В Україні є ряд фахівців-теоретиків, що надзвичайно просунулися останнім часом у написанні наукових праць, виступах з лекціями на семінарах, і навіть організації власних курсів іміджмейкерів. Найвідоміший серед них – президент Української Асоціації паблик рілейшенз, професор Георгій Почепцов, що за короткий проміжок часу написав уже кілька книг на дану тему.
Одночасно на ринку існує чимало фахівців-практиків різних областей знань, що тільки починають займатися технологіями побудови іміджевих конструкцій – це психологи, соціологи, журналісти, режисери, дизайнери, стилісти і т.д.
Природно, що левова частка фахівців, що мають необхідний досвід, приходиться на сферу рекламних послуг. У даному випадку реклама має безпосереднє відношення до процесу створення і просування образів, орієнтованих на їх активне сприйняття основною масою населення.
Можна припустити, що на майбутніх виборах вітчизняні фахівці якщо і будуть включені в процес передвиборчої кампанії, то на других ролях. Одна з основних причин – пріоритет старих, апробованих схем. Вони не припускають конструювання іміджу, а обмежуються формуванням команди за принципом особистої переваги лідера, виходячи при цьому з думки, що закордонні фахівці коштують дорого, а вітчизняні – не мають відповідного досвіду роботи в сфері політичного іміджу.
З цього приводу доречно було б навести коментар керівника одного з ведучих російських іміджмейкерских компаній „Нікколо М” Ігоря Мінтусова, що відвідав Україну за запрошенням головного редактора газети „Киевские ведомости” Олега Мєдвєдєва з метою „представити російських професіоналів українським іміджмейкерам і засобам масової інформації, показавши представника топ-компанії”.
„Нікколо М” була створена в 1989 році напередодні виборів до Верховної Ради СРСР. Тоді компанія називалася Центром політичного консультування. Зараз її штат складається з 45 чоловік. При реалізації різних проектів може бути задіяно до 100 чоловік, повідомив І. Мінтусов. З відомих політиків, з якими працювала компанія, називався Борис Єльцин.
Компанія також працювала з клієнтами з країн ближнього і далекого зарубіжжя. „У нас немає досвіду роботи в Україні, але є досвід роботи в Латвії, Білорусії, Казахстані, Польщі”, - відзначив І. Мінтусов. За його словами, компанія спеціалізується на основних трьох напрямках організації і проведенні передвиборчих кампаній, створенні іміджу політика, створенні іміджу бізнес-структур. І. Мінтусов говорить, що компанії досить 3-4 місяці для розкручування кандидата в Держдуму, півроку – для розкручування на губернаторських виборах і як мінімум рік – для розкручування на президентських.
І. Мінтусов заявив, що не знайомий з українським політичним ринком і політичними технологіями. За його словами, український політичний ринок тільки розвивається.
Він також привів ціни на надані компанією „Нікколо М” послуги по Росії. Приміром, губернаторські вибори в різних областях коштують кандидату від $500 тис. до $3 млн. Вартість передвиборчої кампанії в Держдуму по одномандатних округах – $300 – 800 тис. Для виборчих блоків ця сума складає $10 – 20 млн. Президентська кампанія оцінюється фірмою в $500 – 600 млн. У той же час І. Мінтусов вважає, що Борис Єльцин виграв вибори тому, що „довкола нього було сконцентровано 90% інтелектуальних ресурсів і основна маса фінансових засобів”.
Шеф „Нікколо М” заперечує участь його компанії у виборах українського Президента, а також заперечує, що ціль його візиту – пошук клієнта.
Патріарх вітчизняного PR Валентин Королько, проводячи презентацію нової книги під патронатом Інституту соціології НАН України „Основи паблик рілейшенз”, також прокоментував ситуацію, що на його думку має місце бути на сьогоднішній день в Україні.
Він стверджує, що ПР – це не засіб для маніпуляції суспільною свідомістю, ця робота не має нічого спільного з „чорним ПР”, як ми його вже звикли сприймати. Це брудне явище бурхливо розцвіло, здебільшого, у політичній сфері, що має досить абстрактний характер. У більш конкретних сферах, таких як фінансові відносини чи матеріальне виробництво, чорний ПР просто неможливий.
Аналізу піддані важливі аспекти політичного життя країни, публічні дії деяких політичних інститутів. Причому промахи в публічній політиці негативно позначаються як на іміджі конкретних організацій, так і країни в цілому. Досить згадати про штучно створений імідж України за рубежем як корумпованої країни, скандал із кредитами МВФ, причини низької довіри виборців до державних інститутів, чи „голосний” пуск тактичної ракети по житлових кварталах.
Під час презентації Валентин Григорович з гіркотою констатував, що в ході підготовки видання не зміг знайти в українській практиці жодного помітного приклада успішно і коректно проведеної ПР-кампанії. Серед причин цього – відсутність інституту підготовки фахівців ПР, і, що найбільше важливо – недооцінка можливостей ПР у суспільстві, а найчастіше – перекручене його тлумачення.
Скільки коштує імідж?
На сьогоднішній день у бізнесі успіху досягає той, хто розуміє ціну іміджу. Хоча тут доречно зауважити, що визначити ціну останнього як таку в тому фінансовому еквіваленті, з яким ми звикли мати справу досить важко. Адже фінансові дивіденди від позитивного іміджу компанії проявляються опосередковано, наприклад, у зростанні об’ємів продажу товарів, у залученні нових інвесторів.
Щоб довести правильність аксіоми “позитивний імідж – процвітаюча компанія”, наведемо наступні приклади.
Газета FinancialTimes і консультаційна група PricewaterhouseCoopers вже четвертий рік поспіль складають список світових компаній та підприємців, що користуються найбільшою повагою, взявши за основу нематеріальний, проте дуже вагомий аспект-репутацію, ім’я, визнання з боку колег по бізнесу, акціонерів і публіки. І як показує результат опитування, цей рейтинг дає чітку відповідь на запитання, що спонукало написання даної роботи.
Лідери зазначеного “хіт-параду репутацій”, а це GENERALELECTRICS(USA), Microsoft (USA), BritishPetroleum(Великобританія), IBM(USA), Sony (Японія), Coca-Cola(USA) одночасно є лідерами іншого рейтингу, що складався на основі показників рівня прибутку, який отримали компанії.
Результати опитувань демонструють пряму залежність між ціною репутації та комерційним успіхом. Створена позитивна репутація компанії стає її вагомим активом. Тут спрацьовує правило, добре знайоме студентам: перші два роки ти працюєш на імідж, а потім імідж починає працювати на тебе. Коли наступлять важкі часи, попередні заслуги часто допомагають компанії зберегти повагу і довіру оточуючих і, в кінцевому результаті, виплутатись з неприємностей.
Характерно, що лідерами рейтингів є американські компанії. Цей факт пояснюється досить просто. Щорічно США витрачають на рекламу близько 400 млд. дол. Для порівняння, наприклад, Росія витрачає на ці цілі близько 80 млн. дол.
Репутація і імідж на перший погляд здаються тотожними поняттями, але імідж – термін більш глибокий, а репутація є його складовою. Опитування, проведені FinancialTimes і PwC дозволяють зробити деякі висновки щодо критеріїв, від яких залежать ступінь поваги до компанії.
Ключовим моментом є широка суспільна діяльність, яку вони здійснюють. Ці компанії заслуговують повагу тим, що поміж всього іншого, вони намагаються досягти досконалості в усіх напрямах діяльності, включаючи піар. Вони послідовно створюють собі позитивний імідж своїми діями та словами і добиваються відповідної реакції оточуючих. Головне, щоб слова завжди підкріплювались ділом: так, високий екологічний рейтинг Вritish Рetroleum базується саме на її реальних досягненнях.
Успішне управління репутацією створює своєрідне “благословенне коло”: підвищену довіру до компанії поділяють інвестори, що знижує вартість капіталу і розширює можливості для подальшого розвитку, а досягнуті внаслідок цього високі фінансові результати сприяють підвищенню репутації. Однак, щоб розпочати процес, компанія повинна виважено підходити до своєї інформаційної політики, постачаючи різним “групам інтересів” саме ті відомості, що становлять для них найбільший інтерес. І якщо традиційні звіти компаній містять, як правило, фінансову інформацію, то зараз багато корпорацій включають в них данні, що, здавалося б, не мають прямого стосунку до бізнесу (благодійна діяльність, розробка нових технологій, підвищення екологічної безпеки, соціальні аспекти), але працюють на створення позитивного іміджу. До речі, деякі аудиторські фірми вже розробили нові стандарти звітності, що відображають цю тенденцію.
Найбільш суттєві інформаційні бар’єри, з якими компанії можуть стикнутись, це невідповідність пріоритетів. Так, керівники компаній іноді оголошують не ті дані, що на їхню ж думку, найбільш повно відображають стан їх бізнесу, або не ті відомості, в яких більш всього зацікавлені учасники ринку. І те, і інше може зашкодити іміджу компанії і, вірогідно, перекриває віртуальну шкоду від розкриття “комерційної таємниці”.
Успішні корпорації розуміючи важливість інформаційного аспекту, свідомо і послідовно будують свій імідж, не втрачаючи ані найменшої можливості “заробити бали” в очах колег по бізнесу, ЗМІ, широкої громадськості. Такий нематеріальний актив як імідж часто може виявитись найвищою мірою вагомим [15, 98].
Старанно культивований ЦРУ США негативний імідж може послужити достойним прикладом того, як останній впливає на ефективність організації. Багато американців і жителів інших країн світу часто сприймають Центральне розвідувальне управління як контору, що займається винятково вбивствами, підкупами й іншими брудними справами. Наслідки нелюбові американців до ЦРУ досить сумні: після закінчення холодної війни бюджет ЦРУ з кожним роком стрімко зменшується.