Смекни!
smekni.com

Маркетингове ціноутворення (стр. 17 из 25)

Сегментний аналіз ринку. Метою цього аналізу є уточнення оцінки ринкових умов діяльності фірми на основі переходу від розгляду ринку в цілому до дослідження конкретних його сегментів. При цьому в центрі уваги перебувають проблеми доцільної цінової дискримінації.

Аналіз конкуренції. Мета такого аналізу — оцінка (прогнозування) можливого ставлення конкурентів до змін цін і тих конкретних кроків, які вони можуть зробити у відповідь на дії конкурентів. На цій основі необхідно намагатися визначити, які зворотні дії конкурентів можуть вплинути на рівень прибутковості фірми і взагалі на вигідність цієї стратегії, яку вона збирається проводити на ринку.

Оцінка впливу державного регулювання. Метою цього різновиду стратегічного аналізу є визначення тих можливих кроків органів державного управління економікою, які можуть безпосередньо вплинути на процес реалізації цінового рішення чи всієї цінової стратегії фірми.

Формування стратегії. Отримавши відповіді на всі поставлені вище запитання, спеціаліст з ціноутворення може починати підготовку для керівництва фірми проекту документа, що приписує бажану цінову стратегію. При цьому звичайно необхідно використовувати досвід реалізації таких стратегій іншими фірмами чи досвід, описаний в літературі. Але копіювати навіть найкращий досвід не варто: кожна комбінація «товар — фірма — конкуренти — покупці — держава» (рис. 7.6) настільки унікальна, що стратегію для власної фірми необхідно розробляти самостійно з урахуванням усіх особливостей цієї комбінації. Лише тоді конкретна ціна, яка є вершиною піраміди цінової стратегії фірми, забезпечить фірмі реальне підвищення прибутковості операцій.

Вибір типу цінової стратегії. Вище ми вже згадували, що існують кілька типових стратегій маркетингу. Так само комерційна практика дає можливість виокремити кілька типових стратегій ціноутворення. Основними з них є:

стратегія преміального ціноутворення («зняття вершків»);

стратегія нейтрального ціноутворення;

стратегія цінового прориву (занижених цін).

Щоб зрозуміти економічний зміст цих стратегій, слід проаналізувати їх виходячи з:

співвідношення цін, що пропонуються, із середнім, уже сформованим рівнем цін на аналогічні товари на ринку;

оцінки покупцями економічної цінності товарів, що пропонуються.

Рис. 7.6. Формування ціни як підсумок взаємодії
основних чинників комерційної діяльності

Різницю між стратегіями можна уявити із зображення на рис. 7.7, де горизонтальна вісь являє собою шкалу суб’єктивної оцінки покупцями економічної цінності товару, а вертикальна вісь — суб’єктивну оцінку покупцями рівня ціни товару відносно його економічної цінності.

Рис. 7.7. Типи цінових стратегій та їх економічні характеристики

Як видно на рис. 7.7, для стратегії цінового прориву характерним є те, що ціни, які встановлює фірма, сприймаються покупцями як дуже низькі, низькі чи помірні відносно економічної цінності товару. Це дає можливість охопити більшу частку ринку і досягати високого обсягу продажів, а отже, більшого обсягу прибутків за низької частки прибутків у ціні одиниці товару.

Стратегія цінового прориву — встановлення цін на більш низькому рівні, ніж, на думку більшості покупців, заслуговує товар з даною економічною цінністю, і отримання більшої маси прибутків за рахунок збільшення обсягу продажів та частки ринку.

Для стратегії преміального ціноутворення (частіше її називають стратегією «зняття вершків»), навпаки, є характерним встановлення фірмою ціни на рівні, який сприймається більшістю покупців як надто високий відносно економічної цінності даного товару. Але це співвідношення цінності і ціни задовольняє покупців певного вузького сегмента ринку, і фірма отримує прибуток за рахунок того, що продає товар саме їм за цінами, що включають преміальну надбавку за найбільш повне задоволення запитів цієї групи покупців.

Стратегія преміального ціноутворення, чи «зняття вершків», — встановлення цін на більш високому рівні, ніж, на думку більшості покупців, повинен коштувати товар з даною економічною цінністю, і отримання вигоди від високої прибутковості продажів на вузькому сегменті ринку.

У деяких випадках фірма може скористатися особливим, ніби динамічним різновидом преміального ціноутворення, — стратегією ступінчатих премій, яка дає можливість розсунути часові рамки, в яких фірма може «знімати вершки» з даного ринку.

Стратегія ступінчатих премій — встановлення цін з величиною преміальних надбавок до ціни, що дискретно знижується. Це дає можливість забезпечити продажі в сегментах ринку зі зростаючою чутливістю до рівня ціни.

В умовах нейтральної стратегії фірма встановлює ціни, які сприймаються більшістю покупців, як в цілому відповідні економічній цінності даного товару, тобто адекватні відношенню «ціна/цінність», яке склалося на даному ринку.

Слід підкреслити, що в усіх випадках не йдеться про абсолютні рівні цін. Товар може коштувати надзвичайно дорого, проте сприйматися покупцями, як відносно дешевий («недооцінений») порівняно з товарами інших фірм, що мають той самий рівень економічної цінності.

На практиці можна зустріти й комбінований варіант цінової стратегії, який зазвичай називають стратегією «найшвидшого повернення коштів». Для неї є характерним співвідношення елементів стратегії цінового прориву та стратегії «зняття вершків».

Стратегія найшвидшого повернення коштів — встановлення цін у такий спосіб, щоб прорватися в сектор ринку, де продаж товару забезпечує найбільший рівень прибутковості, що дає можливість за короткий строк повернути кошти, вкладені в організацію виробництва товару.

Не треба вважати, що фірма абсолютно незалежна у виборі своєї цінової стратегії. Вибір визначається структурою її витрат, мотивами, якими керуються на ринку її покупці, позицією на ринку, що була завойована фірмою та її репутацією у клієнтів. Крім того, можливою є ситуація, коли фірма одночасно реалізує кілька типів цінових стратегій (особливо це характерно для галузей з високими постійними витратами).

Стратегія ціноутворення, що ґрунтується на угодах господарюючих суб’єктів, які стримують конкуренцію. Ця стратегія спрямована на: встановлення (підтримку) цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок. Стратегія фіксованих цін — це договір між конкурентами підтримувати фіксований рівень цін, щоб уникнути цінової війни та цінової конкуренції взагалі.

Стратегія горизонтальних фіксованих цін ґрунтується на договорі між конкурентами однієї галузі про підтримання певної ціни, тим самим виключаючи цінову конкуренцію та обмежуючи вибір для споживачів.

Стратегія вертикальних фіксованих цін ґрунтується на угоді між виробником та роздрібним торговцем про те, що рекомендована виробником роздрібна ціна повинна дотримуватись у місцях продажу. Раніше ця стратегія вважалася засобом забезпечення прибутку для виробників і була узаконеною в рамках законодавства про вільну торгівлю, нині розглядається як обмеження торгівлі.

Оцінка помилок і ризику встановлення цін

Суть ризику

У наявній літературі неоднозначно трактується поняття ризиків, його елементів і рис. В результаті дискусій в економічній науці склалися, в основному, дві теорії ризику: класична і неокласична.

Класична теорія, видними представниками якої є Миль і Сеніор, при дослідженні підприємницького прибутку розрізняють в структурі підприємницького доходу дві складові:

а) відсоток, як частка на вкладений капітал,

б) плата за ризик як відшкодування можливої риски, пов'язаної з підприємницькою діяльністю. Згідно цієї теорії, ризик ототожнюється з очікуванням втрат, які можуть відбутися в результаті реалізації того або іншого рішення. З економічної точки зору, ризик в цій теорії – це можливий матеріальний збиток, нанесений виконанням того або іншого рішення.

Таке тлумачення ризику є одностороннім. Воно спричинило розробку іншої теорії, яка була названа неокласичною. Ця теорія виникла в 20–30-і роки нинішнього сторіччя в Англії і Франції. Її представниками є вчені Найт, Маршалл (Англія) і Пігу (Франція).

Ця теорія заснована на наступних положеннях: підприємство (або фірма), яке працює в умовах невизначеності і прибуток якого є випадковій змінній величиною, повинне керуватися в своїй діяльності двома критеріями: розміром очікуваного прибутку і величиною його можливих коливань.

Згідно цієї теорії, поведінка підприємця обумовлюється концепцією так званої граничної корисності. Це означає, що якщо потрібно вибрати один з двох варіантів інвестування капіталу, що дає однаковий підприємницький прибуток, то слід вибирати той з варіантів, в якому коливання прибутку будуть меншими.

З цієї теорії ризику виходить, що вірний прибуток завжди має велику корисність, чим прибуток того ж очікуваного розміру, але пов'язаний з можливими коливаннями.

В даний час в своєму первинному вигляді жодна з цих теорій не використовується. Найбільш визнається неокласична теорія ризику, але з певними доповненнями, внесеними до неї Кейнсом, який:

1) вперше систематизував існуючі теорії ризику і дав докладну класифікацію підприємницьких ризиків;

2) доповнив неокласичну теорію чинником «задоволення», який полягає в тому, що підприємець в очікуванні більшого прибутку швидше за все піде на більший ризик.

У економічній літературі ризик розглядається з погляду можливого матеріального збитку, пов'язаного з реалізацією господарських, організаційних, технічних рішень, з аваріями, стихійними лихами, банкрутством, зменшенням цінності акцій, грошової одиниці і так далі, а також – з погляду ухвалення рішень, пов'язаних з стяганням прибутку або доходу.