянина (швагри), виступають активніше односельці, краще окреслений і гешефтмахер Мендель, який обдурює Зелепугу, даючи йому замість мільйона гульденів мільйон крейцерів. Події цікавлять письменника не самі по собі, а тільки в зв’язку з тим, наскільки вони допомагають розкривати образи людей. Через показ дещо наївного селянського опору ще яскравіше виступає мерзенність, ницість спритного і підступного Менделя, який для досягнення своєї мети спалює Зелепугу разом з його хатою.
Посиленням уваги до художньої вірогідності позначене і оповідання «Задля празника», в основі якого лежить лише один епізод із життя галицької Каліфорнії. Особливо виразно виступає в оповіданні роль реалістичної деталі: фабрикант Гаммершляг наказує вирахувати з робітників за святковий одяг для зустрічі цісаря вже після того, як зустріч відбулася і він одержав титул барона «за заслуги для добра краю».
Заключним оповіданням циклу є «Вівчар». У ньому письменник доходить до висновку про неминучість розвитку капіталізму як більш прогресивної порівняно з феодалізмом суспільної формації. Чергуючи описи тяжкої підземної праці із спогадами вівчаря про зелені полонини і вільне життя в горах, автора зауважує: «Кинений долею в глибоку підземну штольню, він чує сам по собі, що ті давні дня минули без повороту, що його шлях звернув у інший бік, що він із давнього, патріархального життя перейшов у нове, незвісне його дідам і прадідам, зразу страшне і дивоглядне, та не в одному ліпше. Вільніше. Ширше від старого» [10, 28].
Проблема відчуження праці відтворена письменником у нерозв’язному конфлікті героїв і середовища, зумовленого народженням нових форм капіталістичного суспільного устрою і від нього (героя) незалежного. Трагедію роздвоєння та самовідчуження особистості, яка знайшла найсильніше художнє втілення в образах Івана («Ріпник») та Василя Півторака («Навернений грішник»), І. Франко вбачає у виникненні нового суспільно-перехідного типу – «селянин-робітник». На образі Ганки з оповідання «Ріпник» доведено художнє втілення І. Франком процесів самовідчуження, морального спотворення та спустошення особистості, насамперед у її ставленні до іншого, зокрема жінки. Водночас зосереджується увага на змалюванні І. Франком процесів зародження у робітничому середовищі сліпого протесту, прагнення до самореалізації, утвердження себе як людини, здатної до праці. Через розкриття образів Василя Півторака («Навернений грішник») та Вівчара («Вівчар») виділено одну з найяскравіших прикмет відчуження праці – втрату зацікавленості до її предмета.
Проблему відчуження праці І. Франко розглядає на двох рівнях: родинному і соціальному. На рівні родинному спостерігається повний розпад сім’ї та патріархальних сільських устоїв. Натомість превалює активізація чинників біологічного задоволення, фундаментальної озлобленості, прагнення перекинути на іншого неіснуючу провину.
На рівні соціальному констатується посилення процесів відчуження праці, що приводить героїв до фізичної загибелі. У цьому ж контексті відбувається переосмислення героями-селянами святості землі, що повертається до них з матері-годувальниці на смертельну могильну пастку.
Переживання героїв бориславського циклу простежуємо і в художньому відображенні почуттів провини, совісті та вибору. З’ясовано, що, власне, кожен із них приходить до усвідомлення своєї вини, і таке почуття пов’язане з їх глибинною совістю і глибинною відповідальністю перед родом, землею і Богом. Моральні перетворення, спричинені внутрішньою деформованою совістю, простежуємо в кінцевій поведінці персонажів, що вияскравлює їх справжню людську глибинну суть. Так змінюється Іван («Ріпник»), який у першій редакції оповідання спокутує свою вину перед Фрузею – разом з маленьким сином він повертається до роботи на землі, а у другій редакції прагне повернути собі людське обличчя. Свій гріх перед смертю спокутує і Ганка («Ріпник», друга редакція).
Цікаву художню реалізацію у творах бориславського циклу знаходять танатологічні мотиви. Письменник окреслює кілька концепцій смерті – від негативних до оптимістичних, життєствердних. У творах І. Франка смерть виступає метафорою остаточного розриву з минулим, символом оновлення життя, початком нового духовного існування (смерть Івана та Фрузі «Ріпник»). Позитивної конотації цей концепт набуває в новелі «Полуйка», де її можна розглядати як реалізацію символічної віри героїв у своє майбутнє.
У бориславському циклі творів визначено таку типологію кінечності буття: смерть-вмирання в ім’я народження нового (духовного) життя та вічного з’єднання (безсмертя) («Ріпник»); смерть-переродження, трансформація людини («На роботі», частково «Boa constrictor»), смерть – відсутність можливості терпіти земні страждання («Навернений грішник»); смерть – символ надії на майбутнє («Полуйка»).
Таким чином, в оповіданнях бориславського циклу передано процес включення вчорашнього селянина в коловорот нового капіталістичного виробництва, яке не тільки створює для нього нові засоби прожитку, але й докорінно змінює його психологію, уявлення про світ, погляди на взаємини між капіталістом і ріпником.
Проза І. Франка, як і загалом уся його творчість, позначена важливими мистецько-естетичними шуканнями, появою нової проблематики і нового героя, багатством виражальних засобів, що відобразило цілий етап у художньому трактуванні та відтворенні дійсності.
Намічаючи впродовж свого життя різні типи й характери, автор дав у своїх оповіданнях і повістях цікаві, вірні образи, в першу чергу з життя тих, хто «в поті чола» працює на життя. Побут сільського й міського пролетаріату і визиск його праці різними галапасами, експлуататорами знайшли відгомін у циклі оповідань великої стійкості, писаних у реалістичному тоні.
франко селянин пролетаризація експлуатація
Прозовий доробок І. Франка за проблематикою, життєвою переконливістю створених образів, за різноманітністю жанрів, оригінальністю створених образів, за різноманітністю жанрів, оригінальністю стилю, художньою довершеністю загалом є одним з найбільших досягнень української прози ХІХ – ХХ ст.
Письменник перший в українській літературі реалістично зобразив життя робітничого класу і його боротьбу проти гнобителів, показав нового героя – людину праці, яка стала головним персонажем його поетичних, прозових і драматичних творів.
Франко художньо відтворив процес первісного капіталістичного нагромадження, зародження революційної свідомості робітничого класу і перші організовані виступи робітників нафтових промислів у Галичині, показав сильні і слабкі сторони робітничого руху в Галичині.
Темою творів бориславського циклу послужили соціальні конфлікти на нафтових промислах у Бориславі. Показати їх у всій динаміці і різносторонності було завданням художника.
В його зображенні життя є безперервною, жорстокою боротьбою між двома непримиренними таборами, з одного боку, нещадно експлуатованою масою трудящих і, з другого, – згуртованою і єдиною в координуванні засобів експлуатації, хоч взаємно конкуруючою, групою хижаків – промисловців. Суспільні відносини і державний устрій сприяють останнім, що й викликає спочатку на задоволення, обурення, далі самооборону і вкінці – активний наступ людей праці на капітал.
У відповідності до етапів робітничого руху Франко відтворює ступені розвитку класової свідомості. Перший етап – це пролетаризація селянської бідноти і безповоротний перехід її з стану селянства в лави робітників. Цій стадії відповідає ще селянська індивідуалістична свідомість. Другим етапом є організація робітничої маси до активних виступів.На цій стадії свідомість робітників з індивідуалістичної переростає уже в робітничу солідарність. Коли оповідання «Навернений грішник», «На роботі», «Ріпник», повість «Boa constrictor» зображують перший етап робітничого руху, то повість «Борислав сміється» зображує другий.
Показуючи в цих творах процес розвитку капіталізму, становлення і ріст робітничого руху в Галичині, письменник барвисто змальовує соціальні характери, психологію героїв. Багатством і яскравістю відзначається у нього колекція бездушних експлуататорів: крок за кроком він простежує їх економічний ріст, аналізує причини, що сприяють цьому.
Симпатії автора цілком на стороні знедолених, трудящих. Перед нами використовується галерея людей, переважно з високими моральними якостями: ініціаторів і організм величезної спадщини Івана Франка найбільшою цінністю є його художня творчість, яка в яскравих, барвистих картинах відбила ідеї, прагнення і почуття цілого покоління українського народу.
Цикл «Борислав. Картини з життя підгірського народу» є своєрідним триптихом. У «Ріпнику» герої стають жертвами обставин на бориславських промислах, в оповіданні «На роботі» уже порушується проблема необхідності протидіяти тим обставинам, боротися з ними, у «Наверненому грішнику» дія відбувається не на нафтових промислах у Бориславі, а в селі. Таким чином, І. Франко показав навальний наступ нових економічних відносин та їх згубні наслідки ще в одній сфері галицького суспільства, створивши три яскраві картини з підгірського життя і побуту середини ХІХ ст.