Рис. 2 – волокнистий склад текстильних ниток.
Текстильними нитками (ТН) називають гнучкі протяжні і міцні тіла необмеженої довжини з малими поперечними розмірами довжини для виготовлення текстильних виробів. За хім. складом волокон та особливостями виготовлення ТН є натуральні, хім., штучні і синтетичні. Відомо багато систем класифікації ТН. Як вихідна текстильна сировина ТН поділяється на первинну і вторинну, звичайну і текстуровану.
Прядіння нитки – одне з найдавніших виробництв, відомих людині. В Україні ще і сьогодні сільське населення пряде нитку за допомогою веретена кількома архаїчними способами. Незважаючи на те, що описувати ці промисли почали ще в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, у науковій літературі техніка виготовлення нитки українцями. Майже не досліджені інструменти прядіння – веретена, днища, куделі та інші знаряддя, які зберегли архаїчний вигляд. Краще описана символічна роль прядіння і ткацтва в обрядах і віруваннях українців. Способи прядіння великою мірою визначаються етнокультурними традиціями. Наприклад, у народів Таджикистану і Узбекистану різниця у способах виготовлення нитки пов’язана як з особливостями сировини, що використовується, так і з етнічними традиціями. Територія поширення різних типів прялок у східних слов’ян корелює з територією проживання різних груп давнього населення. Усе це зумовлює актуальність вивчення способів прядіння в українців. Як засвідчують нові дослідження, людина в Європі почала виготовляти нитку принаймні з доби пізнього палеоліту. Хоча зразків найдавнішого текстилю не збереглося, але знайдені його відбитки на глині при розкопках пізньої палеолітичної стоянки Павлові Гори в Чехії. Окрім цього, як вважають американські дослідники, на головах пізньопалеолітичних жіночих фігурок (“Венер”) зображені плетені шапочки. Ймовірно, на початковій стадії розвитку прядіння нитку сукали руками без допомоги спеціальних пристроїв. Але вже серед матеріалів доби неоліту зафіксовані глиняні кружала, переважна більшість яких, на думку багатьох дослідників, є деталями веретен. У неолітичних поселеннях на палях (Північно-Західна Європа) знайдено залишки веретен з глиняними кружалами та намотаною пряжею. Винахід кружал, застосування яких внаслідок підвищення інерційності, швидкості обертання веретена, значно прискорили і полегшили процес виготовлення нитки, ймовірно, був одним з факторів неолітичної революції. Загальновідомо, що сфера застосування ниток та виготовленої з них тканини дуже широка. Їх використовують з прадавніх часів для створення одягу, килимків, покривал, ряден, знарядь мисливства і рибальства та інших предметів. Вже у часи трипільської культури на території України використовувались різні сорти тканини. Населення скіфського часу виготовляло тканини від тонкої, на зразок сучасної марлі, до грубої, різних типів переплетення, використовуючи різні матеріали рослинного та тваринного походження. Безсумнівно, прядіння нитки у цей період було вже досконалим і мало відрізнялося від домашнього прядіння на веретені у ХІХ–ХХ століттях, про що свідчать залишки тканин та їх відбитки на кераміці. Коротко охарактеризуємо способи прядіння. Зазначимо, що у статті розглядаються тільки архаїчні способи прядіння, які здійснюються за допомогою веретена, а прядіння “самопрялкою”, як пізнє явище, не розглядається. Відмітимо лише, що продуктивніша “самопрялка” до початку ХХ століття витіснила веретено на другий план. Населення його використовує і сьогодні лише переважно для прядіння вовняної нитки, рідше – для виготовлення товстої, грубої нитки. На Полтавщині автором зафіксоване прядіння за допомогою веретена одного типу, що має кілька варіантів, які різняться за формою п’ятки, поперечного перетину, пропорціями. Воно має вигляд біконічної палички з потовщеннями на нижньому кінці (“п’ятка”) та приблизно на останній третині висоти стрижня (“пузце”). Веретено на Полтавщині виготовляли із суцільного шматка дерева, вистругуючи його переважно ножем або іншими знаряддями. На Уманьщині (Черкащина) більшість виявлених нами веретен хоч і подібні до полтавських, але виготовлені на токарному верстаті, мають дещо іншу форму “п’ятки”. У веретенах з більшості регіонів України у ХХ столітті “п’ятка” виконувала лише функцію обмежувача нитки від сповзання та місця для закріплення напряденої нитки. Але форма таких веретен, коли центр ваги зміщений донизу, забезпечує пристроям відповідну інерційність. Окрім цього, п’ятка є “спадкоємницею” глиняного чи кам’яного кружала, що використовувалося у давнину. Цим фактом частково можна пояснити її різну форму – зрізаноконічна, конічна, напівсферична. Кружала такої форми відомі на пам’ятках багатьох археологічних культур України і світу. Зокрема на українських землях їх безперервно використовували з часів трипільської культури аж до І тис. н. е. На Тернопільщині та Івано-Франківщині веретено значно відрізняється від названих вище – на його стрижень насаджене дерев’яне “кочальце” дископодібної форми. На цих веретенах “кочальце” функціонально близьке до глиняного кружала. Відзначу, що кружала схожої форми також широко розповсюджені в різних археологічних культурах.
Стрижень веретен – переважно округлий у поперечному перетині, дуже рідко – чотиригранний, шестигранний. Окрім веретен на Полтавщині відомі такі архаїчні пристосування для прядіння: “днище”, в якому закріпляли “гребінь”, “гребінка”, “ломачка”. Вовну пряли і без використання спеціальних пристосувань, скрутивши сировину у сувій, обв’язавши мотузкою, чи придавивши до столу або лави тягарем. На Полтавщині прялі в більшості випадків використовували “днища” одного типу і приблизно однакових розмірів, хоча зафіксовані складніші за формою, що мають маленький резервуар для води та ручку для перенесення. “Гребені”, “гребінки”, “ломачки” також фактично однотипні. Про види прядіння на Лівобережжі, в залежності від сировини яка використовувалась, говориться у пісні-заклинанні, яку співали прялі під час роботи Мичкою на Полтавщині називалась підготовлена до прядіння зв’язка волокон льону чи коноплі, порівняно довга – 30–70 см; куделицею – вовна, прив’язана до палички, придавлена тягарцем чи змотана у сувій; валом – груба нитка з рослинних волокон (“клоччя”), що залишились після прядіння мички та вичісування, яку використовували для ткання мішків, ряден тощо. Прядучи мичку, її спочатку “чесали” гребінкою. Підготовлену вовну перед прядінням не розчісували. Як і в інших місцевостях України, пряля на Полтавщині лівою рукою смикала волокна, правою крутила веретено, яке обертаючись скручувало нитку. При цьому вона пальці лівої руки часто змочувала слиною, “щоб нитка була рівною”, “кріпкішою”. Кожна пряля, починаючи прясти, мусить закріпити на веретені початок нитки. На Полтавщині для цього застосовується кілька способів:
1) невелику кількість прядива притискають пальцями до гострого кінця веретена, попередньо змочивши його слиною;
2) спочатку пальцями лівої руки сукається нитка довжиною приблизно 20 см;
3) коли після попередніх способів через низьку якість сировини нитка не закріплюється, користуються готовою ниткою, припрядуючи її до мички чи куделі. Кінець випряденої нитки прив’язують до веретена понад п’яткою.
Наступним етапом у виготовленні нитки є безпосередньо прядіння. Пряли або сидячи (на днищі, лаві чи просто на землі), або, рідше, йдучи. Зокрема на Харківщині, Полтавщині жінки пряли, женучи козу або корову на пасовище. Найпридатніша для такого способу прядіння вовна. Куделицю при цьому прив’язували до пояса чи ломачки. Таким способом пряли і в гірських районах Карпат, на Одещині та в інших регіонах України. Товщина і якість випряденої нитки залежить від майстерності прялі і від якості пряжі. При всіх цих способах, коли напрядеться довга нитка, її намотують на веретено. У правій руці жінка обертає веретено вертикально проти годинникової стрілки і намотує нитку по спіралі. Цикл “прядіння-намотування” триває до того часу, поки не напрядеться цілий “починок”.
Таким чином, навіть у Полтавщини існують давні способи прядіння. Перший спосіб розповсюджений на всій території Полтавщини (а також в інших регіонах). Його використовують всі прялі. Інші способи зустрічаються рідше. Причому, кожна пряля пряде переважно одним способом, хоча є такі, що знають більшість з описаних (Карпенко У.І., с. Більськ Котелевського р-ну, Полтавської обл.). Очевидно, різні способи прядіння характерні для всіх регіонів України. Суттєво різними в регіонах є і знаряддя прядіння, зокрема веретена. Можливо, закартографувавши способи прядіння, визначивши ареали розповсюдження тих чи інших знарядь і порівнявши висновки аналогічними етнографічними реаліями сусідніх народів та з археологічними знахідками, можна глибше вивчити корені народної техніки прядіння українців. Сьогодні ще зберігається можливість зафіксувати ці матеріали, бо ще є люди, які пряли і ткали, а подекуди ще й досі прядуть нитку.
Часто вплив швацьких ниток недооцінюється. У списку чинників, що впливають на збірку шва, швацькі нитки знаходяться на третьому місці, як це показано нижче: Вплив регулювання швацької машини 20-30% Вплив тканини 10-20% Вплив швацьких ниток 10-15% Вплив швацьких голок 8-12% Крім того, на збірку шва впливає тип стібка і інші чинники, доля яких значно нижче 10%. Розтягування і його характеристики Для оцінки швацьких ниток часто береться до уваги розривне навантаження, передбачаючи що на основі цього параметра може бути зроблене висновок про характерні властивості шиття. У діапазоні навантажень, при якому відбувається обрив нитки, не шиють, оскільки при цьому значенні нитка руйнується. Сили, що діють на нитки під час шиття значно менше. Нижче приведені приблизні значення сил: Подвійний човниковий стібок 200-400 cn Подвійний ланцюговий стібок 100-300 cn Оверлочний шов 50-150 Cn Порівнюючи швацькі нитки одного типа завтовшки № 120 (25 tex) і 3 150 (20 tex) друг з другом, було встановлено, що при однаковому впливі сили тонка нитка, завдяки меншій міцності на розрив, розтягується більше товстою. З цього виходить, що чим тонше за нитку, тим більше проблематика збірки шва унаслідок пошиття при високому натягненні. Здібність до розтягування швацьких ниток є сумою релаксації, тобто розтягування, що повертається і зберігається. Відносно збірки шва важливою є релаксація, оскільки вона веде до укорочення. Малюнок відображує дві строчки на щільній попліновій тканині, отриманий при пошитті нитками, позначеними як № 150 (20 текс), але насправді різної товщини прядіння. Насправді нижня нитка грубішого прядіння, ніж позначено, тому відповідно велика збірка тканини. Ковзання швацьких ниток Швацькі нитки піддаються обробці різними речовинами, виготовленими на основі суміші віск з силіконом. Апретування повинне відповідати багатьом вимогам, серед яких зниження властивості тертя по металу, а також текстилю. При цьому важливу роль грає взаємозв'язок між тертям зчеплення і ковзання, для того, щоб при повільному шитті виходила така ж рівномірна строчка, як і при швидкому. Для досягнення хороших хіміко-механічніх властивостей від виробника швацьких ниток потрібна висока майстерність, яка є секретом для кожної нитки. Так, завдяки цій спеціальній обробці, в порівнянні з обробкою низької якості, можна понизити необхідне натягнення на 30%. Товщина швацьких ниток Чим товще швацькі нитки, тим більше потрібне натягнення нитки для пошиття. Це правило загальновідомо і є причиною, що швалі негативно реагують на заміну швацьких ниток. Швацькі нитки, що мають однакове позначення товщини і виготовлені за однією технологією, не завжди мають однаковий поперечний перетин. Прийняті позначення номерів швацьких ниток не дають достатньої інформації про товщину ниток. Часто швацькі нитки насправді товще, ніж по позначенню, адже для тонкого прядіння потрібний найвища ретельність і сучасне устаткування прядильного виробництва. Усадка швацьких ниток Швацькі нитки високої якості мають бути максимально без усадочними, щоб відповідати одягу, легкому у відході. У цьому аспекті варто розглядати і текстуровані нитки, які мають обумовлену виробничою технологією усадку більше 2%. В результаті розтягування при шитті утворюється певний запас нитки, який може бути використаний для усадки при пранні, гладіні і при носінні виробів. Утворення даного запасу залежить як від вигляду швацьких ниток, так і від натягнення ниток в швацькій машині. Тому при шитті рекомендується працювати з найменшим натягненням ниток, щоб не розтягувати їх без потреби. Поверхня швацьких ниток В порівнянні з іншими видами ниток швацькі нитки з шорсткою поверхнею, наприклад, армовані поліефірні нитки, забезпечують рівномірність шва при різних швидкостях шиття. Гладкі комплексні нитки, навпаки, значно важче при обробці. Так при пошитті з різною швидкістю наголошується нерівномірність шва, яку, як і пропуск стібків, слід запобігати шляхом підвищення натягненням нитки.
