1-2 бали – найнижча оцінка;
3-4 бали – нижче середня і середня оцінка;
5-6 балів – вище середня і добра оцінка;
7-8 балів – добра оцінка;
9-10 відмінна оцінка.
Відносні показники, що оцінюються відповідно до норм, можуть бути виражені у відсотках або частках одиниці. Незалежно від застосованої шкали (1, 10 чи 100) показники оцінюються згідно з наведеною 10-ти баловою шкалою, а оцінка записується в частках одиниці.
Для кожної групи властивостей розробляються окрема таблиця. Усі показники в групі і всі групи властивостей приймаються як різнозначущі, хоча в окремих випадках для показників і їх груп можуть застосовуватися обґрунтовані коефіцієнти вагомості. Тоді комплексний показник якості Кпя буде розраховуватися як середня зважена величина.
3. ВИВЧЕННЯ СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВЗУТТЯ
У комплексі «Одяг, взуття та предмети особистого вжитку» значне місце належить взуттю, найважливішою функцією якого є захист стопи людини від дії різних чинників зовнішнього середовища – ударів, нерівностей ґрунту, низьких і високих температур, вологи, пилу, бруду тощо. Важко переоцінити й естетичну функцію, особливо нарядного модельного взуття [6-10].
Потреби споживачів на взуття постійно зростають і змінюється їх характер. На даний час у зв’язку зі зміною умов праці, побуту та відпочинку, а також культурно-освітнього рівня споживачів вимоги до взуття стають дедалі різноманітними. Споживач потребує взуття не лише для повсякденного або домашнього вжитку, а й для виконання різних видів робіт, активного відпочинку, для заняття спортом, вихідне, нарядне, а залежно від сезонного призначення та кліматичних умов експлуатації – взуття різних конструктивних особливостей.
Задоволення попиту населення у якісному взутті залежить не тільки від збільшення обсягу його виготовлення, від правильного формування асортименту та рівня його якості, який оцінюється самим покупцем, що безпосередньо відбивається на попиті на конкретні види виробів, але і вчасним проведенням експертизи якості в разу необхідності.
У сучасних умовах ринок наповнюється широким асортиментом взуття, особливо шкіряного. Для чоловічого і жіночого модельного взуття та особливо модного найвагомішими стають естетичні властивості. Взуття цих двох груп повинне відрізнятися від повсякденного новизною й оригінальністю фасону та моделі, високоякісними матеріалами, високим рівнем виконання технологічних операцій у процесі виготовлення, модного фурнітурою тощо.
Процес оцінювання конкретних показників споживчих властивостей виробів має проводитися з урахуванням специфічних вимог до них, що визначаються умовами реальної експлуатації того чи іншого виду взуття. Експертиза якості взуття неможлива без вивчення його властивостей та проведення необхідних досліджень.
До споживних властивостей взуття належать естетичні, ергономічні властивості та надійність.
Естетичні властивості взуття визначаються такими чинниками:
а) фасоном, тобто формою носково-пучковою частини та каблука, відповідністю цих показників сучасному стилю;
б) моделлю, тобто характером крою заготовки, наявністю різноманітних декоративних елементів, їх видами, оригінальністю, новизною;
в) видом матеріалів, що використовуються на зовнішні і внутрішні деталі заготовки, характером обробки лицьової поверхні. Колір матеріалу верху взуття повинен бути сучасним і відповідати естетичним смакам;
г) видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки;
д) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування.
Ергономічні властивості – це насамперед зручність у користуванні взуттям.
Зручність – складний комплекс показників, на який впливають внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду задника, пружність підноска, гігієнічні властивості – волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке чищення. Крім того взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв’язку з широким використанням полімерних матеріалів.
Внутрішня форма і розміри взуття залежать від форми і розмірів затяжних копилів. У процесі розробки копилів враховують результати масового обміру основних параметрів стопи споживачів у різних регіонах, ступінь допустимого стискування стопи взуттям. При навантаженні стопи збільшується в довжину на 1 – 3 мм, ширину – на 1 – 7 мм, в обхваті в пучках – на 4 – 12 мм. Тиск на тильну поверхню стопи повинен бути мінімальним.
На внутрішню форму та розміри взуття значно впливає товщина і жорсткість матеріалів верху. Під час проектування взуття з тонких гнучких матеріалів (наприклад шкір хромового дублення) внутрішні поперечні розміри (об’ємні) дещо зменшують порівняно з обхватом стопи. Навпаки, для взуття з верхом із юхти поперечні розміри проектуються з припуском, порівняно з розміром стопи оскільки її заготовка гірше облягає ногу, а саме взуття, як правило, одягають на товсті шкарпетки і панчохи.
Із внутрішньою формою і розміром пов’язані й зовнішні розміри параметрів взуття, їх форма і зовнішній вигляд. Хоча внутрішня форма і розміри обґрунтовані, однак бувають випадки, коли втручається мода. Залежно від її напрямків і коливань відбувається відхилення форми та розмірів носкової частини від норми – сильно звужена і витягнута або сильно розширена. П’ятково-геленочна частина уніфікована, тобто має досить визначену форму і розміри для взуття одного виду, розміру, повноти.
Форма п’яткової частини взуття залежить від висоти каблука. За даними Ю.П. Зибіна, висота підйому п’ятки стопи у взутті повинна бути в межах 20 – 40 мм. Відсутність каблука (набійки) допускається лише в спортивному взутті, для повсякденного взуття це недопустимо, оскільки можливий розвиток плоскостопості. Крім того, при великому підйомі п’яткової частини (більше 40 мм) значне навантаження припадає на передню частину стопи, тобто на її схил, що може призвести до його опускання.
Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амортизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з’являються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти.
Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М’які задники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі.
На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрикційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися. Ковзання спостерігається у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею[8].
Серед комплексу гігієнічних властивостей, що визначають температуру і вологість внутрівзуттєвого простору, тобто мікроклімат взуття, необхідно відзначити волого обмін. Взуття, з одного боку, повинне сприяти виходу поту назовні, а з іншого – мати вологозахисні властивості.
Для взуття весняно-осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є волого- і теплозахисні властивості.
Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взуття чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середовище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високо пористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні властивості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використовують фетр або повсть, для між підкладок під деталі для верху – сітчасті матеріали, а для підошов – гуми пористої структури.
Матеріали для утеплення взуття, особливо весінньо-осіннього призначення, повинні мати вологозахисні властивості. Пористі гумові підошви, що не поглинають вологу, мають переваги над підошвами зі шкіри.
Здатність матеріалів для взуття до газо- і повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конструкції, тобто нещільного прилягання до ноги, наявності перфорацій, просічок.