Особливості злочинних проявів в агропромисловому комплексі
в період його реформування
Характерною особливістю сучасного етапу розвитку агропромислового комплексу (далі — АПК) України є глибока, затяжна і дуже загрозлива економічна криза, що проявляється у дестабілізації агропромислового виробництва, поглибленні диспропорції в ньому, розпаді фінансово-економічної системи, катастрофічному спаді виробництва, величезній кількості низькорентабельних і збиткових підприємств, звуженні ринків продовольства, зростанні споживчих цін і зниженні купівельної спроможності населення. У цих умовах реальною стає загроза продовольчій безпеці держави.
Складність та гострота економічної ситуації у вітчизняному АПК спостерігається на фоні стійкого нелегального або “тіньового” і кримінального зростання.
До основних специфічних особливостей, що характеризують структуру і розвиток АПК, слід віднести такі.
По-перше, АПК як потужний сектор економіки має складну та багаторівневу структуру, і остання суттєво відрізняє його від інших міжгалузевих комплексів (паливно-енергетичного, машинобудівного, транспортного і т.ін.).
По-друге, на сучасному етапі АПК є капіталомістким і трудомістким формуванням, в якому зосереджено значну частину основних виробничих фондів, трудових ресурсів, задіяних у сфері матеріального виробництва працівників, а також створюється велика частка валового внутрішнього продукту.
По-третє, розвиток АПК зумовлює підвищення матеріального добробуту населення. Продукція, що в ньому виробляється, виступає визначальним чинником вирішення соціальних завдань, оскільки з сільськогосподарської сировини виробляється понад 2/3 споживчих товарів, формується майже 95 % продуктів харчування, а це становить приблизно 75 % загального товарообігу держави.
По-четверте, АПК характеризується соціально-економічною неоднорідністю, що впливає на специфіку конструювання господарських механізмів його функціонування, а також на напрями вирішення соціальних завдань і т.ін.
Агропромисловий комплекс є багатогалузевим і поліструктурним комплексом, виділяється за ознакою єдиної мети функціонування його галузей, поєднаних на основі виробничо-технологічних зв’язків. Основу комплексу становлять послідовні стадії виробництва сільськогосподарської сировини та її переробки в готову продукцію.
Головною перешкодою на шляху трансформації сільськогосподарських формувань стала недосконалість земельних відносин. Невпровадження ефективних рішень відносно правової невизначеності, що стримує розвиток земельних відносин, погіршує і без того важкий фінансовий стан, в якому зараз опинилася галузь. Погашення існуючої заборгованості і запобігання накопиченню нових боргів суб’єктів сільського господарства у майбутньому, протидія зацікавленим злочинним формуванням, що користуються механізмами з отримання коштів від функціонування фінансових схем, які недостатньо контролюються державою, потребує адекватних радикальних заходів.
Ситуація в АПК погіршується тим, що вона не є локальною, а притаманна всій національній економіці, де діють недосконалі фінансові механізми. Загалом, в економіці АПК мають місце такі основні розрахункові елементи: товарно-грошовий (у реальному секторі економіки); бартерний; взаємозаліки та фінансові сурогати; безгрошовий (натуральне господарство), які стали відчутним гальмом у проведенні реформ. Невпинне їх розширення не лише штучно обмежує економічний простір ринкових відносин, а й деформує їх зміст.
Широке застосування таких форм розрахунків призвело до численних цінових викривлень на українському ринку і полегшило проведення організованими злочинними угрупованнями завуальованих протиправних дій, які йдуть всупереч інтересам селянської громади. Наприклад, бартерна ціна автомобільного пального в обмін на зерно у 3–5 разів перевищує грошову. У 1996 році в Україні за середньої собівартості виробництва 1 т зерна у 99 грн воно продавалося за такими середніми цінами: заготівельним організаціям (державі) — по 220 грн; населенню за рахунок оплати праці — 97 грн; на ринках та у магазинах — 164 грн, за бартером в інших операціях — по 174 грн. У 1998 році ціни на сільськогосподарську продукцію, реалізовану за бартером, були на 25–50 %, а на вовну вдвічі нижчими порівняно з цінами продажу продукції сільського господарства заготівельним організаціям.
Інша проблема — борги аграріїв, які можна розділити на три категорії: борги державі, борги компаніям, що працюють на аграрному ринку, та борги сільгоспробітникам. Загальна сума боргів колективних сільгосппідприємств оцінювалась у 13,8–15 млрд грн — більше третини річного обсягу виробництва. Починаючи з 1990 року, кількість збиткових колективних сільськогосподарських підприємств постійно збільшувалася. Так, якщо у 1990 р. існувало 51 збиткове сільгосппідприємство, то у 1998 p. їх вже стало 11 410 (92 % від їх загальної кількості). За оперативними даними, у 1999 p. збитково працювало понад 12 тис. сільгосппідприємств. У 1995 році колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи та допоміжні господарства з виробництва сільськогосподарської продукції одержали прибуток на суму 748,1 млн грн, а у 1998 р. збитки по цих господарствах складали 4,1 млрд грн.
Беручи до уваги, що агробізнес в цілому — справа прибуткова, можна зробити висновок, що більша частка коштів, не сплачених за штучними боргами, надійшла до “тіньового” сектора економіки. Слід розглянути питання стосовно можливих схем (чи їх розробки) передачі за борги активів колективних сільгосппідприємств у вигляді земельних наділів кредиторам, за якими “стоять” мафіозні структури.
Негативні соціально-економічні наслідки “безгрошових розрахунків”, якими широко користуються керівники окремих сільськогосподарських підприємств за змовою з комерсантами для власного збагачення, відбиваються на стані національної економіки загалом:
як засіб ухилення від податків вони призводять до розширення “тіньової економіки”. Така “натуралізація” господарських зв’язків в АПК скорочує доходи бюджету більше, ніж в інших галузях;
надають інфляції прихованого характеру, супроводжуючи її зазвичай завищенням цін на 15–25 %;
зумовлюють поширення розрахунків принципово нового змісту, не властивого грошовому обігу.
Особливістю сучасних економічних процесів в аграрному секторі України економіки є бурхливий розвиток різноманітних господарських формувань. У продовольчому комплексі кооперування зумовлено, переважно, визнанням економічної рівноправності різноманітних форм господарювання. Однак, сама лише зміна форм господарювання ще не здатна забезпечити швидку стабілізацію та ефективність виробництва у продовольчому комплексі. Тим більше, що реформування супроводжував низький рівень контролю за процесом приватизації в АПК. Проведеними перевірками встановлено, що основними порушеннями чинного законодавства під час приватизації є заниження вартості майна, фальсифікація документів, незаконна купівля-продаж акцій і т.ін.
Іноземні інвестори, вкладаючи капітал у нашу економіку, надають перевагу посередницькій сфері. Значна частина виробленої спільними підприємствами продукції реалізується на внутрішньому ринку, що не тільки не сприяє зростанню експорту, а й призводить до збільшення зовнішнього боргу України. Жодне зі спільних підприємств, що функціонують останнім часом, не досягло валютної самоокупності. Практика свідчить, що при укладанні договорів про створення спільних підприємств іноземні фірми нерідко нехтують інтересами України, намагаються і вносять до статутних документів положення, що протирічать нашому законодавству. Це пояснюється тим, що за відсутності ефективної системи контролю з боку держави зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання АПК, як загалом і всього народногосподарського комплексу, значною мірою розвивається стихійно, нерідко має хижацький характер, призводить до розбазарювання сировини, гостродефіцитних матеріальних цінностей. Експортно-імпортні операції часто здійснюються з порушенням принципу еквівалентності, валютної самоокупності і т.ін. Значна частка валютної виручки незаконно залишається за кордоном, приховується від оподаткування, розкрадається та інвестується в економіку інших країн. Корисливі злочини, що скоюються суб’єктами сільськогосподарського виробництва чи посередницьких структур, завдають великих збитків господарству, збільшують зовнішню заборгованість, що підриває економічну безпеку. Масового характеру набули такі злочини, як контрабанда, розкрадання державного і колективного майна у великих і особливо великих розмірах, приховування валютної виручки та інші валютні злочини, ухилення від сплати податків, хабарництво.
Реформування власності на селі, здійснення господарської діяльності через бартерні контракти з комерційними структурами на постачання пального, добрив, інших матеріально-технічних ресурсів та розрахунки за них керівники сільгосппідприємств використовують для власного збагачення. Перебуваючи у змові з комерсантами, вони за певну плату, діючи всупереч інтересів членів сільгосппідприємств, заключають збиткові угоди на постачання ресурсів, надання в оренду землі, здійснюють інші види протиправної діяльності.
Особливе занепокоєння викликає те, що реформи в АПК без установлення стабільних легітимних відносин у банківській, інвестиційній, іпотечній сфері без необхідної гнучкої економічної, фінансової і сільськогосподарської політики не можуть закінчитися позитивним результатом. Чергові перегини можливі на селі, відсутність самовизначення селянина призведе до відчуження землі від селянської громади і не знайдеться ефективного землевласника. Земля як товар стане об’єктом для скоординованих спекуляцій при участі іноземних інвесторів і “непатріотичних” вітчизняних банкірів та державних чиновників в розрахунку на подальшу її скупку.