2. Лісовідновлення на лісових землях повинно базуватись на максимально можливому використанні природного поновлення, особливо головних лісо твірних порід, з обов’язковою участю його у формуванні створюваних насаджень.
3. При залісненні земель лісокультурного фонду із збереженими ознаками лісового біогеоценозу, перевагу слід віддавати висіву насіння на площу, який більше, відповідає природі лісового біогеоценозу, ніж садіння сіянців і саджанців, оскільки дозволяє сформувати характерну для лісових рослин кореневу систему, яка, в значній мірі, визначає біологічну стійкість і продуктивність лісових насаджень. У випадках, які унеможливлюють закладання насаджень посівом насіння, кращим способом створення лісових культур є садіння сіянців і саджанців з не травмованою кореневою системою (із закритою або напівзакритою).
4. Початкова густота лісових культур повинна забезпечувати мінімальний термін фази індивідуального росту введених в ценоз рослин і максимально наближати процес їх диференціації на початкових етапах розвитку лісового біогеоценозу до такого, який має місце в природних деревостанах.
5. Процес штучного лісовідновлення і вирощування лісових культур повинен сприяти формуванню різновікових насаджень на окремих фаціях лісокультурного фонду та тим самим зменшенню значення однієї з головних небажаних рис сучасних лісових культурценозів – нерівномірному у часі та просторі використанню потенційних можливостей абіотичних ресурсів екосистем (ґрунту, опадів, сонячної радіації тощо).
6. Серед цілей лісорозведення на нелісових землях одними з найбільш важливих є формування на таких площах ознак лісового біогеоценозу та розширення можливостей для створення в майбутньому на них насаджень близьких за формою і структурою до корінних деревостанів.
5.2 Класифікація лісокультурних площ на засадах ЕОЛ як основа для визначення методу заліснення та режиму вирощування і формування деревостанів
Практична реалізація принципів відтворення лісових ресурсів на засадах екологічно орієнтованого лісівництва потребує кардинально нової класифікації земель лісокультурного фонду, яка б враховувала еколого-біологічні та лісівничі особливості площ і слугувала єднальною ланкою між еколого-лісівничими вимогами, соціально-економічними цілями та організаційно-технологічними можливостями лісовідновлення і лісорозведення. Така класифікація лісокультурних площ повинна стати основою для розробки науково-обґрунтованих, регіонально диференційованих рекомендацій з відтворення лісових ресурсів на тих чи інших землях. Вона має враховувати специфічні цілі лісовідновлення і лісорозведення на засадах ЕОЛ (відтворення корінних деревостанів, відновлення ознак лісових біогеоценозів, втрачених внаслідок різних причин і створення сприятливих умов для закладання та вирощування на них лісових культурценозів близьких за складом і формою до природних лісів, створення лісових насаджень з метою реабілітації техногенно-порушених земель тощо).
В основу пропонованої класифікації земель лісокультурного фонду покладено ранжування площ за збереженістю ознак лісового біогеоценозу або ступені готовності мезоекосистеми (фації) до відтворення корінних насаджень. До основних ознак лісового ценозу на площах лісокультурного фонду віднесено: наявність деревної рослинності (материнського насадження, підросту, підліску), залишки деревостану (пні, деревина), склад і гущину живого надґрунтового покриву, потужність лісової підстилки, заселеність ґрунту кореневими системами дерев, відповідні лісовим формаціям зоо – і мікоценози тощо.
Оскільки однією з головних стратегічних цілей лісовідновлення і лісорозведення на засадах ЕОЛ є відтворення насаджень ідентичних природним корінним деревостанам, як таким, що максимально відповідають вимогам сталого ведення лісового господарства, основою для класифікації лісокультурних площ може слугувати збереженість ознак лісових біоценозів на землях, які підлягають залісненню. Без сумніву, ступінь збереженості ознак лісового ценозу на площі заліснення, в найбільшій мірі, визначає вибір підходів та методів відтворення на ній лісових ценозів.
Розроблена класифікація земель, що підлягають залісненню, передбачає їх поділ на шість категорій лісокультурних площ:
1. Лісові землі вкриті лісовою рослинністю.
2. Лісові землі не вкриті лісовою рослинністю із збереженими ознаками лісового ценозу.
3. Лісові землі не вкриті лісовою рослинністю з частково збереженими ознаками лісового ценозу.
4. Лісові землі не вкриті лісовою рослинністю з окремими ознаками лісового ценозу або без них.
5. Нелісові землі.
6. Техногенно-порушені землі.
До першої категорії лісокультурних площ належать стиглі та перестиглі насадження, призначені в рубку, з рідким підліском і живим надґрунтовим покривом з індикаторів даного типу умов місцезростання. На таких землях, як і на інших лісових землях, основною метою лісовідновлення є відтворення корінного для даного типу лісу деревостану шляхом проведення заходів сприяння природному насіннєвому поновленню, в тому числі і лісокультурними методами (підсів, шпиговка насіння) або створення попередніх лісових культур.
Друга група категорій лісокультурних площ об’єднує лісові землі не вкриті лісовою рослинністю із збереженими ознаками лісових біоценозів. До неї, в першу чергу, належать свіжі зруби з достатнім насіннєвим природним поновленням головних порід корінного деревостану і задовільним підростом другорядних, в живому трав’яному покриву яких незначна питома вага рудеральних та злакових рослин, нехарактерних для лісових земель. Кількість природного поновлення головних порід, яка вважається достатньою залежить від типу лісу і зони успішності природного поновлення. До цієї групи лісокультурних площ також відносять свіжі зруби та згарища, на яких очікується достатнє природне поновлення головних порід – зруби з проведеними лісівничими заходами (з деревами насінниками, мінералізацією ґрунту, вузько-лісосічні, оточені плодоносячими насадженнями тощо) і виконаними лісокультурними роботами (обробітком ґрунту, підсівом насіння) з сприяння природному поновленню.
До третьої групи лісокультурних площ входять свіжі зруби без або з незадовільним поновленням головних порід, але з достатнім природним (насіннєвим, вегетативним) поновленням другорядних деревних порід і чагарників (зруби, на яких відбулась зміна порід); свіжі зруби з незадовільним природним поновленням головних і другорядних порід; незадовільні за станом лісові культури, не переведені у вкриті лісовою рослинністю землі, пошкоджені молодняки природного і штучного походження та такі, що не відповідають лісівничим вимогам.
Четверта категорія лісокультурних площ об’єднує свіжі та старі зруби, згарища без природного поновлення головних і другорядних порід, із значною питомою вагою в живому надґрунтовому покриві злакової, осокової та рудеральної трав’яної рослинністю, відсутністю лісової підстилки і суттєвими змінами в складі ґрунтового зооценозу, а також лісові галявини, розкорчовані зруби тощо.
До категорії лісокультурних площ, “нелісові землі” належать ділянки, що вийшли з під тривалого і тимчасового сільськогосподарського користування, пустирі, поляни, сіножаті низької якості, залежні та перелогові землі, яружно-балочні системи тощо.
Шоста категорія лісокультурних площ включає техногенно порушені землі різного походження (промислові відвали, кар’єри та ін.)
5.3 Загальні та зональні вимоги до лісівничо-екологічних методів і прийомів розширеного відтворення лісових ресурсів
5.3.1 Вимоги до проведення рубок головного користування
Відтворення лісових ресурсів бажаного господарського типу, який відповідає вимогам сталого і багатофункціонального лісового господарства, вимагає одночасного проведення взаємодоповнюючих лісокультурних, лісівничих, лісозахисних і лісоексплуатаційних заходів, серед яких особливо висока ступінь інтеграції притаманна рубкам головного користування. Спосіб лісовідновних рубок визначає правила і порядок виконання цілого комплексу заходів, які повинні забезпечити:
- збереження ознак лісового біогеоценозу на площі після рубки материнського насадження;
- поступову зміну поколінь лісу шляхом одночасного рубання деревостану і створення сприятливих умов для появи нового покоління дерев бажаних порід;
- формування насаджень відповідного складу і будови;
- забезпечення природного біологічного різноманіття насаджень і їх стійкості до несприятливих умов середовища.
При цьому кожному способу рубки головного користування властиві певні технічні, просторові та часові елементи, які в кожних конкретних умовах місцезростання обумовлені відповідними екологічними вимогами. Вони визначають спосіб рубки, який придатний як для нового (майбутнього) і минулого покоління дерев на площі, так і для суміжних деревостанів. Тому під час вибору способу рубки необхідно враховувати сучасний стан деревостану і одночасно можливість створення (формування) майбутнього насадження максимально наближеного за формою і складом до корінних.
Загальною вимогою до рубок головного користування з точки зору ЕОЛ є недопущення значної втрати ознак лісового біогеоценозу (знищення природного поновлення, живого надґрунтового покриву, втрати верхнього гумусного горизонту ґрунту і лісової підстилки тощо) внаслідок їх проведення. Особливо важливим, з точки зору ЕОЛ, є забезпечення появи самосіву головних порід та його максимального збереження і в процесі рубання деревостанів в зонах успішного і задовільного природного поновлення. Тому упродовж часу відновлення деревостану, який розпочинається з проведення перших прийомів (заходів) рубок головного користування необхідно дотримуватися відповідної черговості проведення заходів зі сприяння природному поновленню або введенню деревних лісо твірних порід, з врахуванням їх вимогливості до родючості ґрунту, освітлення, морозостійкості, біології росту, особливо в молодому віці.