Аналіз та шляхи покращення позиції підприємства на світовому ринку (на прикладі дочірньої компанії "Українська горілочна компанія NEMIROFF") (стр. 10 из 22)

Рис.2.7 Приклад оформлення інвойса до експортної ВМД при експорті горілчаної продукції в Киргизстан залізничним транспортом (митним перевізником)

Рис.2.8 Приклад оформлення експортної ВМД при поверненні акцизної марки Киргизстана, наданої для маркування в режимі "ввезення - ивезення" горілчаної продукції, направляємої в Киргизстан залізничним транспортом (митним перевізником)

2.3 Аналіз ринку горілчаної продукції та діяльності на ньому ДП “Українська горілчана компанія NEMIROFF"

Україна посідає четверте місце в світовому рейтингу країн-виробників спирту. Після розпаду Союзу Україні залишилася у спадок потужна індустрія з виробництва алкогольних напоїв. В основі - три складові. Перша з них - добротна сировинна база. Країна з лишком забезпечена як зерном, так і мелясою (побічний продукт переробки цукрового буряку), що використовуються для виробництва спирту. В свою чергу зерновий чи мелясний спирт - основний інгредієнт лікеро - горілчаної продукції, а також широко застосовується у виноробстві. Крім того, на півдні та заході країни здавна культивують сорти винограду, придатні для переробки на вино та коньячний спирт.

Друга складова - виробничі потужності: 87 ліцензованих українських спиртозаводів спроможні переробити 900 тис. т зерна на рік і отримати 32 млн дкл (декалітрів, 1 дкл = 10 л) зернового спирту. Їх річна потреба в буряковій мелясі - 1,1 млн т, з якої виходить ще 30 млн дкл спирту. В сумі 62 млн дкл означає не що інше, як четверте місце в світовому рейтингу країн-виробників спирту.

Крім спиртових, функціонують сотні заводів з виробництва лікеро-горілчаної продукції, різних вин та коньяків. Третім "китом", звичайно ж, були і залишаються кваліфіковані кадри, які вміють усією цією сировиною та потужностями як слід розпорядитися.

Вдале поєднання трьох складових алкогольної індустрії небезпідставно обіцяло не тільки повною мірою забезпечити власні потреби країни в алкогольних напоях, але й отримати чималий зиск від їх експорту. Тим паче, що високий потенціал підтверджувався на практиці. В той час як вітчизняна промисловість в цілому стрімко зменшувала випуск продукції, обсяги виробництва більшості міцних напоїв, немов за інерцією, продовжували зростати. Так, наприклад, за п'ять років (1990-1995рр) випуск лікеро-горілчаної продукції збільшився на 20% і становив 36,1 млн дкл.

Незвичній для української економіки позитивній тенденції досить легко поклали край постанови російського уряду. Вони, починаючи з 1996 року, за допомогою ПДВ, дискримінаційних акцизів та нетарифних обмежень імпорту не лише закрили ринки Російської Федерації для української алкогольної продукції, але й зробили вкрай невигідним її транзит через територію Росії до інших країн СНД. Таким чином, практично втрачено 70% ринків збуту спиртогорілчаної продукції та 10% виноробної. Адже Росія традиційно була основним споживачем вітчизняного спирту та міцних напоїв ще за часів СРСР.

Враховуючи те, що в країнах далекого зарубіжжя на українську лікерогорілчану продукцію теж не особливо чекали, стає зрозумілим, чому увесь отриманий надлишок винно-горілчаних виробів опинився на внутрішньому ринку. Операторам ринку нічого не залишалося, як вступити в конкурентну боротьбу один з одним за вітчизняного споживача.

Основні тенденції галузі виробництва лікеро-горілчаних напоїв в Україні за 2000-2005 рр. характеризуються наступним.

Ринок лікеро-горілчаних виробів, як і інші ринки товарів та продуктів народного споживання протягом останніх років демонстрував стабільні тенденції до зростання. Основним фактором цього є збільшення платоспроможного попиту, який забезпечується високими темпами зростанням рівня доходів населення. Тут важливо зазначити, що починаючи з 2003 року темпи збільшення виробництва алкогольних напоїв також зростають (рис.2.9).

Як видно з даних рис.2.9, у 2003 році приріст обсягу виробництва алкогольних напоїв складав 14,1%, у 2004 - 19,1%, а у 2005 році - 15,7%. Таке стрімке зростання цієї галузі пов’язано як зі збільшенням попиту на неї закордоном, так і всередині країни.

Зокрема, в Україні показник споживання алкогольної продукції в абсолютному алкоголі на одну особу протягом 2000-2004 рр. зріс із 1,4 л до 2,2 л.

Обсяги ринку лікеро-горілчаної продукції в Україні оцінюється у 55-60 млн. дал. Разом із цим, споживацький попит задовольняється не тільки за рахунок легальних виробників вітчизняної продукції. Із зростанням доходів населення відбувається перерозподіл аналізованого ринку на користь легальних виробни-ків. Так, за підсумками 2004 року, обсяг легального ринку у грошовому вимірі оцінюється приблизно в 10 млрд. грн., а тіньового - близько 2,5 млрд. грн.

А за оцінками Асоціації "СОВАТ", тіньовий оборот лікеро-горілчаних виробів за останні два роки скоротився з 40% до 25%.

Рис.2.9 Динаміка обсягів виробництва алкогольних напоїв в Україні, млн. дал.

Збільшення реальних доходів населення також спричиняє структурні зміни попиту на лікеро-горілчані вироби. Протягом останніх років у складі споживання зазначеної продукції зростає частка більш дорогих напоїв, у тому числі преміум-класу, які є переважно імпортованими.

В останні два роки на ринку алкогольних напоїв України спостерігаються структурні зміни у виробництві та збуті, а саме існує тенденція до укрупнення та концентрації лікеро-горілчаного бізнесу. На сьогодні 85-90% міцних напоїв виробляють 10 компаній, що значно впливає на відносини між суб’єктами збутових мереж.

Значним фактором, який вплинув на структурування збуту спиртних напоїв стала легалізація ринку. Уже в кінці 2004 року конкуренція на ринку горілчаних виробів (який багато в чому визначає картину на всьому алкогольному ринку) перейшла в нову площину, де конкурують не виробники, а торгові марки. Наслідком цього, стало те, що витрати на виведення на ринок та просування нової алкогольної продукції зросли в декілька разів і оцінюються мінімум у 3 млн. дол. США. Таким, чином для завоювання ринку виробникам необхідні були значні кошти, що сприяло консолідації галузі та утворенню вертикально інтегрованих груп компаній. При цьому зазначені інтеграційні процеси проходили подекуди конфліктно, тому в результаті цього, потужні на той момент виробники лікеро-горілчаних продуктів почали утворювати власні дилерські мережі, тоді, як великі дистриб’юторські компанії почали розвивати власні алкогольні бренди.

У 2005 році були відмінені мінімальні ціни на алкогольні напої, після чого виробники отримали можливість реалізовувати продукцію за власними каналами збуту дешевше, ніж стороннім дистриб’юторам. Результатом стало зниження дистриб’юторської маржі з 15% до 7%. До того ж вартість ліцензії на оптову торгівлю зросла з 50 тис. грн. до 250 тис. грн. І стала недоступною для дрібних оптовиків. Відповідно до наявних тенденцій, кількість дистриб’юторських компаній скоротилось, що виразилось у зменшенні кількості діючих ліцензій на оптову торгівлю алкогольними з 3 506 одиниць у 2001 році до 675 одиниць у 2005 році. При цьому, спостерігалось зміцнення мережевої роздрібної торгівлі, з якою виробники працюють напряму.

Особливим чином регулюється також реклама алкогольних та слабоалкогольних напоїв, у тому числі телевізійна реклама (Закон "Про рекламу"). Найближчим часом експерти прогнозують остаточну заборону реклами алкогольних напоїв на телебаченні, а також можливе зниження плати за ліцензування виробництва та продажу лікеро-горілчаних виробів. Це знизить бар’єр входження до галузі для виробників такої продукції, хоча і ускладнить її просування.

Обсяг ринку горілки в Україні протягом останніх 10 років залишається сталим та оцінюється у 30-35 млн. дал. Таким чином, нарощувати обсяги виробництва легальні виробники можуть переважно за умови перерозподілу споживацьких переваг на користь тієї чи іншої торговельної марки. При цьому, виробничі можливості вітчизняних підприємств перевищують внутрішній попит, тому значна частина горілки, виготовленої в Україні експортується. Так, протягом останніх двох років Україна експортувала понад 25% виробленої горілки (рис 2.10).

Рис.2.10 Виробництво та експорт української горілки в 004-2005 рр., млн. дал

Як видно з наведеної інформації, у 2005 році експорт горілчаних виробів досяг 10,7 млн. дал., 87% з яких припадає на Росію. Тут варто зазначити, що ринок української горілки в Росії протягом 2005 року зріс удвічі і становив 7%.

У 2006 році українські виробники горілки продовжували активно освоювати російський ринок, деякі з них навіть відкрили там власні виробничі потужності.

Основними причинами зазначених тенденцій є зростання конкуренції на українському ринку горілки та більша прибутковість російського ринку. Російський ринок горілки є найбільшим у світі. В 2005 році його офіційний обсяг перевищив 130 млн. дал., неофіційний - майже у 2 рази більше. До того ж собівартість горілки, виробленої в Україні та Росії, відрізняється несуттєво, а ціни на цей продукт у РФ у 1,5 рази вище.

У 2005 році Україна імпортувала 177 тис. дал. горілки на 7 млн. дол. США, що майже в два рази більше, ніж у 2004 році. Важливо зазначити, що 59,7% було ввезено з Росії.

Сегмент горілки є одним з найбільш концентрованих у структурі ринку лікеро - горілчаних виробів України. Так, 3 основні виробники формують понад 50% внутрішнього ринку (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Реалізація горілки на внутрішньому ринку України в 2005 році

У ціновій структурі ринку горілки за 2003-2005 роки найбільшу частку займає середній сегмент (10,0-18,0 грн. за 0,5 л) - частка його протягом досліджуваного періоду зросла з 65% до 71%, на другому місці - дешевий сегмент (6,24-8,0 грн. за 0,5 л), разом із цим його питома вага має тенденцію до скорочення. Дорогий сегмент (premium) (18,0-50,0 грн. за 0,5 л) збільшився на 2% протягом 2005 року і становив 6%, у той же час сегмент суперпреміум (hi premium) (більше 50,0 грн. за 0,5 л) зріс з 1% у 2003 році до 3% в 2005.