У Придніпров'ї поширені свіжі грабові діброви із скельним дубом. Вони займають плато або пологі схили з сірими лісовими суглинками і близьким заляганням карбонатів. Дерєвостани двоярусні: в першому ярусі дуб скельний II (І) бонітету з домішкою ясена, в другому – граб з липою дрібнолистою і сріблястою, клен гостролистий і польовий, берека та ін. Підлісок рідкий з ліщини, гордовини, свидини, глоду, на узліссях – з терну, шипшини. Покрив із мегатрофів розвивається переважно на прогалинах.
На сході Придніпров'я за межами ареалу граба переважає свіжа кленово-липова діброва. Займає вона плато і пологі схили на темно-сірих лісових суглинках і глинах. Деревостани двоярусні: в першому ярусі дуб II, рідше І бонітету, другий утворюють липа дрібнолиста, клени гостролистий і польовий, в'язові. Підлісок, як правило, добре розвинутий, представлений ліщиною, бруслиною, кленом татарським, крушиною проносною тощо, а похідні деревостани – чистими порослевими дубняками, липняками, берестянками.
Підліску в зімкнених деревостанах, як правило, немає, при зрідженні верхнього намету він утворюється з ліщини, бруслини, калини, гордовини, клекачки, глоду та ін. У живому покриві переважають мегатрофи, іноді трапляється плющ. Похідні деревостани представлені грабняками.
3.1.3 Історія створення дібров
Деревина дуба звичайного має високі технічні якості, що зумовило створення штучних насаджень ще в ХVІІ столітті. По наказу Петра І в 1696 р. були посіяні жолуді дуба звичайного у відкритому степу біля м. Таганрог. Із цього посіву жолудів з часом утворилася дубовий гай „Дубки”, який проіснував майже 190 років. В 1732 році поміщикам малолісних районів персонально наказувалося розводити на вільних площах дубові, липові, кленові та інші ліси для флоту. В 1732 р. вийшла інструкція „О заводе и о севе для удовлетворения императорского величества флота вновь лесов”.
В ХІХ ст. лісові культури дуба закладаються на великих площах. З 1818 по 1853 р. (за 36 років) В.П. Скоржинський в помісті Трикрати біля м. Вознесенськ Херсонської губернії у відкритому степу заклав 400 га культур. Він організував лісовий розсадник і розробив технологію вирощування посадкового матеріалу в степових умовах. В.П. Скоржинський по праву вважається піонером степового лісорозведення. З 1841 р. почали висівати жолуді на ріллі в Тульських засіках. В 1843 р. було закладено Великоанадольське, а трьома роками пізніше Бердянське лісництво. У Великоанадольському лісництві за 23 роки (1843-1866) під керівництвом В.Є. Граффа у відкритому степу було закладено 140 десятин культур. З 1870 р почали закладати культури в околицях Умані. В 1871 р. Було організоване Міуське, а в 1878 р. – Донське лісництво в області війська Донского. В Донському лісництві за 9 років під керівництвом Ф.Ф. Тіханова закладено 600 десятин культур.
До кінця ХІХ ст. уже накопичився значний досвід по закладці лісових культур у відкритому степу. В другій половині ХІХ ст. були зменшені затрати на їх виробництво.
Удосконалення закладки штучних насаджень дуба в степу за останні 30 років ХІХ ст. пішло по шляху змішування деревних порід в рядах і зменшення відстані між рядами. В 1972 р. Ф.Ф. Тихонов запропонував закладати культури дуба по схемі: в’яз – в’яз – дуб – в’яз – в’яз – ясень – в’яз - в’яз - клен. Цей тип змішування ввійшов в літературу піж назвою „донський” або „тихоновський”. Через декілька років Х.С. Полянський зменшив у два рази число місць, що відведені для в’яза, і культури створювалися по схемі: вяз-дуб-ясень-вяз-клен гостролистий. Цей тип змішування називається „нормальним”. В кінці ХІХ ст. відстані між рядами зменшилася від 2,0 до 1,5 м. В обох типах змішування культури змикалися на 5-7 році, дуб заглушувався в’язом, в чому переконався і сам Ф.Ф. Тіханов. У зв’язку з цим в 1893 році „донський” і „нормальний” типи змішування були відмінені і замість них Г.Н. Висоцький запропонував одно чагарниковий і двох чагарниковий типи змішування. В одно чагарниковому типі деревні породи в рядах висаджувалися по схемі: дуб–чагарник–домішка–чагарник. В двочагарниковому типі між деревними рослинами висаджували по два чагарники по схемі: дуб – дрібний чагарник – середній чагарник – домішка-середній чагарник – дрібний чагарник. В 1895 р. Н.Я. Дахнов запропонував новий тип змішування деревних рослин в культурах і назвав його деревно-тіньовим. В основному варіанті цього типу по одному посадковому місцю відводилося в непарних рядах для сіянців дуба і клена, а в парних рядах – для сіянців ясеня і липи дрібнолистої. Таким чином, в цьому типі змішування дерева головних порід знаходилися в оточенні клена і липи. Розміщення садивних місць приймалося 1,0х1,0 м (Гвоздяк и др. 1993).
На зрубах культури дуба почали створювати з середини ХІХ ст. В Одоевському лісництві Тульських засік жолуді висівали на зрубах з 1848 р., а з 1887 р., – на очікуваних лісосіках під пологом материнського насадження, що надходить в рубки через 1-2 роки. Материнське насадження вирубували зимою по глибокому снігу. З 1874 р. в Одоевському лісництві Тульських засік на свіжих лісосіках відразу після рубки насаджень висаджували сіянці і саджанці дуба. А.П. Молчанов відмічає, що при закладці культур на свіжій вирубці, на якій ще нема природного поновлення, саджанці дуба весною пошкоджуються пізніми заморозками, сильно розвивають бокові пагони і приймають вигляд куща. Крім того верхівкові пагони багатьох дубків пошкоджуються зайцями. На сильних лісосіках інтенсивно розвивається трав’яна рослинність, яка створює конкуренцію сіянцям і саджанцям за вологу. Між тим саджанці дуба, що знаходяться серед зарослі не пошкоджуються заморозками і зайцями. Такі саджанці інтенсивно ростуть у висоту. У зв’язку з цим А.П. Молчанов запропонував висаджувати саджанці дуба не відразу після рубки материнського насадження, а через 2-3 роки, після того як зруб вкриється природним поновленням супутніх порід, яке досягне до того віку висоти біля 1 м. Робота по догляду за висадженими саджанцями полягала в тому, що верхівки саджанців звільнялися зверху від затінення. З цією метою на 2-3 рік навкруги саджанців дуба видаляли все, що затіняло їх зверху. З часом ці круги розширювалися і поступово утворювали суцільні коридори вздовж рядів. При такому догляді саджанці дуба мають добри притінення з боків, а верхівки їх постійно освітлені. Такий спосіб закладки культур на лісосіках отримав назву „коридорний спосіб Молчанова”.
В середині 90-х років ХІХ ст. лісничий Крюківського лісництва Тульських засік В.Д. Огієвський прийшов до висновку, що закладка культур в лісосіках через 2-3 роки після рубки насадження має свої негативні наслідки. На його думку виникла необхідність в такому способі закладки культур, який не залишав дуб без підгону і дозволяв заліснювати лісосіки відразу після рубки материнського деревостану. Таким способом В.Д. Огієвський вважає закладку культур густими місцями. Для цього на 1 га він розміщував 200 ділянок площею 2 м2 (2,0х0,1 м). На кожній площадці висівав 50-100 жолудів або висаджував 25-50 саджанців дуба у віці 1-2 років. Таке густе розміщення сіянців або саджанців дуба захищає їх від пізніх весняних заморозків і попереджує розростання трав’янистої рослинності з першого року, а в майбутньому створює добре затінення з боків. Головна переваг густої культури дуба, як відмічав В.Д. Огієвський, полягає в тому, що серед декількох десятків рослин дуба можна буде отримати одне саме краще дерево. По даним В.Д. Огієвського дуб в густих культурах проявляє кращий ріст ніж в коридорах. В 13 років дерева дуба в густих культурах досягли висоти 3,58 м, в коридорах – 2,07 м. В 1909 році В.Д. Огієвський прийшов до висновку, що на кожну площадку достатньо висаджувати по 25 сіянців або висівати по 50 жолудів.
Таким чином за 290 років з початку закладки культур дуба був накопичений значний досвід по створенню і вирощуванню дубових насаджень, який базувався на великій кількості практичних досліджень За цей період створено багато високопродуктивних насаджень, частина яких збереглася і на даний час (Гордиенко и др. 1993).
3.1.4 Культури дуба звичайного в дібровах
Лісівнича наука і віковий виробничий досвід виробили кілька способів створення дубових культур: часткові, суцільні і попередні. Найпоширенішим способом створення дубових культур, зокрема в Лісостепу, є часткові культури на суцільних лісосіках. Створення суцільних культур вимагає корчування лісосік у дібровах Лісостепу й Полісся, що порушує і погіршує фізичні властивості ґрунтів, передусім їх верхнього горизонту. При суцільному обробітку ґрунту значною мірою руйнується типова для лісу ніздрювата структура ґрунту, що призводить до порушення його теплового, водного і повітряного режиму. Природа деревних рослин потребує збереження специфічної структури лісових ґрунтів і обов'язкової наявності на них лісової підстилки.
Поверхневі шари ґрунту, вкриті лісовою підстилкою, характеризуються значно нижчою температурою, більшою кількістю вологи, хорошим розвитком ґрунтових мікроорганізмів і ростом кореневих систем дерев. На розкорчованих лісосіках після тимчасового сільськогосподарського користування фізичні властивості і родючість ґрунтів (зокрема, сірих лісових) ще більше знижуються. Дослідження, проведені Червоно-Тростянецькою лісовою дослідною станцією, свідчать, що лісові культури, створені на площі після тимчасового сільськогосподарського користування у дібровах лівобережного Лісостепу, мали набагато гірші показники росту, ніж такі самі культури на не розкорчованій лісосіці. Хоч у молодому віці (до 15 років) вони росли інтенсивно, у 25-річному віці показники росту значно сповільнилися, а у 35 років приріст по висоті вже був удвічі меншим, ніж у культурах на не розкорчованих лісосіках. Негативний вплив корчування лісосік і тимчасового сільськогосподарського користування у дібровах перестає відчуватися лише через 70-80 років, коли порушений ґрунт відновлює свою родючість. При створенні часткових культур на не розкорчованих лісосіках не руйнується будова верхніх шарів лісового ґрунту не знижується його родючість.