Смекни!
smekni.com

Комерційне товарознавство (стр. 54 из 82)

Щільність тканини встановлюється за кількістю ниток ос­нови i утка, що приходяться на 100 мм довжини. Одиниця вим1ру тканин - погонний метр. Ширина тканин залежить від текстильного обладнання, переважно вона становить: від 60 см до 1,6 м.

Переплетення впливає на структуру тканини, її зовнішній вигляд i властивості. Бувають переплетення 4-х вид1в:

1) npocmi - полотняне, саржеве й атласне, або сатинове;

2) дрібновизерункові– похідні від простих (репс, рогожка) i комбіновані (крепове та iн);

3) складні - Bopcoві та iн.;

4) крупновизерункові - жаккардні.

Для поліпшення споживчих властивостей тканини піддають спеціальному обробленню (білінню, відварюванню, промиванню, сушці, фарбуванню, оздобленню і т.д.). Тканини поділяють за такими властивостями:

функціональні - ширина, товщина, маса 1м 2та інші;

ергономічні - гігроскопічність, проникність, теплозахисні властивості і т.д.;

естетичні - кол1рне оформлення, блиск, драпування і т.д.;

надійність – стійкість до механічних (міцність, подовження і т.д.) фізико-хімічних(стійкість до світла, вологи і т.д.) та інших впливів.

Вci натуральні тканини поділяють на бавовняні, лляні, вовняні i шовкові

Бавовняні тканини мають високу міцність, володіють гарними гігієнічними властивостями. У торговій практиці виділяють такі групи цих тканин: білизняні, сукняно-сорочечні, кocтюмнo-плaщoвi, підкладкові, матрацно-наволочні, меблево-декоративні.

Білизняні тканини поділяють на три підгрупи: 1) бязеві (бязь i трикотаж); 2) міткалеві! (мадаполам, муслін міткаль, шифон і.т.д.); 3) спеціальні (гринсбон i тік-ластик атласного переплетіння).

Сукняно-сорочечні тканини поділяють на такі підгрупи:

ситці — м'якого (муслінового), твердого, лощеного i гофрованого оброблення ;

бяз1 (для халатів, костюм1в,сорочок, суконь i т.д.) i сатини (кардні i гребінні);

сукняні літні - майя, вольта, вуаль, маркізет, батист;

демісезонні - сукняні, вовняні, креп, маркізет, плетінка, кашем1р, піке (з подовжніми рубчиками) і.т.д..;

сорочняні - зимові (фланель, бумазея, байка), комплексні і т.д.

вopcoвi - розрізаний короткий вельвет-корд, вельвет-рубчик, напівоксамит, оксамит.

Костюмно-плащов1 тканини випускають з кардної пряжи , що не мнеться, з низьким збіганням, з водотривким обробленням. Залежно від особливостей оброблення i призначення їх поділяють на гладко фарбовані, спеціальні, меланжево-строкато-тканні i зимові.

До гладкофарбованих (однотонних) тканин відносять д1агональ, молескін, репс, рогожку, саржу плащову.

Спеціальні тканини (трико i д1агональ) використовують для пошиття спецодягу.

До меланжево-строкатотканих відносять тканини з меланжевої! пряжі i пофарбовані саржевого переплетення, а також тканини зi змішаної пряжі (трико) з різними рисунками.

Джинсові тканини виробляють саржевим переплетенням з кардної пряжі, фарбованої в ocнові i cyвopoї в утку.

Зимовими називають важкі тканини 3i щільним ворсом (сукно, вельвет i замша).

До підкладкових тканин відносять коленкор, саржу рукавну, кишенькову тканину, тик-ластик, а до матрацно-наволочних - тик наволочний, тик матрацний і т.д.

Меблево-декоративні тканини підрозділяють на меблеві драпірувальні, портьєрні, декоративні, чохольні i для фіранок (гобелен, репс, плюш із суцільним ворсом і.т.д.).

3 бавовняних тканин виготовляють штучні вироби - хустки головні (набивні, гладко фарбовані, строкато ткані, вишиті з тублюванням i без, з бахромою або осипкою) і носовички (з макалю, шифону, батисту; набивні i строкато ткані, з підру­блюванням i без; чолов1ч1, жiнoчi i дитяч1); рушники (вафельні i мaxpoвi; вибілені і строкаті ткані, з бахромою i підрублені); ковдри (байков1 зимов1 i літні; з р1зним обробленням; для дорослих, підлітків i Д1тей); покривала i простирадла.

Лляні тканини характеризуються великою міцністю, ма­лою розтяжністю; добре вбирають i в1ддають вологу, легко i добре перуться. За прейскурантом асортимент лляних тканин поділяють на 16 груп, а на споживчому ринку за призначенням їx класифікують на групи: білизняні, костюмно-сукняні; меблево-декоративні; матрацно-чохольчані; штучні вироби.

Вовняні (шерстяні) тканини виробляють з чистої вовни або з їїсуміші з іншими волокнами. Класифікують за ознаками:

за видом пряжі i способом виробництва - на камвольні, тонкосуконні i грубосуконні;

за призначенням - на сукняні; костюмні гладко фарбовані (бостон, костюмні крепи, шевйоти, д1агонал1, креп), строкато тканн1 i фасонні (трико, комбіновані, ламана саржа i т.д.); пальтов1 (габардин для літніхпальто i тка­нини для жіночих зимових пальто); плащов1; сукна; драпи; Bopcoвi тканини; ковдри i спеціальні тканини.

Тонкосуконні тканини виробляються з чистововняної i напівшерстяної апаратно1 одиночної пряжі, що складеться з тонкої, нaniвтонкої i напівгрубої шерсті

Шовкові тканини виробляють з натурального шовку, ко­ротких (штапельних) х1м1чних волокон, комплексних штучних i синтетичних ниток. Як добавки в шовкові тканини використовують бавовняні i шерстяні (вовняні) волокна.

Неткані текстильні матеріали значно продуктивніші (від 10-12 до 50-70 раз1в) від традиційних cnoco6iв одержання на ткацькому верстаті, тому що їх виробіток становить 70-400 м/год, вихідною сировиною є безпосередньо волокна. Технологія виготовлення нетканих полотен складеться з таких операцій: підготовка волокнистого матеріалу (очищення i розпушення); утворення настилу (формування полотна чотирма способами: механічним, аеродинамічним, електростатичним i гідравлічним); скріплення настилу.

Класифікація нетканих текстильних матеріалів:

за волокнистим складом — бавовняні, напівшерстяні, шовкові і лляні;

за призначенням - побутові, обтиральні, тарні, пакувальні, матер1али для взуття, основа для штучної шкіри, прокладочні, фільтрувальні i меблеві

Побутові, у свою чергу, поділяють на матер1али для виго­товлення одягу i вироб1в домашнього побуту ( рушники, простирадла, ковдри, покриття для стін, меблево-декоративні, тентов1 полотна);

за способом виробництва - скріплені механічним спо­собом: прошивним, голкопробивним, валяльним; клейовим чи комбінованим способом;

за структурою полотна - волокна, спрямовані в один бік; з перехресними волокнами; з хаотичним розміщенням волокон; з комбінованим розміщенням волокон;

за типом основи полотно-прошивані нитко-прошивані i тканино-прошивні полотна;

за обробкою - гладкокрашені (однотонні), набивні, меланжеві, з начосом;

за характером поверхні - різні, в1зерунков1, рельєфні, войлокоподібні , моxеpoвi, вopcoвi.

Неткані полотна випускаються переважно шириною 142-160 см (від 70 до 184 см) i відносною щільністю від 100 до 700 г/м

Штучним хутром (ШХ) називається текстильний виріб, що імітує натуральне хутро. Штучне хутро за аналогію з натуральним складеться з ґрунтової основи i ворсового покриву, для створення якого використовують xiмічні різнозбігаючі волокна, щоб сформувати пух i ость у ворсовому покриві Для одержання блиску до складу ворсу вводять профільовані синтетичн1 волокна.

Основними факторами, що формують споживчі властивості штучного хутра, е волокнистий склад i спосіб виробни­цтва. Штучні хутра одержують трикотажним, тканим, клейо­вим i нетканим способами.

Трикотажне хутро одержують двома способами: шляхом ув'язування в ґрунтове трикотажне полотно волокон з чесальної стрічки (на круглов'язальних машинах) i на базі плюшевих трикотажних переплетінь, у яких одна 13 систем ниток утворює подовжені провисаючі neтлі. Оброблення хутра включає прасування ворсу, стрижку в декілька етапів (попередню, пром1жну i заключну), вичісування слабко закріплених волокон, просочення ґрунту трикотажного полотна з вивороту плівкоутворювальним препаратом. Трикотажний споci6 виробництва ШХ дає змогу формувати р1зноманітні імітації -цигейку, песець і.т.д.

Тканештучне хутро одержують у процесі ткацтва осново-ворсовим переплетенням iз трьох систем ниток: вopcoвoї i корінної (грунт) основи та утка. Ґрунт хутра - з бавовняної крученої пряжі, а ворсова нитка - це комплексна i профілююча нитки, віскозна нитка, нітронова, пол1еф1рно-нітронова, вовняна пряжа і т.д.. ШХ на тканій ocнові імітує цигейку, ов­чину, каракуль, які одержують шляхом тиснення.

Тканино-прошивне ШХ виробляють на машинах «Маліполь» шляхом прошивання каркасу-тканини, нетканого матеріалу - ворсовою пряжею. Для ворсового покриву використовується нітронова, лавсанова, нітроно-капронова i напівшерстяна пряжа.

Штучне хутро з приклеєним (накладним) ворсом отримують шляхом наклеювання синелі (ворсовий шнур) на бавовняну тканину. Синель складеться зi скручених бавовняних ниток, між якими знаходяться короткі капронов1 волокна. 1х закріплюють обвивкою, нагонною ниткою з капрону або вicкози. Щоб одержати хвилясту поверхню синель завивають.

Штучне хутро класифікують за:

• способом виробництва - на тканій основі, трикотажній основі,з приклеєним ворсом i тканинопрошивне;

призначенням - одежне (для верхнього одягу), коміркове (оздоблювальне), підкладкове, для головних y6opiв, мебльове, для покривал, плед1в, irpaшок, суконь;

волокнистим складом ворсового покриву - нітронове, пол1еф1рне, змішане, віскозне i вовняне;

висотою ворсу - довговорсове (під песця), середньоворсове (під норку, овчину) i коротковорсове;

видом оздоблення - гладкофарбоване, набивне (з кольоровим малюнком, нанесеним аерограф1чним способом) i жакардове (з плетеним малюнком)

характером вopcoвoi поверхні - нестрижене, з piвномірною стрижкою ворсу, фасонною стрижкою, тисненням.

Хутро для одягу на тканій ocновi має поверхневу щільність 250- 500 г/м , підвищену формостійкість ґрунту, невисокий ворс (6-20 мм). Меблеве штучне хутро відзначається невисокою поверхневою щільністю, м'якістю. Для штучного хутра встановлена довжина шматка не менше ніж 15 м, довжина відрізка в шматку - не менше ніж 2,5 м i ширина 140-150 см. Коефіцієнт стійкості ворсу до зминання повинен бути не менше ніж 0,7; стійкість до звойлочування - 4 бали; стійк1сть до стирання - не більше ніж 50%. Поверхнева щільність хутра для верху одягу - 400-900 г/м2