М'ясо-кісткове борошно — білково-мінеральний корм. Його вводять в раціони коней як джерело кальцію, фосфору й амінокислот.
З відходів цукроварної промисловості для годівлі коней використовують жом (переважно сухий) і патоку (мелясу). В 1 кг меляси міститься до 42 г перетравного протеїну і близько 530 г цукру.
З відходів спиртової промисловості коням згодовують барду з картоплі, кукурудзи, ячменю, жита, вівса, патоки з розрахунку 7 — 10 л хлібної барди на 100 кг живої маси при обов'язковому споживанні грубого корму. Картопляну м'язгу дають по 3 кг на одну голову на добу сухої і 7 — 10 кг силосованої. Використовують також такі продукти переробки кукурудзи, як глютен (або майцен), максолін, кукурудзяну клейковину, гідрол та солений гідрол. Глютен — це висушені оболонки і рештки клейковини, містить 90 % сухої речовини, 30 % сирого протеїну. Суху кукурудзяну клейковину одержують з крохмального молока, вона містить 90 % сухих речовин, з них 45 - 48 % сирого протеїну. Глютен і суху клейковину згодовують замість концентратів по 2 кг на одну голову за добу. Гідрол одержують після виділення глюкози з гідролізату кукурудзяного крохмалю. Зовні він нагадує патоку, містить до 35 % цукру. В годівлі коней використовують так само, як і патоку.
Для коней будь-якого віку і призначення цінним кормом є зелена трава природних чи сіяних пасовищ. У ній органічні та біологічно активні речовини, макро- й мікроелементи перебувають у найдоступнішому для засвоєння стані. Завдяки ніжності і соковитості, вмісту ароматичних речовин зелені корми охоче поїдають тварини всіх видів. Суха речовина цього корму за вмістом перетравного протеїну й загальною поживністю наближається до зернових, проте значно переважає їх за біологічною цінністю, особливо за вітамінним складом.
Коні із задоволенням поїдають і перетравлюють травостій, у якому є кмин, богородська трава, душиця, м'ята, цикорій дикий, деревій, чебрець. Коні дуже полюбляють молодий польовий осот, який активно шукають і далеко помічають на пасовищі. За спостереженнями М. Ф. Іванова, після споживання молодого осоту коні стають більш енергійними і бадьорими, у них швидко відновлюється вгодованість, волосся стає блискучим. Мабуть, враховуючи це, конярі Англії, Ірландії та інших країн до зернової частини раціону (чи в комбікорм) додають сухий порошок м'яти, часникове борошно та часник у гранулах, борошно із сухого молодого (молочного) чортополоху, гранули цукрового буряку, пластівці цукрового буряку з горохом та ін. Ці природні добавки стимулюють апетит і краще перетравлення корму, мають збудливу і тонізуючу дію, глистогінний та лікувальний ефект. Дослідами встановлено, що коні відчувають шкідливі рослини на відстані 1,5 м і не поїдають їх: це блекота, дурман, парило, лопух, кінський щавель, хвощі всіх видів, в'юнок, мак, чистотіл, звіробій звичайний та ін.
3.2 Технологія заготівлі кормів
На якість кормів, в першу чергу грубих, великий вплив має технологія їх заготівлі і зберігання. Для заготівлі сіна це — строки збирання, висота скошування, висушування, умови і тривалість зберігання. Поживність сіна у значній мірі залежить від збереження на скошених рослинах листків, які у порівнянні із стеблами містять більше у 2-3 рази протеїну, у 10-15 — каротину, та 1,5-3 рази менше клітковини. Механічні втрати, особливо при висушуванні бобових трав внаслідок обламування листочків, суцвіть та більш ніжних частин листка, можуть досягати 30-50% Це відбувається при перевертанні, згрібанні та скиртуванні пересушеного сіна.
Поряд із ботанічним складом на якість сіна впливає також фаза вегетації рослин при їх скошуванні. Як рання косовиця трав, так і запізнення із їх збиранням, призводить до зниження виходу поживних речовин корму. Оптимальними строками для природних сінокосів із переважною кількістю злакових трав є період колосіння злаків, а там де переважають бобові — на початку їх цвітіння. Сіяні злакові трави треба також косити в період колосіння, а бобові — у фазі бутонізації на початку цвітіння.
Сіно отримують природнім чи штучним висушуванням трави. Для отримання сіна високої якості важливо висушити траву в найкоротші строки. Це пов'язано з тим, що скошені рослини ще продовжують жити за рахунок власних запасів до того часу, поки вміст води в них не знизиться до 36-40% Цей період висушування трав називають голодним обміном, при якому розпад поживних речовин переважає над синтезом. Після відмирання клітин, під дією ферментів, продовжується розпад поживних речовин (автоліз) до простіших форм, які розчиняються у воді і можуть легко вимиватися дощами та росою. Втрати поживних речовин за рахунок голодного обміну та автолізу можуть досягати 15-20%. Отже, для того, щоб запобігти значних втрат протеїну, цукрів, каротину та інших поживних речовин, треба якнайшвидше знизити вологість у скошеній масі до 14-17%.
Правильна організація сінозбирання є важливою умовою зниження втрат поживних речовин корму. При збиранні трав на сіно одночасно з косінням бажано проводити плющення маси (особливо бобових), що скорочує строки висушування майже у два рази. Після скошування відбувається пров'ялювання маси. Для прискорення цього процесу проводять ворушіння трави. Після підсушення покосів до вологості 45-55% їх згрібають у валки. Підбір валків проводиться при вологості маси 35-40%, коли використовується в подальшому метод активного вентилювання. При вологості 22-25%, сіно із валків доцільно збирати у рулони або пресувати у тюки чи згрібати в копиці для послідуючого досушування у полі до стандартної вологості —16-17%. Якщо ж вологість маси у валках становить 16-17%, таке сіно закладають на зберігання. При закладці на зберігання сіна з підвищеною вологістю (20-25%) доцільно до нього додавати кухонну сіль з розрахунку 5-20 кг на 1 т в залежності від вологості, що запобігає самонагріванню сіна та покращує його зберігання.
Зберігають сіно у сіносховищах та під навісами, а при їх відсутності — у скиртах або стіжках.
Трав'яне борошно (січка)— штучно висушена у сушильних агрегатах подрібнена (розмелена) трава до вологості 8-12%. Порівняно з іншими способами консервування штучне висушування трави, завдяки швидкому зневодненню під впливом високих температур (800-950°), дає змогу майже повністю зберегти поживні речовини трави (протеїн на 97%, каротин — 90%).У зв'язку з цим трав'яне борошно (січка) є цінним білковим та вітамінним кормом.
Для виготовлення трав'яного борошна (січки) найбільш цінними є перш за все однорічні і багаторічні бобові трави та їх сумішки із злаковими, скошеними у фазі початку бутонізації та виходу у трубку.
При тривалому зберіганні (6-7 міс.) у трав'яному борошні (січці) відбуваються значні руйнуванню біологічно активних речовин (каротину). Для запобігання руйнування цих речовин, до трав'яного борошна до закладки на зберігання необхідно додавати антиоксиданти (сантохін, ділудін — 200г на 1 т трав'яного борошна). Гранулювання трав'яного борошна (брикетування січки) сприяє кращому збереженню поживних речовин, підвищує транспортабельність та зменшує потребу у сховищах. Зберігати трав'яне борошно краще у паперових крафт-мішках, що зменшує негативний вплив навколишнього середовища на якість корму.
3.3 Підготовка кормів до згодовування, режим і техніка годівлі тварин (способи підготовки, кратність годівлі, послідовність згодовування кормів добового раціону)
Норми годівлі жеребців-плідників встановлюють залежно від живої маси, племінного використання і виконуваної роботи. Жеребці-плідники повинні мати заводську вгодованість.
В парувальний період тварини одержують енергії на 25% більше, ніж в інший період. На 100 кг живої маси жеребцям ваговозних порід в передпарувальний і парувальний періоди дають по 1,8-2 корм, од.
На 1 корм. од. повинно припадати 130 г перетравного протеїну. Влітку близько 40 % поживності раціону можуть становити зелені корми, взимку в раціон вводять сіно, соковиті, концентровані корми, корми тваринного походження (до 5—10 % за поживністю).
В передзлучний і злучний періоди в склад концентрованих кормів вводять корми тваринного походження (незбиране і збиране молоко, сир, свіжу кров, м’ясо-кісткове борошно, курячі яйця). Незбираного чи збираного молока можна давати до 5-8 л. До молока тварин привчають поступово, починаючи з невеликих порцій у суміші з висівками чи вівсянкою.
М’ясо-кісткове борошно згодовують у кількості 200-300 г за добу, починаючи з 20-40 г у добу в суміші з іншими кормами.
Курячі яйця дають по 5-8 штук в добу по 2-3 рази в день в суміші з вівсом. Крім того, в раціон можуть включатися пророщене зерно, морква тощо.
Доступ до води має бути вільним або тварин слід напувати перед кожною годівлею. Корми роздають 4—5 разів за добу. Сіно згодовують без підготовки 2 рази. Зелені корми дають тільки свіжими. Горох і просо подрібнюють, висівки злегка зволожують, концкорми можна згодовувати без підготовки. Коренебульбоплоди дають у натуральному вигляді.
Одному коневі на добу дають 1,5 — 2 кг сіна з розрахунку на 100 кг живої маси. Сіно згодовують у натуральному вигляді без будь-якої підготовки (подрібнення, запарювання, здобрювання тощо). Проте свіже сіно (урожаю поточного року) можна згодовувати коням тільки через 8—12 тижнів після скошування трав. За цей час воно дозріває — відпотіває і зброджується. Згодовують його невеликими даванками і краще в суміші зі «старим» сіном чи хорошою кормовою соломою (переважно вівсяною).
До сіна бобових трав дорослих коней і молодняк треба привчати поступово, бо воно викликає здуття і кольки. Висушену траву бобових рекомендується згодовувати в суміші із злаковим сіном.
Сіно вологих лук («кисле») та з перезрілих трав має дуже низьку якість. Тюки чи рулони із сіном за добу-дві до його згодовування слід розв'язати і ретельно перевірити на наявність пліснявих, зіпсованих чи затхлих пластів. Такі пласти видаляють і не згодовують тваринам, навіть не використовують для підстилки. Придатне сіно принаймні за годину до згодовування слід ще й перетрусити, щоб видалити можливі механічні домішки (камінці, грудки землі, пил) і дати йому «подихати». Крім недосушеного сіна, шкідливими для коней є зелений овес (свіже після обмолоту зерно протягом 6 — 8 тижнів) та заморожені корми.