Нині найбільшого розвитку набуло звірівництво. Вартість продукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок становить близько 99%.
Найбільше маточне поголів'я має норка, значна частина припадає на сріблясто-чорну лисицю, голубого песця, нутрію.
В Україні 90% виробництва цінного хутра припадає на норку, 5% - на сріблясто-чорну лисицю, 4% - на песця, 1% - інші види.
Основні імпортери українського хутра - Італія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, СІЛА, Японія.
Прогрес галузі став можливим завдяки великій і успішній науково-дослідній роботі вчених і величезного досвіду, набутого звіроводами-практиками.
Постійне удосконалення способів розведення, утримання, відгодівлі тварин дозволило перетворити сучасні звірогосподарства на великі високоорганізовані й рентабельні підприємства із виробництва природного хутра.
Завдяки розробленим науковим методам розведення хутряних звірів у неволі вирішуються питання кормової бази звірівництва, створюються нові оригінальні види звірів, застосовуються ефективні методи діагностики і лікування хвороб.
Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних хутряних звірів у великій кількості, однорідних за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.
На сьогодні у звірівництві намітилася економічно обґрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) - з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормоприготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов'язане із селекційною роботою, дотриманням вимог годування й утримання, кваліфікацією звіроводів.
Кролівництво - важлива галузь тваринництва, що, крім м'яса, дає велику кількість дешевої сировини для хутряної промисловості.
Нині майже 95% кроликів розводиться в підсобних господарствах. Спрямований відбір і їх підбір сприяли тому, що кролики набули таких цінних господарсько-корисних ознак, як великі розміри, густий волосяний покрив гарних кольорів, довгий і густий пух. Цінним є також те, що кролики розмножуються протягом усього року.
Промислове значення мають 14 порід і порідних груп кроликів: шиншила, сірий і білий велетень, сріблястий, чорно-бурий, мардер, метелик і багато інших.
Вівчарство в Україні набуло широкого розвитку, яке ведеться за різними напрямами. Так, у невеликій кількості розводять, головним чином, метисів каракульницької породи, а на півдні - смушкової, у інших районах крім них - тонкорунної, напівтонкорунної, напівгрубововняної і грубововняної породи овець.
Різні зональні природно-кліматичні умови значною мірою вплинули на концентрацію певних порід овець в окремих районах: асканійська та цигейська - в степовій зоні; каракульницька - в Дніпропетровській, Кримській, Чернівецькій та Одеській областях; сокольська - в Полтавській. Основою вівчарської зони є степові області, де знаходиться понад 60%' усього поголів'я.
З метою збільшення обсягу виробництва продукції вівчарства і поліпшення якості проведено роботу зі спеціалізації та концентрації галузей, будівництва комплексів.
У хутряному виробництві використовуються шкурки ягнят і дорослих овець.
До інших галузей тваринництва, від яких можна отримати сировину для хутряного виробництва, відносяться козівництво, розведення коней та великої рогатої худоби.
На сучасному етапі розвитку економіки розробляється концепція переходу до ринкових відносин. Велику увагу потрібно приділяти інтенсифікації усіх видів виробництва, поліпшенню якості продукції, економії усіх видів ресурсів, впровадженню екологічно чистих технологій.
Рішення цих завдань у хутряному виробництві повинно досягатися шляхом удосконалення процесів переробки хутрової сировини, виробництва напівфабрикатів, кушнірських і пошивних робіт.
Основними напрямами модернізації переробки хутрової сировини є:
• створення сучасного обладнання для первинної обробки шкурок;
• розробка екологічних способів консервування хутрової сировини із замкненим циклом використання відпрацьованих розчинів консервантів;
• інтенсивна хімічна і ферментна обробка хутрової сировини для видалення розчинних супутніх речовин;
• оптимізація механічної обробки шкірної тканини;
• раціоналізація операцій жирування і знежирювання.
З метою забезпечення попиту населення в хутряних виробах удосконалюються методи обробки і підбирання напівфабрикатів, пошивне виробництво. Велика увага приділяється розробці перспективних моделей головних уборів і одягу.
Таблиця 1.1
Кількість шкурок, необхідна для пошиття хутряних виробів, шт.
| Види напівфабрикату | Жіноче пальто | Жіноче півпальто |
| Хребти шкурок білки | 180-200 | 100-160 |
| Каракуль, смушок | 20-30 | 15-20 |
| Шкурки: лисиці, песця | 14-16 | 10-12 |
| норки | 50-60 | 40-50 |
| нутрії | 30-40 | 20-30 |
| ондатри | 60-80 | 40-«0 |
Класифікація хутрово-хутряної сировини
Хутрово-хутряна сировина - це ще не вичинені, тобто зняті з тушок і, як правило, законсервовані шкурки (шкури) хутряних звірів та свійських тварин, а також морського звіра, які за якістю волосяного покриву, шкірної тканини придатні для виготовлення виробів. За сезоном добування шкурки звірів і свійських тварин поділяють на зимові та весняні види.
До зимових видів відносять шкурки звірів, яких добувають у зимовий період через їхню найвищу якість волосяного покриву (соболь, лисиця, песець, білка, горностай та ін.).
Весняними видами хутрово-хутряної сировини називають шкурки звірів, яких добувають головним чином навесні або восени, оскільки у зимовий період вони перебувають у сплячці, а їхній промисел ускладнений (байбак, ховрашок, кріт та ін.).
До зимових видів свійських тварин відносяться шкурки собак, кішок, кролів, а також шкурки дорослих овець (осіннього забою).
До весняних видів відносяться шкурки молодняку овець, кіз, коней, великої рогатої худоби, північного оленя, який народжується в основному навесні.
Хімічний склад. Шкірний покрив складається з води, білків, жирів, вуглеводів і мінеральних солей.
Вода в парній шкурі (тільки що знятої з тварини) становить 75%. У шкурах молодих звірів води більше, ніж у шкурах старих.
Білки становлять 25-40% і представлені волокнистими білками (колаген, еластин, ретикулін, кератин) і глобулярними (альбуміни, глобуліни, муцини і мукоїди). Білки складаються з вуглецю (50-55%), кисню (19-24%), азоту (15-19%), водню (6,6-7,5%) і сірки (0,3-2,4%). Мінеральних речовин у шкурі приблизно 1 %. Вони представлені карбонатами, фосфатами, сульфатами, хлоридами натрію, кальцію, заліза, магнію.
Вуглеводи у шкурках представлені моно- і полісахаридами, їх не більше 2% сухого залишку.
Жири і жироподібні речовини розташовані в епідермісу, в сальних залозах, термостатичному і сітчастому шарах дерми, у жирових клітинах підшкірної клітковини. За хімічною природою жироподібні речовини є різними.
Меланіни (пігменти) знаходяться у клітинах дерми та епідермісу, надають колір ділянкам шкіри, що не покриті волоссям.
їхній колір змінюється від світло-рудого до чорного.
Ферменти (прискорювачі реакції) - речовини, що виробляються живою клітиною і беруть участь в обміні речовин.
Мінливість волосяного і шкірного покриву
Окремі шкурки кожного виду хутряної сировини відрізняються одна від одної товарними властивостями. В основі цих відмін лежать біологічні ознаки волосяного покриву і шкірної тканини, які змінюються під впливом різних чинників зовнішнього середовища (умов годування і утримання, статі, віку, сезону, географічного району проживання, індивідуальних особливостей організму).
Мінливість волосяного і шкірного покриву залежно від умов проживання і годування тварин. На властивості й будову волосяного покриву значно впливає спосіб життя звірів: наземний, підземний, земноводний або водний.
Наземні звірі мають різко виражену різницю в опушенні окремих частин тіла: хребет завжди вкритий значно густішим та темнішим волосяним покривом ніж черево. На 1см хребта у наземних звірів припадає від 4 до 20 тис. волосин, на один покривний волос - від 4 до 20-30 пухових. Серцевина волоса займає від 50 до 94% діаметра. Шкірна тканина на хребті товстіша ніж на череві.
У земноводних звірів (видра, бобер, норка, нутрія, ондатра) черево вкрите більш густішим волосяним покривом ніж хребет. Кількість волосся на 1см2 хребта більше ніж у наземних - від 10 до 50 тис. волосин, на один покривний від 30 до 200-300 пухових волосин. Серцевина волоса займає не більше 50% діаметра. Забарвлення волосяного покриву і товщина шкірної тканини у більшості видів є майже однаковою.
Звірі, які проводять більшу частину життя під землею, вкриті одноманітним волосяним покривом. Напрямний і остьовий волос трошки довший за пуховий. Незначна різниця у щільності волосяного покриву на хребті та череві на 1см 12,5 тис. і 10,2 тис. волосин відповідно. Шкірний покрив на череві товстіший, ніж на хребті. Колір шкурки однаковий на усіх ділянках.
Волосяний покрив морських звірів залежить від віку. Наприклад, у малят тюленів він дуже густий, а у дорослих - грубий і рідкий, тому що під шкірою міститься товстий шар жиру. Довжина остьового волоса тюленів 12-13мм, пухових 6-8мм. На 1см2 волосяного покриву припадає майже 500 волосин.
Умови добування корму для диких звірів відіграють важливу роль для розвитку їх волосяного і шкірного покривів.
При розведенні звірів у клітках, створюючи їм відповідні умови утримання та годування, можна досягти значних змін розмірів шкурок, кольору, висоти, густоти волосяного покриву.