Відзначимо також , що «Гусман де Альфараче» був найпопулярнішим шахрайським романом Іспанії, так що ім’я його героя стало загальновідомим. Шахрайський роман продовжує розвиватись і в наступному періоді. Визначний зразок шахрайського роману періоду пізнього Відродження створив Франциско Кеведо (1580-1645). Значний успіх мала його книга «Історія життя пройдисвіта Паблоса» (1626), яка є зразком барочного роману. Кеведо перевершує Матео Алемана у своєму зображенні підлості і продажності, що панували в Іспанії в XVII століття. На відміну від роману його попередника, роман Кеведо повністю пройнятий песимізмом, характерним для майстрів барочного шахрайського роману.
Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством. Саме в романах про пригоди пікаро вироблялася традиція реалістичного зображення іспанської дійсності. Кращі твори цього жанру мали великий вплив на розвиток роману в різних європейських країнах у XVII – XVIII століття [18, с. 95]. Окремі його тенденції і прийоми нерідко оживають і в романі XX століття.
Отже, взявши за приклад три пікарескних романи, ми простежили еволюцію жанру як такого. Починаючи з Ласарільйо, пікарескний роман складався з низки оповідей про життя хлопчини, який не з власної волі став шахраєм. Цей роман відбивав настрої своєї епохи, реалістично зображував суспільство і людей. Вже далі, розвиваючись, шахрайський роман тяжів до жанру філософського роману. Наприклад, роман Алемана, хоч і мав ті ж риси, що і «Життя Ласарільйо з Тормеса», проте мав більш глибший зміст. Алеман, спостерігаючи над життям однієї людини, зробив висновок про людську природу і натуру в цілому. Усі соціально-політичні висновки, вся філософія роману, яку подає автор, прямо пов’язані зі змінами в особистому житті пікаро. Проте на цьому еволюція шахрайського роману не завершується. Далі, цей жанр роману набуває песимістичного характеру, адже герой поволі втрачає свій героїзм, і характер самого пікаро стає менш значимим.
На основі аналізу даних творів, хочеться відзначити, що характерними рисами шахрайського роману є його автобіографічна форма, осмислення героєм своєї біографії на схилі віку, служба у різних хазяїв, що дозволяє йому помітити недоліки представників різних прошарків суспільства і професій. Композиційно роман будується як авантюрний, будучи ланцюгом самостійних епізодів об’єднаних особою головного героя. Важливо також, що шахрайський роман є антитезою рицарського роману, оскільки у ньому представлені люди, позбавлені честі, предки яких славилися шахрайствами і крадіжками.
У різних країнах існували більш менш сприятливі умови для засвоєння іспанської традиції, так, наприклад, Тридцятирічна війна у Німеччині стала чудовим матеріалом для сприйняття роману подібного жанру. Відомий німецький шахрайський роман Гріммельсгаузена «Сипліциссимус» зародився внаслідок знайомства автора з іспанськими шахрайськими романами. Шахрайський роман залишився одним з основних традиційних жанрів іспанської літератури.
Отже, після завершення епохи іспанського пікарескного роману, багато авторських прийомів стануть популярними у літературах інших країн, а сюжетно-композиційна структура такого роману, як наприклад оповідання від першої особи, буде використовуватись в інших різновидах роману.
Н. Томашевський зауважує, що хронологічні межі жанру часом розсовувалися зовсім неправомірно. Він пише: «…Шахрайський роман ¾ жанр історично завершений, тобто має певні тимчасові межі…Шахрайський роман прожив майже столітнє життя, остаточно вичерпавши себе до середини XVII сторіччя. Усе, що пішло потім у цьому жанрі, було порожнім епігонством»[7, с. 187]. На думку Томашевского, вірна ознака завершення історичного життя жанру - роз'єднання форми та змісту, що й відбулося із шахрайським романом [25, c. 127].
Значення шахрайського роману для розвитку світової літератури величезне. Вмерши як конкретно-історичний жанр, він вплинув на становлення й розвиток більшості оповідальних жанрів нового часу.
Виникнення пікарескного роману не було синтетичним явищем, воно було обумовлено змінами в тогочасному суспільстві. Зародився пікарескний роман в Іспанії, наприкінці раннього періоду Відродження, і це не є випадковістю, адже в Іспанії того періоду склались такі суспільні умови, які самі породжували людей, котрі не мали іншого виходу окрім як шахраювати. Поява пікаро, була викликана переходом до нового суспільного ладу країни, яка до нього зовсім не була готова. Відображенням цього є перший шахрайський роман «Життя Ласарільйо з Тормеса», де головний герой під впливом суспільних змін змушений покинути матір і йти шахраювати. Автор реалістично змальовує суспільство, людей і характер самого пікаро, який не з власної волі став таким, якого життя змусило жебракувати й шахраювати. В образі Ласарільйо, розкривається доля і життєва філософія людей, яких переслідує голод і злидні, і які аби вижити в цих умовах вдаються до хитрощів та спритності, і згодом пристосовуються до цих умов.Еволюціонувавши, жанр пікарескного роману знаходить своє вираження і у творі Матео Алемана «Гусман де Альфараче». У цьому романі, історія пікаро показана вже не як збіг обставин, що змушують людину шахраювати, а як вибір самої людини, яка не хоче працювати, а лише живе за рахунок інших. І це не дивно, адже пікаро, з малечку вбирає цю життєву філософію, яку автор вдало зображує. В образі Гусмана знаходить своє вираження картина тогочасного суспільства, звичаї та побут людей, їх мораль і життєва філософія. Хоч на перший погляд, це роман в якому зображуються пригоди пікаро, проте за змістом він є набагато глибшим того ж Ласарільйо, тому можна сказати що в певному сенсі це філософський роман, адже в образі одного пікаро зображується вся Іспанія.
Однак, на цьому еволюція роману не завершується, хоча й більш пізні зразки пікарескного роману, вже мало схожі на свій початковий варіант. У подальшому своєму прояві, роман поступово позбавляється своїх основних рис, а згодом і самого пікаро. Проте все ж залишає певні риси, які згодом переходять у нові жанри роману.Уважне вивчення пікарескного роману дає змогу сказати, що за своєю сутністю він є сатирико-критичним, тобто він є продуктом ідеологічної опозиції по відношенню до дійсності. Таким чином, пікарескний герой не є відображенням пікарескної моралі, а лише є відображенням нужди, до якої його спонукає стан суспільства, і наміру бути таким, який він ввібрав в кров ще з дитинства. Слід також зазначити, що хоча й пікарескні романи наповнені філософічністю, проте в них ми не знаходимо виправдання дійсності, тому що автори звертають свою увагу на ті сторони суспільного життя, котрі призвели до цього.
Кращі твори цього жанру мали великий вплив на розвиток роману в різних європейських країнах у XVII – XVIII століттях. Окремі його тенденції і прийоми нерідко оживають і в романі XX століття.
1. Аверинцев С. Жанр как абстракция и жанреальность. М.: Наука,1989. - С. 3-41.
2. Алеман М. Гусман де Альфараче. М., 1963. – 567 с.
3. Аникст А.А. Ренессанс, маньеризм и барокко в литературе и театре Западной Европы. – В кн.: Ренессанс. Барокко. Классицизм. М., 1966. – 368 с.
4. Балашов Н.И. Общеевропейское значение испанской драмы и «третье» направление в литературе и искусстве XVII в. – В кн.: Iberica: Культура народов Пиренейского полуострова. Л., 1983. С. 77- 81.
5. Бахтин М. Народная культура Средневековья и Ренессанса. – 2-е изд. –М.: Худож. лит., 1990. – 543 с.
6. Гиршман М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. – М., 1991. – 269 с.
7. Гуревич А. История и сага. – М., 1992. – 396 с.
8. Европейская новелла Возрождения / Вступ. ст. П.Балашова, А. Михайлова, Р. Хлодовского. М.: «Просвещение», 1994. 362 с.
9. Есин А. Принципы и приемы анализа литературного произведения. – М.: Флинта, Наука, 2010 г. – 248с.
10. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение / Алексеев М.П., Жирмунский В.М., Мокульский С.С., Смирнов А.А. ¾ М.: Высш. школа, 1978.
11. Жизнь Ласарильо с Тормеса, его невзгоды и злоключения // Плутовской роман. М., 1967. – 77 с.
12. Літературний словник-довідник. – К., 1997. – 586 с.
13. Миленко В. Д. Пикареска в русской прозе 20-30-х годов XX века: генезис, проблематика, поэтика // Авторферат….канд. филолог. наук. – Симферополь, 2007.
14. Миролюбова А. Испанская новелла: рождение и расцвет / Испанская новелла Золотого века. - Л., 1989. - С. 5-20.
15. Папушева О.Н. Кризис испанского общества конца XVI – первой половины XVII в. сквозь призму полидисциплинарного анализа ментальности пикаро: Дис. ... канд. истор. наук. Томск, 2005.
16. Пинский Л. Е. «Гусман де Альфараче» и поэтика плутовского романа // Пинский Л. Е. Ренессанс. Барокко. Просвещение: Статьи. Лекции. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2002. – С. 48-67.
17. Пискунова С.И. Исповеди и проповеди испанских плутов // Испанский плутовской роман: пер. с исп. – М.: Эксмо, 2008. – С. 7−34.
18. Пискунова С.И. «Жизнь Ласарильо де Тормес»: симуляция реальности // Сквозь шесть столетий. Метаморфозы литературного сознания. М.: «Диалог - МГУ», 1997. – с. 51-72