У змалюванні образу пікаро проявилися демократичні позиції анонімного автора. Протягом усієї розповіді його ставлення до героя змінюється. Спочатку хлопчик Ласаро, який терпить стільки злигоднів, зображується зі співчуття, відчувається, що автор схвалює його кмітливість і симпатизує шахрайським діям, якими Ласаро рятується від лиха. Але зрілий пікаро Ласарільйо поданий з явною іронією, в образі його відчутна викривальна тенденція, а корисливість і практицизм, аморальність і підле пристосовництво героя огидні автору.
Автор першого шахрайського роману не сприймає ідею «вижити будь-якою ціною, створити свій домашній достаток ганебним, аморальним шляхом». Вже в першому шахрайському романі помітні протиріччя між наміром автора визначити негативні риси суспільства, які і призводять до «виникнення» героїв подібних Ласаро і поступовим неприйняттям автором свого героя. Героя, який спочатку був вимушений різними засобами і методами боротися за своє виживання, і на цьому етапі автор йому симпатизує, а потім герой стає «достойним» того суспільства, яке його створило і «виховало».
У критичному плані змальовані в романі різні сторони соціального життя. Люди, яким служить Ласарільйо, - це характерні типи феодально-абсолютистської Іспанії. Наприклад, занепад дрібного дворянства і його психологія яскраво відбиті в образі бідного ідальго з Кастилії, котрий узяв Ласаро на службу. Ідальго ще бідніше за жебрака, і честь його вже нічого не варта, але він зберігає дворянську пихатість, певність своєї зверхності над іншими людьми, свідомість свого права на існування за рахунок інших.
Шахрайський роман показує, що люди подібні ідальго, стверджують життєвий принцип, що можливо жити і не працювати, жити за рахунок інших, які мають створювати суспільні блага для таких, як ідальго. Вони рахували себе вищими від простих людей і вважали, що їх походження та соціальний статус визначають їх особливе положення в суспільстві. Але такі «цінності» суспільства і зумовили виникнення шахраїв, призвели до втрати загальнолюдських цінностей.
Інші люди, які не мають такого походження повинні забезпечувати для цих «людей високого походження» всі блага. Роман показує, що такі суспільні настрої є однією з головних сил, які призводять до деградації суспільства, до того, що люди втрачають вмотивованість чесно працювати. Вони майже вимушені йти шляхом обману, крадіжок, презирства до ближніх, бажання вижити будь-якою ціною.
Яскравими й переконливими є образи священнослужителів. Усі вони зображені гостро й критично, що надає твору антицерковної спрямованості. Тому роман був засуджений інквізицією і в 1559 році внесений до списку заборонених книг.
Загалом роман відзначається вільнодумством та великою дотепністю. Стиль його «низький» , мова проста, розмовна, розповідь від першої особи вносить тон безпосередності й невимушеності. Автор свідомо протиставив цей «низький» стиль складній, риторичній мові лицарських романів.
В повісті про Ласарільйо в концентрованому вигляді представлені істотні риси шахрайського жанру. Визначилася переважно «автобіографічна» форма пікарескного роману: шахрай складає власний життєпис, після того як досяг благополуччя. Подібна форма визначає як би роздвоєння образа героя: з одного боку, це пікаро, що проходить сувору школу життя; з іншої - оповідач, навчений життєвим досвідом, що здобуває із цього досвіду повчання. На ці дві точки зору накладається, не збігаючись із жодною з них, авторська позиція, що знаходить вираження в «Житті Ласарільйо з Тормеса» головним чином в іронічному висвітленні подій і персонажів.
Починаючи з «Ласарільйо», шахрайський роман будується як своєрідний «роман виховання» героя, де «школою» виступає саме життя, з яким герой зіштовхується в різних проявах, переходячи від хазяїна до хазяїна або від пригоди до пригоди. Звідси досить елементарна конструкція оповідання, у якому окремі епізоди зв'язані між собою образом центрального героя, єдиного персонажа, що проходить через всю книгу. Разом з тим саме «відкритість» композиції дозволяє розгорнути панораму дійсності, створити галерею соціальних типів. Показ суспільного середовища стає одним з істотних елементів ідейного змісту роману, підкреслюючи соціальну обумовленість образа пікаро і його еволюції. Зображення середовища здобуває переважно сатиричну спрямованість, а оскільки автор шахрайського роману зображує головним чином зворотну сторону життя, то цій сатирі властивий нерідко грубий, «фізіологічний» характер. Часто сатира пофарбована в похмурі й безвихідно песимістичні тони.
Шахрайський роман ¾ це «виховний роман» навиворіт, тому що в остаточному підсумку відбувається примирення героя з жахливою, мерзенною дійсністю або «піднесення» її за допомогою релігійного повчання [27, c. 229]. Книга про Ласарільйо - гірке, іронічне «введення в життя», показова автобіографія, посібник з мистецтва життя серед «негод і халеп». Образ Ласарільйо - це один з типів пікаро, якого можна назвати «шахраєм несамохіть», тільки наприкінці він стає закоренілим шахраєм.
Інший шахрайський роман який яскраво характеризує цей літературний напрямок, є роман Матео Алемана «Гусман де Альфараче», перша частина якого вийшла в світ в 1599 році (до Німеччини шахрайський роман проник завдяки перекладу саме цього роману). Другу частину твору письменник надрукував у 1604 році під назвою «Життя Гусмана де Альфараче, спостерігача життя людського». Роман Алемана також побудований у формі автобіографії шахрая, але у цьому романі спостерігаються зміни як в ідейній концепції роману, так і в його структурі. Саме в цьому романі, тип «пікаро», такий характерний для іспанської літератури, знайшов своє найвиразніше втілення.
Роман Алемана, це продовження еволюції шахрайського роману, який як би відкриває період його розквіту, який припадає на кінець XVII століття, на епоху бароко. Особливість цього роману, яка вирізняє його з поміж інших, полягає в тому, що Алеман вперше представив свого пікаро, як гірько-комічне породження іспанського життя і одночасно як прокурора та суддю цього суспільства. Роман Алемана, у порівнянні з романом «Життя Ласарільйо з Тормеса» – це вже зрілий пікарескний роман, в якому пікаро виступає як національний образ.Герой Алемана оповідає про своє життя вже на схилі віку (характерна межа шахрайського роману), коли він після життєвих пригод і перенесених страждань розкаюється і визнає загальнолюдські цінності. Роман, з одного боку, розповідає про витівки пікаро, а, з іншого боку, він повний філософсько-етичних міркувань.
Розповідь починається з походження Гусмана, з в’їдливого опису «малого світу» [2, c. 71] - середовища, котре виховало плута. Потім, на противагу Ласаро, герой тікає з батьківського дому, і вступає у «великий світ» [2, c. 73]. Ким він тільки не був впродовж свого життя: і жебраком, і носильником, і поваром, а потім знову носильником і т.д. На відміну від Ласаро, Гусман не тільки шахрай, але і людина, яка осмислює життя і робить відповідні висновки. Роздумувати про життя він може глибоко, оскільки бачив все його: від низу до вершин. На відміну від Ласаро, який став шахраєм з причини життєвих обставин, Гусман є не просто шахраєм за вдачею, а він – це типове породження соціальних умов Іспанії того часу: «Цей солдат, Гусманільйо, схожий на тебе і на твою Іспанію, котра все бере силою і нахабством» [2, c. 293].
Гроші, як відомо, проникли тоді у всі сфери іспанського суспільства і шахрайство носило загальний характер, оскільки шахраювали всі: судді, ділки, шинкарі, впливові люди. У суспільстві розгорталася жорстока боротьба всіх проти всіх, оскільки один намагався обдурити і згубити іншого.
Не випадково на титульному аркуші своєї книги Алеман помістив емблему павука, що жалив змію. Такі були суспільні відносини того часу. Отже, автор зображує в романі занепад Іспанії, яку читач бачить як країну шахрайства і обману. У морально - дидактичній частині роману письменник намагається вказати шляхи порятунку для своєї вітчизни.
Глибока криза ідей гуманізму підвела Алемана до вчення римського стоїка Сенеки, що проповідує активне відношення до життя і одночасно «незворушність» мудреця, зневагу до матеріальних благ. Учення Сенеки в Іспанії часто перепліталося з християнством. Зображаючи життя Гусмана, автор представляє його як боротьбу між добрими і злими намірами. При цьому письменник виходить з уявлення про свободу людської волі у виборі між добром і злом. Те, що герой роману шахраює, здійснюючи при цьому аморальні вчинки, автор пояснює суспільними відносинами, що склалися, в тодішній Іспанії.
З іншого боку, вади Гусмана, так само як і інших людей, зображених в романі, є наслідком порочності людської природи, тобто наслідок «первородного гріха». Життя пікаро замальовується як наочне втілення зіпсованості людської природи. Проте для нього, як і для інших, можливий порятунок через покаяння і звернення до добродійного життя.
Розум, що дарований людині Богом, - ось що протиставляє Алеман людським пристрастям і гріховній природі. Алеманівський пікаро – є характером винятковим і в той же час універсальним, він водночас і виняток з правил і саме правило. Гусман – нероба, і саме це є причиною усіх його нещасть, але в Іспанії «ні я, ні ви, ні та сеньйора – ніхто не бажає працювати; ми хочемо аби все робилось само по собі, як по щучому велінню». Все життя Гусмана – це обман і шахрайство, але з іншого боку, навіщо йому бути чесним? Адже, в той час крали і обманювали усі, тому він нічим не вирізнявся з поміж інших, лише закон був не на його боці. «Всі крали – і сам я крав». «Дивлячись на це свавілля, я сам став таким, як усі» [2, c. 306, c. 314].В образі Гусмана ми наче бачимо Іспанію в мініатюрі, тобто історія про шахрая наче стає історією всієї країни, її портретом. В образі Гусмана відбився не тільки процес морального занепаду, але й зростання свідомості особистої гідності, що пов’язано з появою нового суспільства. Все це, дає підстави стверджувати, що хоч і головні риси й особливості шахрайського роману залишаються, проте все ж роман еволюціонує. Алеман не просто оповідає про життя пікаро, який з однієї пригоди потрапляє в іншу, чи з однієї життєвої ситуації до іншої, а наділяє свій роман глибоким філософським змістом, даючи в образі Гусмана образ усієї Іспанії, показуючи що в цей історичний період усі верстви суспільства були однаковими.