Технічний коледж
Національного університету „Львівська політехніка”
Виконавець – студент групи 23- К
Спеціальності 6.050113”Комерційна діяльність”
ІГНАТЕНКО ВІТАЛІЙ
ОЦІНКА - А(відмінно)
Викладач к.т.н.Володимир Сиротенко(Вербицький)
Реферат з предмету
„Комерційне товарознавство”
на тему:
„Сировинна база і напрямки розвитку
хутряної промисловості”
План реферату:
1.Хутрові шкурки.
2.Хутряні шкурки.
3.Хімічний склад.
4. Вплив на якість волосяного і шкіряного покрову умов проживання і годівлі тварин.
5.Вплив на якість шірок статі, віку і географічного розташування.
6.Первинна обробка шкурок.
7.Сортування сировини.
8.Стандартизація, класифікація і сортування хутрових виробів.
Хутрові шкурки – це шкурки диких тварин, отримані при полюванні. А також шкурки диких звірів, вирощених в звірогосподарствах.
Хутряні шкурки –шкурки, одерждані з домашніх тварин.
У зв’язку з мріями про вступ в ЕС та НАТО, Україна вимушена сповідувати Західні цінності, в тому числі і ті, що спорвідує Грін Піс. Саме з-за цього Україна, в якій останні десятирпіччя різко зменьшилась кількість дикого звіра, вимушена обмежити мисливство і внести в червону книгу звірів, які колись були основою пушного промислу. В більшості регіонів мисливство дуже обмежено і не грає будь якої ролі в постачанні сировини для хутряної промисловості. Єдиними регіонами, де ще провадиться заготівля хутряної сировини є Карпати, Кримські гори та Таврійські степи.
Завдяки заповідниками вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.).
Для збільшення кількості промислових звірів здійснюється акліматизація і реакліматизація корисних для людини тварин.
Акліматизація - пристосування популяції ввезених тварин до умов новогосередовища. Звичайно, цей етап характеризується зростанням чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені та акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна та ін.
Реаакліматизація - розселення тварин у ті райони, де вони колись розводилися. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.
Нині найбільшого розвитку набуло звірівництво. Вартість продукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок становить близько 99%.
Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних хутряних звірів у великій кількості, однорідних за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.
На сьогодні у звірівництві намітилася економічно обгрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) - з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормо-приготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов'язане із селекційною роботою, дотриманням вимог годування й утримання, кваліфікацією звіроводів.
В Україні 90% виробництва цінного хутра припадає на норку, 5% - на сріблясто-чорну лисицю, 4% - на песця, 1% - інші види.
Основні імпортери українського хутра - Італія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, США, Японія.
З домашніх тварин для хутряної промисловості використовують кролів,баранів та кіз.
Кролівництво - важлива галузь тваринництва, що, крім м'яса, дає велику кількість дешевої сировини для хутряної промисловості.
Нині майже 95% кроликів розводиться у одноосібників. Спрямований відбір і їх підбір сприяли тому, що кролики набули таких цінних господарсько-корисних ознак, як великі розміри, густий волосяний покрив гарних кольорів, довгий і густий пух. Цінним є також те, що кролики розмножуються протягом усього року.Промислове значення мають 14 порід і порідних груп кроликів: шиншила, сірий і білий велетень, сріблястий, чорно-бурий, мардер, метелик і багато інших
На жаль, після отримання Незалежності, кролівництво, як галузь, було практично знищено, спожитвча кооперація, яка займалась заготівлею кролячих шкірок, переживаючи кризу, ліквідувала заготконтори,до того ж був ліквідований журнал „Кролівництво”, який об’єднува любителів. Нині кролики залишились лише у малочисленних розрізнених любителів. .
Вівчарство в Україні набуло широкого розвитку, яке ведеться за різними напрямами. Так, у невеликій кількості розводять, головним чином, метисів каракульної породи, а на півдні - смушкової, у інших районах крім них - тонкорунної, напівтонкорунної, напівгру-бововняної і грубововняної породи овець.Різні зональні природнокліматичні умови значною мірою вплинули на концентрацію певних порід овець в окремих районах: асканійська та цигайська - в степовій зоні; каракульницька - в Дніпропетровській, Кримській, Чернівецькій та Одеській областях; сокольська - в Полтавській. Основою вівчарської зони є степові області, де знаходиться понад 60%' усього поголів'я. Нажаль, порода карпатська тонкорунна, якою славилась дорадянська Галичина, за роки радянської влади занепала і витіснена Романською породою.Зараз, коли колгоспи знищено, ферми зруйновано, вівчарство повертається в Карпати.
У хутряному виробництві використовуються шкурки ягнят і дорослих овець.
На жаль, в Україні не виробляється обладнання первинної обробки і переробки шкір. За часи СРСР виробництво такого обладнаня було зосереджено в Татарстані. Тому зараз обладнання ми імпортуємо , переважно з Італії. Поскільки великих кожевених виробництв на Україні не залишилось, а малим підприємствам італійське обладнання не по кишені, шкірки в Україні в основному піддаються лише первинній обробці, а сама переробка шкіри здійснюється вже за рубежем.
Класифікацій асортименту хутрово-хутряної сировини
Хутрово-хутряна сировина - це ще не вичинені, тобто зняті з тушок і, як правило, законсервовані шкурки (шкури) хутряних звірів та свійських тварин, а також морського звіра, які за якістю волосяного покриву, шкірної тканини придатні для виготовлення виробів.За сезоном добування шкурки звірів і свійських тварин поділяють на зимові та весняні види.
До зимових видів відносять шкурки звірів, яких добувають у зимовий період через їхню найвищу якість волосяного покриву (лисиця, песець, білка, та ін.).
Весняними видами хутрово-хутряної сировини називають шкурки звірів, яких добувають головним чином навесні або восени, оскільки у зимовий період вони перебувають у сплячці, а їхній промисел ускладнений (байбак, ховрашок, кріт та ін.).
До зимових видів свійських тварин відносяться шкурки собак, кішок, кролів, а також шкурки дорослих овець (осіннього забою).
До весняних видів відносяться шкурки молодняку овець, кіз, коней, великої рогатої худоби, північного оленя, який народжується в основному навесні.
Хімічний склад. Шкірний покрив складається з води, білків, жирів, вуглеводів і мінеральних солей.
Вода в парній шкурі (тільки що знятої з тварини) становить 75%. У шкурах молодих звірів води більше, ніж у шкурах старих.
Білки становлять 25-40% і представлені волокнистими білками (колаген, еластин, ретикулін, кератин) і глобулярними (альбуміни, глобуліни, муцини і мукоїди). Білки складаються з вуглецю (50-55%), кисню (19-24%), азоту (15-19%), водню (6,6-7,5%) і сірки (0,3-2,4%).
Мінеральних речовин у шкурі приблизно 1 %. Вони представлені карбонатами, фосфатами, сульфатами, хлоридами натрію, кальцію, заліза, магнію.
Вуглеводи у шкурках представлені моно- і полісахаридами, їх не більше 2% сухого залишку.
Жири і жироподібні речовини розташовані в епідермісу, в сальних залозах, термостатичному і сітчастому шарах дерми, у жирових клітинах підшкірної клітковини. За хімічною природою жироподібні речовини є різними.
Пігменти (Меланіни) знаходяться у клітинах дерми та епідермісу, надають колір ділянкам шкіри, що не покриті волоссям.Завдяки їм колір шкірок змінюється від світло-рудого до чорного.
Ферменти (прискорювачі реакції) - речовини, що виробляються живою клітиною і беруть участь в обміні речовин.
Якість волосяного і шкірного покриву
Окремі шкурки кожного виду хутряної сировини відрізняються одна від одної товарними властивостями. В основі цих відмін лежать біологічні ознаки волосяного покриву і шкірної тканини, які змінюються під впливом різних чинників зовнішнього середовища (умов годування і утримання, статі, віку, сезону, географічного району проживання, індивідуальних особливостей організму).
Якість волосяного і шкірного покриву залежно від умов проживання і годування тварин. На властивості й будову волосяного покриву значно впливає спосіб життя звірів: наземний, підземний, земноводний або водний.
Наземні звірі мають різко виражену різницю в опушенні окремих частин тіла: хребет завжди вкритий значно густішим та темнішим волосяним покривом ніж черево. На 1см хребта у наземних звірів припадає від 4 до 20 тис. волосин, на один покривний волос - від 4 до 20-30 пухових. Серцевина волоса займає від 50 до 94% діаметра. Шкірна тканина на хребті товстіша ніж на череві.
У земноводних звірів (видра, бобер, норка, нутрія, ондатра) черево вкрите більш густішим волосяним покривом ніж хребет. Кількість волосся на 1см2 хребта більше ніж у наземних - від 10 до 50 тис. волосин, на один покривний від 30 до 200-300 пухових волосин. Серцевина волоса займає не більше 50% діаметра. Забарвлення волосяного покриву і товщина шкірної тканини у більшості видів є майже однаковою.
Звірі, які проводять більшу частину життя під землею, вкриті одноманітним волосяним покривом. Напрямний і остьовий волос трошки довший за пуховий. Незначна різниця у щільності волосяного покриву на хребті та череві на 1см 12,5 тис. і 10,2 тис. волосин відповідно. Шкірний покрив на череві товстіший, ніж на хребті. Колір шкурки однаковий на усіх ділянках.