· пошук бізнес-партнерів і укладання угод про співпрацю між підприємствами;
· електронне уявлення і моделювання бізнес-процессів з вказівкою ролей учасників і видів операцій;
· узгодження протоколів торгових і бізнес-процедур;
· створення і моделювання бізнес-документів;
· відправка бізнес-документів через захищені і надійні служби повідомлень і ін.
На основі цих електронних систем планується розгортання електронної транзакційної системи розрахунково-клірингового обслуговування, яка забезпечить супровід торгових операцій між підприємствами держав, – учасників СНД в рамках різноманітних товаропровідних систем. Необхідність розгортання транзакційної системи розрахунково-клірингового обслуговування в рамках реалізації Міждержавної програми зафіксовано в дорученні Кабінету Міністрів України №2487/3/1-04 від 16.04.2004.
Функції по розгортанню вищеперелічених електронних технологічних систем на міждержавному рівні забезпечуються Міждержавним ІМЦ, який створюється на підставі затвердженого Плану заходів щодо створення мережі ІМЦ (пункт 2.4 – “Створення міждержавного ІМЦ держав – учасників СНД”).
Міждержавний ІМЦ повинен забезпечити виконання наступних завдань:
обслуговування систем електронного бізнесу (товаропровідних, логістичних, платіжних, розрахунково-клірингових і ін.) держав – учасників СНД;
забезпечення роботи електронного Репозітарія і електронного Регістра для підтримки необхідних форматів і правил електронної взаємодії підприємств держав – учасників СНД;
здійснення розрахунково-клірингового обслуговування торгових операцій між підприємствами країн СНД (на основі розвитку механізмів відкладених платежів, гарантування взаєморозрахунків і ін.);
забезпечення на міждержавному рівні роботи системи управління електронним документообігом і системи страхування рисок );
забезпечення на міждержавному рівні роботи системи логістики і транспортно-експедиційного обслуговування і ін.
На сьогоднішній день питання про створення Міждержавного ІМЦ вирішується Координатором Міждержавної програми – Міністерством інформаційних технологій і зв'язку РФ. Разом з тим, проблеми, пов'язані з розгортанням електронного Репозітарія, електронного Регістра, системи розрахунково-клірингового обслуговування, системи страхування рисок, системи логістики, транспортно-експедиційного обслуговування і ін. знаходяться поза компетенцією цієї організації, що затягує рішення питання. Тим часом, створення Міждержавного ІМЦ і розгортання вищеперелічених технологічних систем украй необхідні для запуску мережі ІМЦ в промислову експлуатацію на початку 2006 року для обслуговування розгортаних спільних ресурсних ринків країн СНД (ринків зерна, цукру, лізингу і ін.)
Перелік організацій, що підключилися до дослідної експлуатації мережі ІМЦ до 01.01.2008 г.наведен у додатку А :
При проведенні дослідної експлуатації вироблений ряд практичних пропозицій, які рекомендуються для успішної реалізації системи інформаційно-маркетингових центрів:
- створити при міністерствах держав – учасників СНД галузеві інформаційно-маркетингові центри (у вигляді структурних підрозділів міністерств або окремих організацій), які забезпечать практичне впровадження міжнародних стандартів в області електронного обміну документами і електронного бізнесу, прийнятих в Організації Об'єднаних Націй (ООН), що дозволить підприємствам взаємодіяти в електронному вигляді і припускає розгортання загальних для країн СНД систем регістрів і репозитариїв документів, служб електронних повідомлень, протоколів здійснення електронних торгових операцій, форматів представлення даних і схем бізнес-процессів[82];
- визначити джерела бюджетного і позабюджетного фінансування для інформаційно-маркетингових центрів, які створюються як окремі підприємства на основі корпоративних організаційних форм господарювання (у формі ЗАТ, корпорації або асоціації);
- визначити міждержавний статус для Державного підприємства «розрахунково-кліринговий центр» Міністерства аграрної політики України в області проведення розрахунків між державними органами і суб'єктами підприємницької діяльності країн СНД, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності.
Український ринок електронного бізнесу розвивається на фоні загального розвитку бізнесу в нашої країні. Впровадження електронних методів в сучасний бізнес визначається виробничою необхідністю, де вирішальним цілком є економічна вигода від застосування нових технологій. Більшість великих і середніх українських підприємств вже зрозуміли зручності, що досягаються ними при використанні Інтернет у бізнесі.
У цей час багато великих українських компаній впроваджують, або вже впровадили у себе корпоративні інформаційні системи. Потрібно чекати, що в найближчому часі багато хто з них почнуть думати про автоматизацію своїх взаємовідносин з іншими учасниками ринку.
Розвиток електронного бізнесу, що почався в період бурхливого зростання Інтернет, на перших етапах характеризувався прагненням найбільш активних і прогресивних представників бізнесу реалізувати свою присутність в мережі за рахунок створення і просування власних Інтернет - проектів. Але безпрецедентна новизна Інтернету як середовища для побудови бізнес-рішень не дозволила відразу адекватно оцінити весь діапазон можливостей, що відкрилися. Це привело до появи безлічі ретельно спроектованих сайтів і порталів, що виконували лише функцію рекламних буклетів компаній. Цілком закономірно, що моделі отримання прибутку у таких проектів практично однакові і орієнтовані на залучення максимального числа відвідувачів з метою продажу реклами на своїх сторінках [1]. Індустрія сервісів, що виникла - рейтинги, лічильники, баннерні мережі - служить саме такій економічній моделі Інтернет – проекту. [32]
Очевидно, що ця модель, хоч і має право на існування, дуже слабо пов'язана з прибутковістю, що, власне, і підтверджується нинішнім станом речей - більшості експериментів в області електронної комерції так і не вдалося досягнути окупності. І багато які проекти, що шумно стартували, до теперішнього часу або закриті, або заморожені в очікуванні нових інвесторів, в появу яких творці ресурсів вже не дуже вірять.
На жаль, тенденція самодостатності інформаційних технологій широко розповсюджена в пострадянському Інтернет - бізнесі. Багато підприємств - суб’єктів електронної комерції України стали жертвами саме такого непродуманого підходу. Інтернет - проекти будувалися досвідченими Web-дизайнерами і Web-майстрами, які часто не мали відповідного досвіду в практиці реального бізнесу. Вони створювали грамотні, професійні сайти, просували та рекламували їх в мережі, домагалися збільшення їх відвідуваності, але це не вело до зростання об'ємів реального продажу [21]. Причини, на нашу думку, криються в надмірному захопленні технічною стороною створення Інтернет - ресурсів.
Першопроходці електронної комерції ринулися в найбільш поширену й очевидну галузь підприємництва - роздрібну торгівлю. Інтернет - магазини росли як гриби після дощу, нічим не відрізняючись один від одного і копіюючи своїх американських побратимів. При цьому відкрилася ще одна помилка українського електронного бізнесу: пряме перенесення американського досвіду на українські реалії не принесло бажаних результатів. Основна причина цього, на нашу думку, криється в психологічній оцінці вартості вільного часу та особистих зусиль. Ціни в українських Інтернет - магазинах часто вищі, ніж у традиційних магазинах, тому їх клієнтами можуть стати лише заможні люди, які цінують особистий час та комфорт.
За інформацією компанії TNS Interactive, з 37 країн, що досліджувались, Україна виявилася найбільш консервативною щодо популярності Інтернету та Інтернет - купівель. Згідно з цими даними, всього 4% жителів нашої країни мають доступ до мережі і лише 1% користувачів Інтернет є одночасно Інтернет - покупцями. На відміну від більшості країн, де як основні причини відмови від on-line купівель називалися питання безпеки, жителі України взагалі не довіряють Інтернет - магазинам.
Важливу роль в розвитку ринку роздрібної Інтернет - торгівлі грає соціальний аспект - готовність покупців до роботи в мережі, доступність Інтернет, масове поширення платіжних карток і електронних платіжних систем, платоспроможність населення. Крім того, стримуючими чинниками є також погана організація доставки товару та недовіра до систем передоплати. Очевидним результатом такого становища є те, що більшість підприємств електронної комерції В2С в Україні являють собою вітрини магазинів, а не джерело заробітку.[46]
Таким чином, на поточній стадії розвитку електронної комерції в Україні функціонування Інтернет - магазинів не виходить за рамки експерименту щодо використання можливостей мережі. Однак все вищесказане зовсім не заперечує майбутнього української роздрібної торгівлі в Інтернет. Існують ринки товарів і послуг, для яких електронна торгівля значно вигідніша за традиційну торгівлю, а загальні проблеми (недосконалість апаратної і технологічної бази, систем доставки й оплати, низька платоспроможність населення і т.п.) не так значущі. Це цифрові товари та інформація, для якої важлива оперативність доставки, предмети розкоші (автомобілі, антикваріат, коштовності), рідкісні товари, витрати на пошук і придбання яких є значними (запчастини, спеціальна література), туристичні послуги. Багатообіцяючим, на нашу думку, є також ринок продажу та оренди житла.
Крім того, при належному підході on-line - торгівля товарами АПК може виявитися вельми життєздатною. Ринок АПК є нішевим, а не масовим, тому найбільш вірогідними товарами на цьому ринку можуть стати продукти з тривалим терміном зберігання. [22]