Форми присутності фірми за кордоном. Прийнявши вирішення про розгортання міжнародної діяльності, фірма повинна вибрати найкращий спосіб виходу на обраний ринок. Вона може вибирати один з наступних видів зовнішньоекономічної діяльності: експорт, спільне підприємництво або пряме інвестування за кордоном.
Найпростішим способом вступу в діяльність на закордонному ринку є експорт. Нерегулярний експорт - це пасивний рівень залучення, коли фірма час від часу експортує товари місцевим оптовикам, що становлять закордонні фірми. Активний експорт має місце в разі, коли фірма задається метою розширити свої експортні операції на конкретному ринку.
Фірма може експортувати свій товар кількома способами:
1) Передача повноважень по експорту. Це така система збуту, коли компанія, що володіє оптовою мережею в одній або декількох закордонних країнах, надає її за певну плату в розпорядження компанії-експортера, потенціал якої недостатній для проведення самостійних операцій на міжнародному ринку.
2) Експортна франшиза. Франшиза - це розвинена система збуту, при якій підприємство виступає як елемент великої корпорації з відомим товарним знаком, логотипом, визнаним рівнем менеджменту, ексклюзивною технологією та обладненням, якісною продукцією і високим рівнем обслуговування. Франчайзер продає своє право іншій компанії (франчайзі), що оплачує їх за допомогою періодичних платежів і бере на себе зобов'язання виконувати всі технологічні умови виробництва і збуту продукції, рекомендовані франчайзером і діяти від його імені.
Міжнародна франшиза дозволяє франчайзеру бути присутнім на багатьох ринках без додаткових витрат і бути упевненим у тому, що його торгова марка надійно захищена, оскільки такий захист в інтересах франчайзі, тобто компанії, що одержала франшизу. Остання бере на себе видатки по впровадженню на ринок і несе всі поточні витрати.
Одним з переваг такого методу є висока швидкість створення мережі франшиз в одній чи декількох країнах на великих і на невеликих ринках. Чисельність фірм-учасниць, що працюють на умовах франшизи постійно зростає. Франчайзер передає функції розвитку, стимулювання збуту і контролю національної мережі одній великій компанії, тому що успіх одного великого договору о франшизі відбивається на стані всієї сукупності подібних договорів.
Описана система збуту підходить як для товарів споживчого попиту, так і для продукції промислового призначення.
3) Комерційні посередники. Це фізичні чи юридичні особи, яких, звичайно, називають агентами і, які, будучи дуже численними, служать посередниками в міжнародній торгівлі, роблячи послуги усіх видів і найчастіше займаючись відразу декількома видами діяльності відповідно до наявних можливостей.
Комерційних посередників можна охарактеризувати за двома критеріями: способом їхньої винагороди і за міцністю зв'язків, що з'єднують їх з експортером.
Міжнародний маклер, агент із закупівлі, агент у справах продажу і комісійний агент – усі ці чотири категорії одержують винагороду у вигляді комісійних, і зв’язок, що з'єднує їх з експортером стає тісним.
Агент по міжнародній торгівлі, концесіонер і імпортер-дистриб¢ютор одержують винагороду у вигляді торгової націнки. При тому, що співробітництво від першого до останнього також стає більш тісним.
Ще одним загальним напрямком виходу на закордонний ринок є з'єднання зусиль з комерційними підприємствами країни - партнера з метою створення виробничих і маркетингових потужностей.
Спільна підприємницька діяльність відрізняється від експорту тим, що формується партнерство, у результаті якого за кордоном створюються ті або інші виробничі потужності.
Існують чотири типи спільної діяльності:
1) Ліцензування. Це один з найбільш простих шляхів залучення виробника в міжнародний маркетинг. Ліцензіар вступає в угоду з ліцензіатом на закордонному ринку, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, торгового секрету, або якоїсь іншої цінної значимості в обмін на гонорар або ліцензійний платіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіатові не доводиться починати з нуля, тому що він відразу одержує виробничий досвід, добре відомий товар або ім'я.
Потенційні недоліки ліцензування в тому, що при ньому фірма має у своєму розпорядженні менший контроль над ліцензіатом, ніж над своїм знову створеним підприємством.
2) Підрядне виробництво. Одним з варіантів діяльності за кордоном є укладання контракту з місцевими виробниками на випуск товару. Недолік підрядного виробництва складається в недостатньому контролі фірми - експортера за процесом виробництва. У той самий час воно дає фірмі можливість розгорнути діяльність швидше і з меншим ризиком.
3) Керування за контрактом. У цьому разі фірма представляє закордонному партнерові "ноу-хау" в галузі керування, а партнер забезпечує необхідний капітал. Таким способом експортує не товар, а скоріше управлінські послуги.
4) Підприємства спільного володіння. Підприємство спільного володіння - це об'єднання зусиль закордонних і місцевих вкладників капіталу з метою створення місцевого комерційного підприємства, яким вони володіють і керують спільно. Закордонний інвестор може купити собі частку в місцевому підприємстві, місцева фірма може купити собі частку у вже існуючому місцевому підприємстві закордонної фірми або обидві сторони можуть спільними зусиллями створити зовсім нове підприємство.
5) Пряме інвестування. Найбільш повною формою залучення партнерів у діяльність на закордонному ринку є інвестування капіталу в створенні за кордоном власних виробничих або складальних підприємств. Пряме інвестування заохочується з боку приймаючої країни багатьма торговими, фінансовими і податковими пільгами, що дозволяє знижувати рівень витрат на матеріали, транспорт і робочу силу.