Підвищення продуктивності худоби та впровадження досконалої технології утримання тварин забезпечують виробництво більших обсягів м’яса та молока при меншому поголів’ї, здешевлення виробництва продукції за рахунок скорочення нераціональних витрат кормів та інших матеріальних ресурсів на утримання поголів’я, а отже, зниження собівартості виробництва молока.
Збільшення виробництва продукції тваринництва залежить не тільки від умов годівлі, а й від племінних якостей тварин. Удосконалення племінної роботи має проводитись у напрямі поглиблення спеціалізації тварин за характером одержуваної продукції; впровадження ефективних строків отелення корів, проведення заходів профілактики захворюваності.
Ефективність молочного скотарства значною мірою залежить і від цін реалізації молочної продукції, які визначають рівень відшкодування середніх витрат виробництва і формують відповідні умови розширеного відтворення в галузі.
Для того, щоб економічно вижити, тобто забезпечити хоча б просте відтворення у галузі молочного скотарства за рахунок одержаного прибутку від реалізації продукції, необхідно оптимізувати витрати виробничих ресурсів. Доцільно здійснити наукове обґрунтування нормативного рівня вирощування ремонтного молодняка, оновлення молочного стада, використання тварин, кормів, трудових та інших ресурсів, при якому забезпечується висока продуктивність худоби і беззбиткове виробництво продукції молочного скотарства.
Розділ 2. Планування розвитку скотарства
2.1 Обґрунтування виробничої програми зі скотарства
Сільське господарство України є технічно і технологічно відсталим. У молокопродуктовій підгалузі України відсталість наскрізна – від виробництва молока до переробки і реалізації. Аналіз свідчить, що для розвитку сфери виробництва і переробки молока повинен бути ефективним весь ланцюг "виробництво – переробка – збут".
Основними причинами стримування виробництва молока є скорочення поголів'я корів, подорожчання кормів, випереджувальні темпи росту цін на пально-мастильні матеріали порівняно із закупівельними цінами на молоко. Усі ці фактори негативно позначаються на якості й конкурентоспроможності молока і молочної продукції.
Молокопереробним підприємствам сировина надходить із двох джерел – від акціонерних сільськогосподарських підприємств – 33 %, від індивідуальних власників – 67%. Розбіжностей щодо закупівельної ціни за молоко між сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення немає. У сільськогосподарських підприємствах здійснюється механічне доїння, охолодження молока, механічна очистка. Така сировина надходить переробним підприємствам першим і вищим ґатунками і, відповідно, оплачується по 1600–2000 гри. за тонну з дотацією, що загалом задовольняє сільгоспвиробника, але не в усіх регіонах країни.
А ось із якістю сировини, що надходить від населення, великі проблеми, У багатьох випадках молоко приймають неохолодженим з підвищеною кислотністю, забруднене, розбавлене. З такої сировини зробити високоякісну продукцію неможливо. Відповідно й оплачується вона набагато нижче – 1000-1500 гри, за тонну. Селянин не має ні умов, ні можливостей забезпечити механізоване доїння і відповідне охолодження молока. При дрібнотоварному виробництві, ручній праці така ціна не відшкодовує витрат селянина.
У зв’язку з невідповідною гармонізацією українського стандарту на молокопродукти з міжнародним стандартом ISO, Росія на певний період припинила поставки українських молочних продуктів від певних заводів на свою територію. Особливо відчутного удару зазнали малі приватні виробники молока. Ціна на молоко, яке приймають у населення, впала майже вдвічі. Причини такого швидкого падіння цін є різнопланові, проте основна причина – незадовільна якість молока, яке виробляється населенням.
Виробництво молока за часів реформування з потужних молочних товарних ферм і молочних комплексів із можливістю застосування найновітніших промислових технологій та зооветеринарного захисту змістилося на подвір'я населення з примітивними умовами утримання худоби, відсутністю санітарних і гігієнічних умов.
Зменшення кількості дрібних виробників молока та збільшення кількості великих ферм – це неминуче майбутнє молочної галузі України. Це підтверджує й досвід країн-членів Європейського Союзу.
У Франції, наприклад, молоко для переробки закуповується від фермерських господарств з поголів'ям 50 корів і більше, в Польщі – при кількості 14 корів і більше. Ці господарства мають відповідні умови й дозвіл. Тому в Польщі ґатунком "екстра-клас" прийнято 95 % сировини, а в Україні вищим ґатунком – лише 48%.
Молокопереробні підприємства України за рахунок низької якості сировини втрачають значні суми при реалізації молочної продукції на західному та російському ринках.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про молоко та молочні продукти", з метою стимулювання підвищення якості молока та виробництва конкурентоспроможної продукції, в проекті Державного бюджету України передбачено доплату до закупівельної ціни за молоко вищого та першого ґатунків, яке закуповується молокопереробними підприємствами від сільськогосподарських підприємств.
Доцільно здійснювати також інтеграцію сільськогосподарських і переробних підприємств, яка була б спрямована на використання резервів підвищення економічних показників розвитку багатогалузевого виробництва.
Особливо це спонукатиме досягненню міжнародних стандартів щодо рівня білка в молоці. Вихід на цей стандарт (3,4 %) потребує ведення селекційно-племінної роботи в скотарстві, організації моніторингу заготівлі зберігання, роздавання кормів тощо.
За науково обґрунтованими даними НДІ харчування Міністерства охорони здоров'я України, за рік людина повинна спожити 390 кг молока і молокопродуктів (у перерахунку на молоко). У 2004 році цей показник в Україні становив лише 226 кг на душу населення. Лише в окремих розвинених країнах (Франція, Фінляндія, Данія, Нідерланди й деякі інші) фактичний рівень споживання молока і молокопродуктів перевищує 400 кг[2].
Отже, зважаючи на необхідність організації внутрішнього й зовнішнього ринку молока і молокопродуктів, поліпшення якості харчування населення та конкурентоспроможності на світовому ринку, стратегічним завданням держави має стати відродження молочного скотарства, особливо великих товарних ферм і комплексів.
2.1.1 Планування продуктивності тварин
Для розвитку тваринництва необхідно підвищити продуктивність тварин, збільшення поголів’я худоби на основі всебічного зміцнення кормової бази.
У вирішенні питань подальшого збільшення обсягів виробництва тваринницької продукції та підвищення його ефективності велику роль відіграє правильне планування розвитку тваринницьких галузей на сільськогосподарських підприємствах.
При розробці виробничої програми по скотарству, як і в і інших тваринницьких галузях, насамперед визначають продуктивність поголів'я. Плануванню продуктивності корів передує аналіз досягнутого її рівня за кілька минулих років у взаємозв'язку з рівнем годівлі та умовами утримання худоби, з'ясування причин відхилення фактичних показників від планових. На підставі такого аналізу, а також даних науково-дослідних установ і передового досвіду розробляють зоотехнічні й організаційно-економічні заходи, які забезпечили б максимальне підвищення продуктивності.
В СТОВ ім. «Гагаріна» продуктивність тварин, за даними таблиці 7, знаходиться на досить низькому рівні – приблизно 9 літрів на добу, тоді як в підприємствах розвинутих країн світу цей показник знаходиться в межах 20 – 30 літрів. Цьому пояснень є багато, але основне – застарілі технології виробництва молока та, що особливо важливо, недотримання їх повністю.
Вихід з такої ситуації – переоснащення та реконструкція молочних ферм. Це найбільш ефективний шлях розвитку скотарства.
Щодо самої продуктивності корів, то для забезпечення простого відтворення на фермі, тобто 10% рівня рентабельності, потрібна продуктивність однієї голови на рівні 5000 літрів за рік. Таку прибавку в продуктивності можна забезпечити за рахунок введення значної кількості високопродуктивних молодих корів в основне стадо.
2.1.2 Планування поголів’я тварин, виробництва продукції та її розподіл
Для забезпечення запланованого рівня продуктивності тварин на плановий рік починаючи з червня місяця потрібно починати закуповувати нетелей на 6-ому місяці тільності, а починаючи з вересня вони почнуть отелюватися і перейдуть в групу корів. Така система введення тварин на підприємство має декілька позитивних сторін. З однієї сторони нетелі значно дешевші при закупівлі, ніж корови. З другої – рівномірне розтелення нетелей протягом запланованого періоду забезпечить рівномірний ріст виробництва молока і забезпечить налагодження відносин з молокопереробними заводами. Крім того, на протязі трьох місяців, які нетелі будуть перебувати на підприємстві, вони звикнуть до місцевості, умов утримання та годівлі, що в свою чергу позитивно вплине на молоковіддавання після розтелення, оскільки адаптаційний період пройде раніше.
Загальна кількість приплоду за рік на підприємстві буде становити 125 голів. Так як, теличок і бичків народжується приблизно порівну, то їх кількість, відповідно, буде становити 62 і 63 голови (таблиця 8).
Корів та телиць, які були на підприємстві необхідно поступово вибраковувати. Так в плановому році буде вибракувано та реалізовано на м'ясо 1 корову у вересні, яка намітиться до вибракування в березні, та 4 телиці позаминулого року народження із січня по березень. На цей час вони досягнуть 18-ти місячного віку і їх можна буде реалізовувати.