Водночас низький рівень платоспроможності вітчизняних сільгоспвиробників призводить до того, що на складах заводів щомісяця залишається нереалізована 500-600 тракторів, майже 3 тис. знарядь для обробітку ґрунту, біля 1 тис. сівалок та іншої техніки.
Аграрії опинилися під загрозою втрати машинних технологій виробництва сільськогосподарської продукції. Незначні бюджетні асигнування не дозволяють змінити ситуацію на краще. Тому тільки повна мобілізація внутрішніх резервів допоможе вийти з глибокої кризи технічного забезпечення аграрного сектору.
Одним із значимих і вагомих показників виробничої експлуатації є сезонне навантаження на наявний фізичний комбайн. Порівняльними і оцінними показниками можуть служити статистичні дані аграрного сектору України за 1990 рік. Зернозбиральних комбайнів (ЗК) у господарствах налічувалося близько 116 тис. (СК-5 «Нива», СК-6 «Колос», «Дон»-1500, «Єнісей») і було зібрано 50,5 млн. тонн зернових. Середній термін жнив по Україні становив 21 день, а з урахуванням факторів дощів – 17-18 робочих днів, або 220-260 годин. У середньому за одну робочу годину жнив збирали 200 тис. тонн зернових, або 58600 га.
Якщо в 1990 році наявним парком ЗК в Україні за одну годину під час жнив збирали в середньому біля 200 тис. тонн зернових, то у 2004 році –близько 60 тис. тонн за годину. При таких темпах, щоб зібрати 38 млн. тонн, жнива тривати мають 630 годин, або 2,5 місяця, втрати врожаю через осипання, затягування термінів збирання становили близько 8 млн. тонн, або близько 21% вирощеного врожаю.
В Україні, навпаки, техніка, зокрема зернозбиральні комбайни, спрацьовується, а сезонне навантаження збільшується на відміну від розвинених країн. В Україні у 1991 році навантаження на фізичний комбайн становило 138 га, у Росії – 157 га, США – 62,5 га, у Німеччині – 31,3 га за сезон. У розвинених країнах навантаження на сільськогосподарську техніку не змінилося не змінилося, а в Україні і Росії виросло більше ніж удвічі і щоб довести навантаження до показників США на один комбайн сільському господарству України необхідно мати 112 тис. зернозбиральних комбайнів. Це означає, що господарства України повинні щорічно отримувати по 10 тис. комбайнів і не списувати їх упродовж 20 років.
Для забезпечення збирання врожаю на рівні 200-250 тис. тонн/год. (середньостатистичне значення для умов України) потрібно приблизно 50 тис. комбайнів пропускною спроможністю 8-9 кг/с на зразок «Славутича», «Дону». Очевидно, зважаючи на європейський напрям економіки країни, частину парку складатимуть зарубіжні комбайни, тепер їх налічується близько 4200 одиниць. За розрахунками, залежно від урожайності і погодно-кліматичних умов у період збирання врожаю комбайни виробництва Європи і США, які складають за кількістю від загального парку 7,5 %, збирають від 18 до 23 % валового збору врожаю. Виходячи їх цього, можна прогнозувати, що найближчими роками при закупівлі 2500-3000 комбайнів у провідних європейських і північноамериканських фірмах і списанні 500-700 старих комбайнів, їх загальна кількість стабілізується на показниках 6000-6500. При цьому вони збиратимуть 25-28% загального валу врожаю. Для збирання 72-75% валового збору врожаю в оптимальні агростроки буде потрібно близько 40 тис. зернозбиральних комбайнів вітчизняного виробництва на зразок «Славутич».
За оцінками Мінагрополітики, потреба в ресурсах на проведення комплексу польових робіт становить 8,6 млрд. грн. Потреба аграріїв у дизпаливі становить 1,9 млн. тонн/рік, а на весняну посівну – 0,6 млн. тонн. Для надання допомоги сільгосптоваровиробникам по забезпеченню нафтопродуктами впродовж останніх років укладалися угоди з нафтопереробними компаніями. У 2004 році за погодженнями із сільськогосподарськими виробникам поставлено 222,1 тис. тонн пільгового дизпалива. У 2005 році направлено 216,8 тис. тонн дизпалива за ціною 2400 грн/т. У 2006 році при ціні 2500 грн/т закупівля необхідної кількості для проведення весняно-польових робіт стала проблематичною.
Потреба в мінеральних добривах становить 1 млн. тонн у розрахунку на поживні речовини. Українські хімічні заводи можуть забезпечити виробництво такої кількості, але аграрії не в змозі придбати добрива через високі ціни на них.
У 2004 році Україна, за даними Держкомстату, експортувала азотних добрив – 4765098 тонн, комплексних – 143781 тонн, фосфорних – 84734 тонн, калійних – 16575 тонн.
Потенційна ємність ринку засобів захисту рослин оцінюється в 50 тис. тонн. Із 500 препаратів, що активно використовуються у світі, в Україні зареєстровано 300 видів пестицидів. Усього в Україні у 2004 році вироблено 965 тонн пестицидів, а імпортовано – 17 тис. тонн.
На підставі проведеного дослідження стану матеріально-технічної бази АПК можна зробити висновок, що він дуже складний, можна сказати критичний. Не вистачає практично половини технічних засобів для задоволення потреб у сільгосптехніці.
До цього слід додати проблему кадрового забезпечення, підготовки і перепідготовки механізаторів, слюсарів-ремонтників, інженерно-технічного персоналу, особливо в зимовий період; створення безпечних умов праці.
Невідповідність рівня технічного забезпечення потребам сучасного вітчизняного сільського господарства гостро ставить питання масштабної реорганізації машинно-тракторного парку. На думку директора ННЦ «Інститут механізації і електрифікації сільського господарства» Якова Гукова, вирішення цієї проблеми повинно відбуватися у два етапи. На першому з них – у 2003-2007 році – необхідно вжити заходів щодо стабілізації кількісного складу машинно-тракторного парку, поліпшення його якості [129]. У цей період особлива увага повинна бути приділена тому, щоб кількість машин, яка виводяться з експлуатації, не перевищувала кількості техніки, що закуповувалася, а працездатність техніки підтримувалася за рахунок відновлювальних ремонтів. Використання відремонтованої техніки, що вичерпала свій термін експлуатації на цьому етапі, повинно забезпечити виконання 60% усіх механізованих робіт. Іншої альтернативи проведення реформи на даний час просто не може бути.
Способом підвищення ефективності використання сільгосптехніки є збільшення обсягів ремонтних робіт, підвищення їх якості. Для цього слід налагодити роботу ремонтних організацій, оскільки за останні роки система даних підприємств, яка включає 38 заводів, 576 спеціалізованих майстерень і 513 районних майстерень загального призначення, прийшла до занепаду. Поліпшення якості їх роботи буде досягнуто шляхом поступового поповнення модернізованою технікою вітчизняного виробництва, яка отримала сертифікат якості. Паралельно проводитиметься розробка і освоєння техніки нового покоління, що дозволить використовувати перспективні, ресурсозберігаючі технології виробництва сільгосппродукції.
Другий етап – 2008-2015 роки – налагодити випуск техніки нового покоління і на її базі оновити машино-тракторній парк, а також організувати проведення ефективного технічного сервісу. Всі ці заходи дозволять, використання сільськогосподарських машин нового покоління дозволить проводити роботи меншою кількістю техніки.
Увесь світ сьогодні йде шляхом підвищення продуктивності виробництва: створюються машини 4 і 5 поколінь. В Україні доходи товаровиробників дуже низькі і вони не мають можливості купувати новітню техніку. Досвід зарубіжних країн свідчить, що велике значення для оновлення парку сільськогосподарських машин має амортизаційна політика. Свого часу вжиття успішних заходів у цій галузі дозволило, наприклад, США вийти з економічної кризи 1971-1975 років, завдяки чому щорічний приріст інвестицій становив 8-10 %.
Українські норми амортизації не сприяють відновленню техніки як в сільському господарстві, так і в інших галузях економіки. З урахуванням інфляції цих засобів вистачає лише на покриття 15-20% вартості техніки. Зниження амортизаційних відрахувань веде до штучного зменшення витрат і завищення доходів. Для подальшого поліпшення технічного забезпечення агропромислового комплексу необхідно здійснити такі найважливіші заходи:
- відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку сільськогосподарського машинобудування для агропромислового комплексу» передбачити збільшення витрат з державного бюджету на часткову компенсацію вартості техніки до 500 млн. грн., відповідно ввести 40-відсоткову компенсацію вартості складної техніки і 30-відсоткову на придбання ґрунтообробних і посівних машин, що дозволить вирішити проблему придбання техніки на суму 1,3 млрд. грн.;
- збільшити до 7 років термін надання складної сільськогосподарської техніки (трактори і комбайни) на умовах фінансового лізингу за рахунок коштів державного бюджету;
- внести зміни до Закону України «Про стимулювання розвитку сільськогосподарського машинобудування для агропромислового комплексу» в частині визначення поняття вітчизняної техніки й обладнання для АПК, де питома вага вітчизняних комплектуючих, які використовуються при виробництві, у перший рік становила 20% з нарощуванням до 50% упродовж подальших 5 років;
- створити фонд відновлення і ремонту техніки за рахунок двовідсоткового відшкодування від експорту сільськогосподарської продукції України, яка стимулюватиме вітчизняне сільськогосподарське машинобудування і відновить існуючий парк техніки
- доповнити Закон України «Про ресурсне забезпечення сільського господарства нафтопродуктами» від 26 березня 2005 року і Закон України «Про внесення змін до Закону України про електроенергетику» від 18 лютого 2003 року в частині подовження їх дії на період до 2010 року .
Наразі гостро постало питання щодо технічного переоснащення агропромислового комплексу.
Для вирішення цього питання постановою Кабінету Міністрів від 18 вересня 1997 року № 1031 був створений Державний лізинговий фонд (ДЛФ) і вже наступного року сільгосппідприємства за рахунок державного бюджету отримали 2042 одиниці техніки на суму 75,4 млн. грн., у 1999 році – 5782 одиниці техніки на суму 274,5 млн. грн.[9].