Таблиця 1
Орієнтовні мінімальні розміри денних тарифних ставок, грн.
| Категорія працівників | Розряд | |||||
| І | II | III | IV | V | VI | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Міжрозрядні тарифні коефіцієнти | 1,00 | 1,09 | 1,20 | 1,35 | 1,55 | 1,80 |
| Трактористи-машиністи: І група II група III група | 5,89 6,54 7,18 | 6,42 7,13 7,83 | 7,07 7,85 8,62 | 7,95 8,83 9,69 | 9,13 10,14 11,13 | 10,60 11,77 12,92 |
| На ручних роботах у тваринництві | 5,84 | 6,37 | 7,01 | 7,88 | 9,05 | 10,51 |
| На ручних роботах у рослинництві | 5,05 | 5,50 | 6,06 | 6,82 | 7,83 | 9,09 |
| Робітники, зайняті на ремонтних і верстатних роботах | 5,35 | 5,83 | 6,42 | 7,22 | 8,29 | 9,63 |
Примітка: 1. Денні тарифні ставки визначені в розрахунку семигодинного робочого дня і місячної норми 166,83 робочих годин в 2001 році при 40-годинному робочому тижні та з урахуванням коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок робітників І розряду і мінімального розміру тарифної ставки робітника, який виконує просту некваліфіковану роботу.
2. Приклад розрахунку денної тарифної ставки робітника І розряду на ручних роботах в рослинництві: 118:166,83-7-1,02=5,05.
Тарифні ставки робітників інших розрядів визначаються з урахуванням тарифних коефіцієнтів.
Встановлено такий розподіл регіонів за ґрунтами для оплати праці трактористів-машиністів:
перша група - Автономна Республіка Крим (крім гірських і перед-гірських господарств), Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська і Херсонська області;
друга група - Вінницька, Луганська, Донецька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Харківська, Черкаська, Чернівецька (крім гірських і передгірських господарств) області і лісостепові господарства Житомирської, Київської, Львівської, Сумської, Хмельницької та Чернігівської областей;
третя група - Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська області, гірські і передгірські господарства Автономної Республіки Крим, Львівської і Чернівецької областей та поліські Житомирської, Київської, Львівської, Сумської, Хмельницької і Чернігівської областей.
Протягом значного періоду функціонування колективних сільськогосподарських підприємств оплата праці в рослинництві удосконалювалась і нині склалися певні її види та показники, застосування яких доцільне і за умов ринкових відносин.
Оплату праці поділяють на такі три види:
Основна оплата за:
кількість виробленої продукції;
відпрацьовані людино-години;
обсяг виконаних робіт.
Додаткова оплата за:
· якість виконаних робіт і стислі строки виконання їх;
· підвищена оплата на збиранні врожаю;
· доплати за стаж роботи в даному господарстві і кваліфікацію виконавця (класність);
· надбавки за роботу із захисту рослин і на різних видах техніки.
Преміювання за:
· збереження і ефективне використання техніки та подовження строків
служби техніки;
· економію енергоресурсів та інших прямих витрат;
· досягнення високих врожаїв і прибутків.
Наведені категорії взаємопов'язані між собою і взаємозалежні одна від одної. Чим вища основна оплата праці, тим більша і додаткова, оскільки остання нараховується за відповідними відсотками (встановлюється в господарстві) до основної. Дещо інша система преміювання, яка встановлюється за визначеними показниками від суми економії витрат та встановлених розмірів за збереження техніки, подовження строків її служби, навчання молодих працівників. Преміювання за результати діяльності від прибутку встановлюється у відсотковому розмірі за рішенням трудового колективу.
Розробка і обґрунтування основних положень з оплати праці працівників рослинництва вимагають послідовного вивчення ряду питань, найважливішими серед яких:
· вибір найдоцільнішої (найприйнятнішої) системи основної оплати праці в даному господарстві: оплата за фактично вироблену продукцію чи від одержаного валового доходу;
· стимулювання протягом року, кінцевий розрахунок за результатами роботи за рік.
Усі ці системи мають певні переваги над оплатою праці лише за фактично виконані роботи, яка під час економічної кризи знову набула поширення.
Поточне авансування та стимулювання протягом року
Загальний розмір авансу, виданий протягом року, складається з двох частин: поточного авансування за виконання фактичного обсягу робіт (чи відпрацьований час) та стимулювання протягом року. -
Поточне авансування. У практичній діяльності реформованих сільськогосподарських підприємств застосовуються переважно дві основні форми авансування - погодинне і відрядне.
Розміри оплати при погодинному авансуванні встановлюються на підставі різних підходів (з урахуванням побажань колективу):
· як добуток відповідної погодинної тарифної ставки на кількість відпрацьованих годин;
· у розмірі місячної ставки - як добуток відповідної денної ставки на кількість відпрацьованих повних робочих днів за місяць.
Діапазон тарифних ставок при погодинному авансуванні незначний - 2-3 розряди. Як правило, тарифні ставки встановлюють у межах 3-5 розрядів, оскільки при різному рівні кваліфікації працівників існує взаємозаміна, виконання працівниками нижчої кваліфікації робіт, що тарифікуються за вищим розрядом.
При погодинному авансуванні розмір авансу можна також визначати, виходячи із суми оплати, передбаченої за технологічними картами за роботи з вирощування закріплених за бригадою (ланкою) сільськогосподарських культур.
У межах встановленого тарифного фонду оплати бригаді, ланці можна застосовувати вищий розмір погодинного щомісячного авансу в період проведення найважливіших сільськогосподарських робіт (сівба, збирання урожаю та ін.)
Відрядне авансування провадиться за фактично виконаний обсяг робіт, виходячи з існуючих норм виробітку та прийнятих у господарстві тарифних ставок.
У випадку, коли відрядне авансування провадиться за єдиним нарядом, заробітну плату за обсяг виконаних робіт нараховують не індивідуально кожному механізатору чи іншому працівникові, а всьому колективу за весь обсяг виконаних робіт за певний період. За рішенням колективу розподіл авансу можна провадити з урахуванням коефіцієнта трудової участі.
Незалежно від обраної форми головна вимога - обґрунтування розміру самого авансу. Він не може бути меншим, ніж 50-60 відсотків загальної оплати. В обох випадках це негативно позначиться на діяльності господарських формувань та їх результатах.
Поточне нарахування доплати за продукцію, з огляду на можливі відхилення фактичної кількості від запланованих обсягів, рекомендується провадити з коефіцієнтом 0,5-1.
Так, якщо в рослинництві господарство планувало провадити доплату за продукцію в розмірі 50 відсотків (акордний коефіцієнт при розрахунку розцінок-1,5), то при поточному авансуванні фактичний розмір оплати за тарифом може бути збільшений на 25-50 відсотків.
Наприкінці року здійснюють остаточне нарахування надбавок, доплат та їх коригування.
Доплати та премії за кінцеві результати виробництва
Основними видами оплати праці виступають доплата за продукцію та преміальні виплати за відповідні показники. Грошова оплата при використанні різних систем доповнюється натуральною оплатою. Зазначені системи оплати праці гнучкіші й забезпечують в основному потреби господарств на досягнутому рівні їх розвитку.
При акордно-преміальній системі розцінки за продукцію встановлюють, як правило, для бригади, ланки в цілому. При цьому тарифний фонд оплати праці для розрахунку розцінок більшою мірою підвищується бригадам, ланкам, які досягли вищих показників урожайності сільськогосподарських культур порівняно з іншими підрозділами господарства, району, зони.
Якщо на вирощуванні сільськогосподарських культур передбачена додаткова оплата за одержану продукцію в межах нормованого завдання (цукрові буряки фабричні й на корм, кормові буряки та ін.), розцінки за продукцію визначають, виходячи із суми фонду оплати праці за тарифом (без збільшення "на суму доплати за продукцію").
Норму виробництва продукції і розмір підвищення тарифного фонду оплати праці до 150 відсотків слід встановлювати так, щоб розрахована на її основі розцінка не призводила до збільшення витрат на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції в цілому по господарству, а також не допускала випереджаючого зростання оплати праці порівняно з підвищенням її продуктивності.
Тарифний фонд оплати праці для розрахунку розцінок за продукцію визначають за технологічними картами, складеними для кожної культури на підставі запланованого обсягу робіт, включаючи роботи незавершеного виробництва, установлених норм виробітку і відповідних тарифних ставок.
Тарифний фонд оплати праці бригаді, ланці встановлюється за технологічною картою на урожайність, передбачену при розрахунку норми виробництва продукції.
Розцінки за продукцію можна встановлювати стабільними на ряд років. При зміні технології виробництва, підвищенні рівня механізації, впровадженні більш урожайних сортів та зміні інших умов розцінки необхідно переглядати.
Після завершення сільськогосподарських робіт (у тому числі і під урожай майбутнього року) з працівниками бригад, ланок провадять остаточний розрахунок за вироблену і оприбутковану продукцію за встановленими розцінками.