У разі відхилення ціни угоди від індикативної ціни на товари, угоди щодо яких підлягають реєстрації чи потребують отримання ліцензії в МЗЕЗіТ України, заявник подає додаткові документи, що підтверджують обґрунтованість можливого відхилення, висновки Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений підготовлювати експертні висновки для МЗЕЗіТ України під час проведення Міністерством офіційних експертиз, або висновки однієї з уповноважених експертних організацій.
У разі відхилення ціни угоди від індикативного рівня на товари, угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи ліцензуванню в МЗЕЗіТ України, для митного оформлення таких товарів потрібно надати лист-погодження, який видається МЗЕЗіТ України, або експертний висновок Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений надавати експертну допомогу підприємствам, установам та організаціям під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності, на основі наданих заявником додаткових документів, що підтверджують обґрунтованість такого відхилення.
Регулювання цін у промислово розвинених країнах
Вивчення досвіду з ціноутворення та регулювання цін промислово розвинених країн дає змогу зрозуміти закономірності і тенденції цих процесів, що сприяє формуванню цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку.
Історія підтвердила неефективність як монополізованої, так і чисто ринкової економіки, віддавши перевагу економіці змішаного типу. Особливість останньої полягає в тому, що вона являє собою систему, яка поєднує на умовах рівноправності державний і недержавний сектори, причому державні органи створюють ефективну систему регулювання економіки, не порушуючи механізмів ринкового саморегулювання. Як зазначалося, систему регулювання економічних відносин складають підсистеми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного, податкового і цінового регулювання, головна мета яких — підтримування балансу попиту та пропозиції, споживання та накопичення товарної та грошової маси. За допомогою антимонопольного законодавства (вперше таке законодавство було прийняте в США наприкінці ХІХ ст.) вирішується одна з найважливіших задач держави — забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, що не призводить до руйнівних наслідків в економіці.
Правила з ціноутворення, використовувані більшістю країн з економікою змішаного типу, оформляються у вигляді законодавчих актів, що регламентують порядок і методологію формування цін. Методологічний аспект ціноутворення в розвинених країнах полягає у визначенні державними органами загальних принципів, методів і нормативів установлення цін. Крім прийняття рішень зі стратегічних і тактичних питань, державні органи беруть на себе функцію введення конкретних цін на товари і послуги, що мають для національної економіки вирішальне значення. Ними здійснюється й контроль над цінами. Сфера контрольованого державою ціноутворення охоплює від 10 до 30% загального обсягу продукції, що випускається.
Державне регулювання цін у країнах з ринковою економікою — це втручання держави (за допомогою законодавчих, адміністративних і бюджетно-фінансових заходів) в процес ринкового ціноутворення з метою сприяти стабільному розвитку економічної системи в цілому, тобто через ціни нівелювати циклічні коливання процесів відтворення. Регулювання цін носить антикризовий та антиінфляційний характер.
На способи і методи державного регулювання цін впливають: національні, кліматичні, сировинні, політичні фактори, місце країни у світовому поділі праці тощо.
Розглянемо заходи і методи, за допомогою яких здійснюється державне регулювання цін у промислово розвинених країнах.
Помітне прискорення темпів зростання оптових і роздрібних цін на внутрішньому ринку США в 70-х роках, переростання помірної інфляції у «галопуючу» спричинили необхідність модифікації економічної стратегії країни. Першою реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію за допомогою методів прямого регулювання цін. У серпні 1971 р. з ініціативи Адміністрації президента Р. Ніксона вперше за післявоєнні роки у США було встановлено централізований контроль над цінами. Складний економічний стан країни і тиск суспільної думки змусили президента Р. Ніксона, який був проти встановлення прямого контролю над цінами і заробітною платою, вдатися до надзвичайних заходів. Цьому сприяли такі обставини:
1) за сформованої економічної ситуації зниження рівня інфляції викликало б вкрай хворобливі наслідки, насамперед збільшення масштабів безробіття;
2) домінувала думка, що інфляція може бути обмежена без зменшення зайнятості, якщо буде введено контроль над цінами.
Не маючи альтернативної програми непрямого регулювання економіки, президент пішов на заморожування цін і заробітної плати. Слід зазначити, що в короткостроковому періоді пряме регулювання цін сприяло стабілізації економіки країни: до осені 1972 р. знизилися темпи підвищення оптових і роздрібних цін, трохи збільшилася зайнятість, почав швидко зростати ВНП. Однак незабаром виявилися негативні наслідки централізованого регулювання цін. Заморожування цін і заробітної плати обмежувало міжгалузевий перелив капіталів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів. Вже в травні 1974 р. Адміністрація президента Л. Форда відмовилася від прямого контролю над цінами.
Спроби прямого регулювання цін мали місце й в наступні роки. Вони стосувалися, насамперед, внутрішніх цін на енергоносії, що, відбиваючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти і природний газ, зростали в 1974—1981 рр. високими темпами, стимулюючи розкручування інфляційної спіралі. Заморожування внутрішніх оптових цін на нафту, нафтопродукти і природний газ, стримуючи розвиток інфляційних тенденцій, призвело до низки негативних явищ в економіці. Внаслідок зменшення інвестицій в енергетичне господарство, відсутності зацікавленості видобувних корпорацій у розробленні нових родовищ нафти і природного газу через контроль над рівнем цін імпорт нафти в США, незважаючи на зростання світових цін, збільшувався високими темпами аж до 1981 р. Президент Р. Рейган у січні 1982 р. скасував контроль над внутрішніми цінами на нафту і нафтопродукти. «Контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, придушував технологічні досягнення і робив США більш залежними від енергетичного імпорту», — так коментував Рейган своє рішення.
На теперішній час американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін по окремих товарних групах, наголошує на активному використанні ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоровленню економіки країни. У цілому такий підхід в останні роки справляв стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів. Серед основних напрямів непрямого регулювання цін можна виділити такі:
· регулювання дисконтної ставки федеральних резервних банків;
· скорочення дефіциту державного бюджету;
· федеральні закупівлі товарів і послуг;
· податкова політика.
Ці напрями державної макроекономічної політики впливають на зміну співвідношення попиту та пропозиції на внутрішньому ринку США, визначаючи базові пропорції обміну та рівня цін. Пряме державне регулювання цін нині застосовується в країні лише у високомонополізованих галузях, що підпадають під юрисдикцію антитрестовського регулювання. Так, спеціальні комісії встановлюють тарифи на користування електроенергією і деякі комунікаційні послуги. Всього у США державою регулюється від 5 до 10% цін.
Варто зупинитися на державному регулюванні цін на продукти аграрного комплексу. У рамках федеральних сільськогосподарських програм фермери, що займаються вирощуванням зернових, одержують від міністерства сільського господарства США позики на фінансування виробництва. Вони можуть продавати зібраний врожай за ринковими цінами і розплачуватися за позики частиною виторгу. Якщо ринкові ціни опускаються нижче рівня контрольних цін, встановлених конгресом, то фермер може здати врожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позику та одержуючи прибуток. У такий же спосіб регулюються ціни в молочній промисловості. Конгрес визначає «справедливий» рівень контрольних цін на молоко, олію, сир. Якщо ринкові ціни знижуються нижче цього рівня, то держава скуповує продукти і використовує їх на безкоштовні сніданки для школярів, допомогу бідним, продовольчу допомогу слаборозвиненим країнам, а також продає їх іншим державам.
Сільськогосподарський закон, прийнятий в 1985 р., вніс зміни в американську аграрну політику. Відповідно до цього закону були істотно знижені заставні ставки, що визначають обсяг наданих фермерам кредитів. Для пшениці і кормового зерна рівень заставних ставок нині становить 75—85% від середньоринкової ціни за попередні п’ять років, до того ж міністру сільського господарства надане право знижувати їх рівень ще на 20% з метою підвищення конкурентоспроможності американської продукції на світовому ринку. При цьому держава намагається підтримувати співвідношення між цінами на сільськогосподарські продукти і товарами, що придбаваються фермерами. В цілому контроль над цінами здійснюють антитрестовські управління міністерства юстиції і Федеральна торгова комісія.
Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін в умовах ринкового господарства Франції, роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги або до здійснення контролю над цінами в умовах конкуренції. Державний сектор в економіці Франції має невелику питому вагу у ВНП і включає галузі-монополісти (наприклад, газову промисловість, електроенергетику і транспорт), а також деякі галузі, що працюють у режимі ринкової конкуренції (наприклад, національний і комерційний банки, страхові компанії та окремі фірми). У першому випадку держава встановлює всі економічні параметри діяльності галузей-монополістів, зокрема обсяг інвестицій, оплату праці і ціни на готову продукцію, а в другому — впливає на економічні параметри господарської діяльності цих галузей, спонукуючи конкуренцію їх з приватним сектором. Така специфіка економіки Франції визначила співвідношення між регульованими і вільними цінами на товари і послуги: приблизно 20% цін регулюються державою, інші 80% знаходяться в режимі вільного ринкового ціноутворення.