Віруючі
Звичайні консервативні люди, дотримуються стійких порядків, що отримали літературне оформлення. Віддають перевагу вітчизняним товарам та відомим маркам. Їх доход та освіта в середньому рівні, проте цього достатньо для задоволення власних потреб.
Виконавці та виборювачі
Вони орієнтовані на статус, прагнуть зайняти престижне місце в житті. Їх вибір обумовлює бажання перейти в більш престижну соціальну групу.
Виконавці
Орієнтовані на помірний стиль життя, політично консервативні, поважають владу, сім’ю, церкву. Для них важливий імідж, віддають перевагу товарам, що демонструють успіх серед рівних собі.
Виборювачі
У своїй мотивації та самооцінці шукають схвалення оточуючих. Не впевнені в собі, не мають значних економічних, психологічних ресурсів, глибоко зацікавлені у думці та підтримці інших. Часто впевнені, що життя не склалось, так як грошей – мірило успіху – не вистачає. Багато з них намагаються шикувати.
Випробувачі та майстри
Вони орієнтовані на дію. Випробувачі знаходяться в процесі формування життєвих цінностей, швидко захоплюються новими планами. Благоговіють перед багатством, силою, престижем інших. Їх енергія знаходить вихід в спорті та соціальній активності.
Майстри
Практичні, замкнуті в колі традиційних проблем сім’ї, фізичного відпочинку, мало цікавляться тим, що за межами цього. Не захоплюються матеріальними цінностями, за виключенням того, що має практичне і функціональне призначення.
Борці
Хронічно бідні, малодосвідчені, зосередженні на подоланні повсякденних проблем, головна їх турбота – безпека та обережність. Обережні споживачі, проте лояльно ставляться до улюблених марок товарів.
З урахуванням наведених соціально-психологічних даних, можна розробити стратегію і тактику та реалізувати програму роботи з споживачами, направлену на досягнення бажаних для „РЕНОМЕ” завдань.
Виконавці та виборювачі – люди, що досягли статусу середнього класу, але не полишили амбіцій. У зверненні до них в рекламі наголошувати потрібно на тому, що дане придбання є їх особистим досягненням, а також атрибутом матеріальної успішності. В даному випадку дуже важливо як буде подано інформацію. Для них необхідно зауважити, що вельми відома та шанована в місті людина придбала новий комп’ютер, адже думка сторонніх вкрай важлива для них, особливо якщо це людина із вищого соціального класу. Каналом розповсюдження інформації буде телебачення, враховуючи, що дивляться дані представники, в основному, в після робочий час різні телешоу, ігри, пізнавально-розважальні передачі. Перевагу надають пресі типу “Факти”, “Київські відомості”, при чому виконавці, прагнучи досягти успіху на роботі і в сім’ї обирають тематичні журнали та передачі.
Звертаючись до виборювачів, потрібно не забувати, що вони намагаються демонструвати успішність, проте, так як ресурси у них досить обмежені, ефективно в рекламі апелювати до їхнього почуття незахищеності. Акцентувати, насамперед, на економічній доцільності, не забуваючи про гіпертрофоване “его” виборювачів.
Віруючі та ті, що себе реалізували – типові традиціоналісти, консервативні щодо моралі та переконані колективісти, коли йдеться про справи місцевої громади. У зверненні до них спрацьовує принцип: куди всі – туди і я, звісно якщо це не суперечить їхнім моральним переконанням. Для них фінансовий успіх і престиж – речі другорядні, особисті переконання відіграють вирішальну роль. Щоб спонукати даний сегмент до певних дій, потрібно робити акцент на економічних та функціональних цінностях товару, на реальній корисності та вигодам матеріального і особливо нематеріального плану, наголосити на корисності для економіки країни. Ці суспільно свідомі індивіди надають переваги виданням, що торкаються суспільно-політичних та соціальних, економічних питань, наприклад, проблем миру, охорони навколишнього середовища, в силу того, що вони представляють більш старше покоління.
Випробувачі та майстри прагнуть практично впливати на своє оточення. Майстри пізнають світ, вдосконалюючи його – будують дома, ремонтують автомобілі, консервують овочі, віддаючи перевагу лише тому, що має практичне і функціональне призначення – інструменти, вантажівки і т.п. Саме тому у зверненні до них рушійним чинником має виступати чітке обґрунтування економічної та практичної доцільності електролічильників, без зайвих витіюватих фраз та спроб зіграти на непрактичних почуттях. Потрібно зачепити “хазяйновиту жилку” даного сегменту. Цінуючи свою самостійність, майстри мають бути твердо переконані, що рішення прийнято ними без будь-якого нав’язування на основі ретельного аналізу приведених фактів(цифр).
Борці купують товар лише з огляду на його малу ціну, вирішуючи щоденні проблеми виживання, тому малоймовірно, що вони є актуальною цільовою групою для “РЕНОМЕ”.
Під даним поняттям розуміють уявлення працюючих про свою організацію. Працівники розглядаються тут не лише як фактор конкурентноздатності організації, одна з ключових груп громадськості, але і як важливе джерело інформації про організацію для зовнішніх аудиторій. Основними детермінантами внутрішнього іміджу є культура організації і соціально-психологічний клімат. Піармени підкреслюють, що найбільш серйозний вплив на сприйняття іміджу організації зовнішніми групами громадськості здійснюють її власні службовці. В першу чергу увага звертається на розходження думок серед співробітників, що знаходяться на різних щаблях штатного розкладу: керівники і підлеглі, адміністративний та виробничий персонал.
З.Фрейд наголошував, що індивіди будь-якої спільноти ідентифікуються з її ідеальним “его”. По мірі росту і досягнення зрілості спільноти це “ЕГО” отримує значення колективного натхнення для її членів. Отже, ставлення службовців до своєї організації визначається тим, яким іміджем вона користується. Для того, щоб службовці відповідним чином реагували на імідж організації, його потрібно спочатку визначити, розповсюдити та зробити зрозумілим. Часто у службовців виникає спонтанна фрагментарна реакція стосовно організації. З іншої сторони, коли організація намагається узагальнити імідж, він може виявитись нечітким чи голослівним. Проблема іміджу виникає тоді, коли організація на словах сповідує один ідеал, а насправді робить по-іншому. Невідповідність ідеалам, що декларуються приводить до розчарування службовців, споживачів і оточуючої громадськості. Проте службовці можуть своє розчарування продемонструвати іншим способом, коли обставини не дозволяють їм залишити організацію. У цьому випадку у працюючих і надалі в ній службовців виникає апатія, депресія, що становить значну небезпеку для подальших стосунків між керівництвом і персоналом, призводить до конфліктів та погіршення соціально-психологічного клімату всередині колективу. Існують досить прості способи визначення міри відповідності сповідуваного, очікуваного та реального іміджу організації. Гаррі Левінсон стверджує, що сприйняття будь-якої організації являє собою суміш того, що вона робить, і того, якою вона повинна бути на думку людей. Якщо ці дві складові співпадають – імідж організації гармонічний. Найбільш надійним способом вияснити, що думають представники внутрішньої громадськості про організацію є соціологічне дослідження. Проте, деяку інформацію можна зібрати шляхом отримання відповідей на ряд неформальних питань:
Якщо організація має імідж, чи діє вона у відповідності з ним?
Якщо організація має імідж, чи можуть її працівники діяти у відповідності з ним? Чи надвимоги до персоналу, низька зарплата та інші фактори роблять це неможливим?
У випадку необхідності змінити імідж, чи сприяють співробітники організації шляхом співучасті в керівництві нею?
Якщо компанія не має чіткого іміджу, чи не викликає це занепокоєння і неспівпадання оцінок?
Внутрішньо-організаційні групи дуже чутливо ставляться до того, як компанія подається зовнішній громадськості. Оскільки вони є частиною даної фірми, то це зачіпає їхнє власне “его”. Службовці сприймаються оточуючими як авторитети в усіх проблемах, що стосуються їх компанії. Вони опиняються в колі уваги друзів, сусідів, які звертаються до них за інформацією щодо подій на підприємстві, якщо воно потрапляє в пресу. Їх думці довіряють вже тому, що вони там працюють, і тому мають “все знати”. Враховуючи той факт, що кожен член організації є невід’ємною частиною активу ПР, що знаходиться на передньому плані роботи з зв’язків з зовнішньою громадськістю, їх потрібно готувати до цього, зміцнюючи у них почуття причетності до справ компанії. Індивід, якого заохочують в розповсюдженні інформації щодо ситуації, зацікавлений в пошуці шляхів вирішення проблеми. Все разом укріплює психологічну атмосферу в колективі, культуру стосунків між його членами, що в свою чергу працює на позитивний імідж в очах оточуючих [7, 125].
Підтримка високого позитивного іміджу великих організацій у зовнішнім середовищі нерозривно зв’язано з комунікативними внутріфірмовими процесами. Середньостатистичний співробітник компанії може бути незадоволений взаєминами з безпосереднім керівництвом, темпами свого кар’єрного просування, але свою організацію в цілому він повинний розуміти, поважати і в ідеалі – любити. Без цієї основи відділу ПР не буде від чого відштовхуватися в побудові взаємодії між організацією і зовнішнім світом.