Підвищення продуктивності свиней та зниження собівартості виробництва м’яса (стр. 5 из 11)

Фактична вантажопідйомність роздавача

G=Vρφ

де V – місткість бункера ,м³, V= 3м³;

ρ – об’ємнамасакормо суміші, ρ = 610кг/м³;

φ – коефіцієнт заповнення ємності бункера, φ=0,75,

G=3*610*0,75=1373кг

Тривалість ходки

t₀= tз₊t_р+t_в+t_хх+t_м

де tз₊t_р+t_в+t_хх+t_м – відповідно тривалість завантаження корму в роздавач; руху з вантажем; вивантаження корму в приймальний бункер свинарника; руху без вантажу (холостий хід); маневрування при в’їзді на розвантажувальний майданчик, год.

Тривалість завантаження корму в роздавач

де W_л.в.– продуктивність лінії вивантаження готових кормів, кг/год,

W_л.в=20000 кг/год [10],

год

Тривалість руху з вантажем

де L- відстань між кормоцехом і свинарником, км, приймаємо L=0,3км;

υ_р – швидкість руху агрегату з вантажем, км/год, приймаємо υ_р=6км/год

год

Тривалість вивантаження

де Q_В- продуктивність вивантажувального пристрою роздавача км/год, Q_В становить до 54т/год [11], приймаємо Q_В=25000кг/год;

G- фактична вантажопідйомність, кг,

год

Тривалість холостого ходу

де υ_хх – швидкість руху порожнього роздавача, приймаємо υ_хх=9км/год;

L – відстань між кормоцехом і свинарником, км, приймаємо L=0,3км;

год

Час маневрування приймаємо t_M=0.03год

Тоді

t₀= 0,07+0,05+0,05+0,03+0,03=0,23год;

кг/год

шт

Лінія роздачі кормів у свинарнику-відгодівельнику складається з приймального бункера-дозатора, завантажувального транспортера та двох кормороздавачів КЭС-1,7. Фактично її можна розділити на дів ділянки, що обслуговуються індивідуальними роздавачами. Кожна ділянка розрахована на 500 голів свиней.

Перевіримо пропускну здатність індивідуальних ділянок лінії роздачі кормів.

Пропускна здатність ділянки W_діл (кг/год) дорівнює

де Q_{мах.розд.} – максимальна кількість корму, яку необхідно роздати за одне годування, кг, Q_{мах.розд} = 1800кг для 500 голів молодняку на відгодівлі (зима, з врахуванням води);

Т_р – час неперервної роботи роздавача корму, год., приймаємо Т_р=0,5год

кг/год

Продуктивність кормороздавача при роздачі вологого корму (за технічною характеристикою)

Як бачимо W_розд.> W_діл., отже одного роздавачаКЭС-1,7 досить для роздачікормів на ділянці.

2.7.3 Механізація водозабезпечення

Середньодобова витрата води Q_{сер.доб.} (м³/доб) на свиновідгодівельній фермі визначається за формулою

Q_{сер.доб} = 0,001(q₁n₁ + q₂n₂ +…+ q_mn_m)

де q₁, q_2,…, q_m – середньодобова норма споживання води однією твариною, л, q₁=5л/доб для поросят 2-4 місяців, q₂=15л/доб для свиней на відгодівлі;

n₁, n₂,…, n_m – кількість споживачів, голів, n₁=400 голів, n₂=600 голів,

Q_{сер.доб}=0,001(5*400+15*600)=11м³/доб

Максимальна добова витрата води

Q_{мах.доб}= К_{мах.доб}*Q_{сер.доб}

де Q_{сер.доб} – середньодобова витрата води;

К_{мах.доб} – коефіцієнт добової нерівномірності водоспоживання,

Q_{мах.доб}=1,3*11=14,3м³/добу

Максимальна годинна витрата води

де К_{мах.год} – коефіцієнт годинної нерівномірності водопостачання,

Q_{мах.доб} – максимальна добова витрата води,

м³/год

Продуктивність насосної станції визначаємо за формулою

де Т – тривалість роботи станції за добу, год, приймаємо Т=7год;

Q_{мах.доб} – максимальна добова витрата води,

м³/год

За каталогом вибираємо заглибний насос марки ЭВЦ4-2,5-65, який має такі характеристики: діаметр свердловини 4*25=100мм; подача 2,5м³/год; напір65м вод. стовпа. Насос комплектується електродвигуном марки 1ПЭДВ-1-93; потужність 1,0кВт; частота обертання 2840 хв^-1 [7].

Визначаємо місткість резервуара V_рез (м³) водонапірної башти

V_рез=(0,15…0,20) Q_{мах.доб}

де Q_{мах.доб} – максимальна добова витрата води,

V_рез=0,20*14,3=2,9м³

Приймаємо V_рез=10м³ (найближчий стандартний розмір).

Діаметр труб d (м) зовнішнього водопроводу на початковій ділянці, через яку проходить уся кількість води, визначаємо за формулою

де q_c – максимальна секундна витрата води, м³/с,

м³/с;

υ – швидкість води в трубах, м/с, υ=0,4…1,25м/с, приймаємо 0,4м/с;

π – стала величина, π=3.14,

м

Вибираємо стальні водогазопровідні труби з діаметром d=40мм (умовним). Приймаємо, що ввід водопроводу в будівлі відгодівельника виконаний з стальних водогазопровідних труб 25 і 15мм.

Для напування поросят у віці 2…4 місяців (відлучених поросят0 обираємо одночашкові самоочисні автонапувалки ПСС-1, а для молодняку на відгодівлі – соскові напувалки ПБС-1. Соскові напувалки порівняно з чашковими більш гігієнічні і дозволяють скоротити втрату води на 18-20%.

Необхідна кількість автонапувалок на фермі

де m – кількість тварин, голів;

Z – коефіцієнт, який показує на яку кількість тварин розрахована автонапувалка, Z=25 для автонапувалок ПСС-1, Z=20 для автонапувалок ПБС-1

шт.

шт.

Отже нам потрібно на ферму автонапувалок ПСС-1=16шт,ПБС-1=30шт

2.7.4 Механізація видалення гною

В залежності від способу утримання тварин і типу їх годівлі, використання підстилки, об’ємно - планувальних рішень ферми може застосовуватись механічне видалення гною з приміщень за допомогою транспортерів ы скреперних установок, а також гідравлічне.

Транспортерні та скреперні системи дозволяють видаляти гній без розведення водою, однак вони мають суттєві недоліки: велику металоємність, недостатню експлуатаційну надійність, малу довговічність в зв’язку з роботою в агресивному середовищі. Тому в більшості випадків на свинарських фермах і комплексах для видалення гною застосовують гідравлічні системи[6].

До гідравлічних відносяться: змивні, відстійно-лоткові (шлюзові), комбіновані і самопливні.

Гідрозмив потребує великої кількості води, тому він застосовується лише в господарствах, що мають достатню кількість води. Рециркуляційний спосіб гідрозмиву в нашій країні не використовується.

До недоліків відстійно-лоткової системи слід віднести: утворення важкорозчинного осаду, при тривалій експлуатації спостерігається різке підвищення загазованості приміщень.

Самопливна система проста за будовою, надійна в експлуатації та позбавлена недоліків згаданих вище систем [8].

В зв’язкузцим на свинофермі, щопроектується, нами застосованасамопливна система видалення гною. Її схема подана на рис. 2.2

1 – повздовжні канали; 2 – поперечний канал; 3 – змивний трубопровід із засувкою; 4 – гноєзбірник; 5 – насосна станція; 6 – напірний трубопровід.

Рисунок 2.2-Схема самопливної системи видалення гною на свиновідгодівельній фермі на 1000 голів

Гній, що втоптується тваринами в щілини підлоги, потрапляє в повздовжні канали 1, заповнені зарані водою до рівня поріжка 3 (рис.2.2). Гній, що потрапляє у канал спочатку тоне у воді, частково витісняючи її. Але протягом кількох днів густина маси в каналі зростає і досягає густини гною, що надходить.

Практично гній уже не тоне і при досягненні певної висоти потоку сповзає в поперечний канал 2. Через деякий час вільна поверхня гною утворює похил і_н (0,01…0,03), який залежить передусім від структурних властивостей рідкого гною, початкового напруження зсуву та структурної в’язкості, а такожвологості та органічнихскладових. Підпір, що створюється різницею товщини шару – це та сила, що переміщує гній по каналу неперервно зі швидкістю 1…2м/год. Розрахунки по визначенню виходу гною та місткості механізованого гноєсховища на свинофермі виконані нами в п.2.5.

Параметри самопливнних каналів (м) гноєвидалення (рис.2. ) визначимо з рівнянь

h_поч.=L_ki_H

Z=L_ki_k

H_k.max= Z+ h_поч + h_зап

h_пор. =Z+ 0,1

де L_k– довжина каналу, м, L_k=45м