Слід брати до уваги й те, що добровільне страхування, на основі договорів між страхувальником і страховиком більш еластичне, ніж обов'язкове, оскільки воно легко може бути пристосоване до потреб і бажань страхувальників. Ця перевага забезпечує високу якість страхових послуг і гармонічні відносини між сторонами - страхувальником і страховиком.
У багатьох країнах світу існують види обов'язкового страхування, що відповідають зазначеним вимогам. Це насамперед страхування одноосібних, кооперативних і фермерських господарств, а в деяких країнах — і державних від різних стихійних лих і нещасних випадків. Воно забезпечує страховий захист майже всього нерухомого і рухомого майна господарств і в обмеженому обсязі — врожаю і сільськогосподарських тварин. У різних постсоціалістичних країнах є певні несуттєві розходження в сфері застосування й умов цього страхування.
Наприклад, в постсоціалістичних країнах обов'язковому страхуванню в колективних господарствах підлягли:
-будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, знаряддя рибного лову, інвентар, сировина і матеріали; врожай, у тому числі збори з плодово-ягідних плантацій;
-сільськогосподарські тварини, домашня птиця, кролі, хутрові звірі і родини бджіл у вуликах;
-будинки і рухоме майно страхувалося від знищення або ушкоджень внаслідок повені, бурі, урагану, удару блискавки, землетрусу, дії ґрунтових вод, пожежі, вибуху й аварій;
-по страхуванню відшкодовуються також витрати на розбирання і перенесення майна на нове місце для запобігання його руйнуванню.
Врожай страхувався на випадок знищення або ушкодження від посухи, нестачі тепла, зайвого зволоження, ураганів, повені і т.д., а також збитку, що може бути нанесений шкідниками рослин і пожежею. Тварини страхувалися від падежу і збитку, пов'язаного з інфекційними хворобами, пожежею і стихійними лихами.
Такою ж широкою була сфера застосування обов'язкового страхування селянських господарств у Болгарії, Чехословаччині, Німеччині, Польщі і Румунії. У Болгарії і Чехословаччині цим страхуванням охоплювалося і частина майна державних сільськогосподарських підприємств. Обов'язкового страхування селянських господарств не було тільки в Угорщині і Югославії. Однак у цих країнах дуже високий ступінь добровільного страхування.
Страхування сільськогосподарських підприємств має загальнодержавне значення. Подібно тому, ільки раціонально використовується земля, чи ефективний в неї власник, так і держава має турбуватись, застраховані чи ні сільськогосподарські підприємства, У випадку стихійного лиха чи нещасного випадку відсутність страхового захисту може призвести до припинення або ослаблення виробничої діяльності господарства, як і при неефективному керуванні ним. А це вже питання не приватного, а суспільного значення.
Іншим видом обов'язкового страхування (широко застосовуваним у багатьох країнах) є страхування цивільної відповідальності власника або водія автомобіля чи інших засобів транспорту. Таке страхування з відомими розходженнями, що стосуються суб'єкта й умов страхування, є в США, Англії, Франції, Болгарії, Чехії, Югославії, Німеччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Україні тощо. Загальне страхування цивільної відповідальності власника або водія автомобіля введено в суспільних інтересах. Водій транспорту може заподіяти третім особам (власникам інших автомобілів, пішоходам тощо) значний майновий збиток і шкоду здоров'ю, яку він буде не в змозі відшкодувати за рахунок власних коштів.
Обов'язкове страхування власників транспортних засобів можна об'єднати зі страхуванням від нещасних випадків водія, його близьких родичів і пішоходів, а також в обмеженому розмірі зі страхуванням авто-каско й утворити так зване комбіноване обов'язкове комунікаційне страхування, як, наприклад, у Польщі.
Проведення страхування авто-каско в обов'язковій формі має низку зауважень теоретичного і практичного порядку. Цей вид страхування істотно захищає індивідуальний інтерес, а саме власника транспортного засобу. Витрати на ремонт автомобіля можуть бути відшкодовані як за рахунок страхування, так і за рахунок самого власника, якщо він може і хоче спрямувати на цю мету свої заощадження. Навіть повне знищення автомобіля не загрожує суспільним інтересам. Умови обов'язкового страхування взагалі мало еластичні, тим часом саме страхування авто-каско повинне мати кілька варіантів для вибору страхувальниками. Дослідження показали, що система такого обов'язкового страхування могла б застосовуватись і в Україні в поєднанні з добровільним страхуванням, але з позиції практичного втілення це не зовсім зручно. У Польщі, наприклад, з 1975 р. проводилось обов'язкове страхування селян одноосібників від нещасних випадків, а також цивільної відповідальності, пов'язаної з веденням сільського господарства. Починаючи з 1978 p., страхування від нещасних випадків включено в систему соціального страхування. Таке обов'язкове особисте страхування є як би доповненням до соціального страхування і з цього погляду має загально соціальний характер.
Таким чином, теоретичні і практичні передумови свідчать про те, що страхування підприємств АПК має здійснюватися головним чином у добровільній формі, на відміну від соціального страхування.
Перевага у страхуванні добровільної форми страхових відносин не перешкоджає поширенню страхового захисту в АПК. Ця форма страхування потребує більше зусиль для його популяризації й укладання договорів, що сприятиме покращенню страхових відносин між всіма суб'єктам страхової системи АПК.
Ретроспективний аналіз свідчить й про те, що передумовою, яка прискорює розвиток добровільного страхування, є збільшення частки укладання договорів на основі так званого страхового зобов'язання, а також у колективній формі. Зобов'язання по страхуванню починає діяти тоді, коли господарська чи громадська організація (наприклад, об'єднання підприємств АПК, профспілка тощо) приймає рішення про те, що всі підрозділи даної організації або особи, що працюють в ній, повинні укласти індивідуальні або колективні договори особистого чи майнового страхування. У таких розпорядженнях мають наводитися типові умови страхування (обсяг страхового захисту, сума страхування тощо). Умови ці, як правило, мають бути уніфіковані страховою системою АПК.
Зобов'язання по страхуванню виникають і тоді, коли умови торгівельної чи фінансової угоди зобов'язують продавця або кредитора укласти договір на певних умовах. Саме на такий вид страхового забезпечення мають орієнтуватися підприємства АПК. Страхові зобов'язання мають виникати також при укладанні контракту. На основі таких контрактів фермер чи сільськогосподарське підприємство зобов'язується поставити підприємству, що закуповує продукцію (рослинництва і тваринництва), у встановленій кількості. У контракті має бути умова, за якою продукція або тварини будуть застраховані від обумовлених ризиків, а витрати по страхуванню відшкодовуватимуться покупцем . У такий спосіб витрати по страхуванню практично буде включено в ціну реалізованої продукції,
Страхування, що провадиться на основі страхового зобов'язання, наприклад, у страховій літературі Польщі називається договірним облігаційним страхуванням [2.4].
Колективна форма страхового захисту найчастіше застосовується в особистому страхуванні. Вона зручна і для страхових установ, оскільки значно полегшує їхню роботу, і для тих хто страхується, оскільки страховий внесок єдиний для групи і, як правило, нижче, ніж в індивідуальному страхуванні. Це обумовлено тим, що, по-перше, у колективному страхуванні не виявляється так гостро, як в індивідуальному, так звана антиселек ція (несприятливий з об'єктивної і суб'єктивної точок зору портфель страхових ризиків), по-друге, витрати по обслуговуванню колективного страхування значно нижчі, ніж при індивідуальному.
Колективне сімейне страхування може стати джерелом утворення мільярдних резервів, які можуть використовуються як джерело інвестиційних ресурсів в сільське господарство.
Вищенаведене переконує в необхідності оптимального поєднання обов'язкового і добровільного страхування, реалізованого на договірній основі в агропромисловому комплексі страховою системою АПК.
Соціальне страхування
Аналіз обов'язкової і добровільної форм страхування буде не повним без розгляду соціального страхування, яке у всіх країнах, де воно існує, є обов'язковим.
Доречно нагадати, що страхування з огляду сфер дії поділяється на майнове і соціальне. Майнове страхування вирівнює порушення у виробничих процесах, охороняє майно АПК й особисту власність громадян від наслідків стихійних лих і нещасних випадків. Особисте страхування взаємодіє із соціальним страхуванням, підсилює його функції, а також є надійною формою утворення довгострокових заощаджень.
Соціальне страхування охороняє найважливішу складову частину продуктивних сил АПК — у людей що беруть участь у виробничому процесі, і забезпечує підтримку певного рівня життя сільського населення шляхом виплати допомоги при настанні таких подій, як хвороба, інвалідність, непрацездатність по старості, смерть тощо.
Обидві ці галузі страхування мають різну природу і історію розвитку. Соціальне страхування виникло набагато пізніше, ніж майнове, — на перетину XIX і XX ст., у період розвинутого капіталізму як результат втілення бажання забезпечити належний рівень життя. Високого розвитку соціальне страхування набуло у високорозвинутих державах з соціальне орієнтованою економікою: Данія, Швеція, Німеччина, Франція, Італія.
Соціальне страхування в цих країнах сприяє здійсненню соціальної політики держави, що є важливим елементом будівництва соціальне орієнтованого суспільства. Для того щоб соціально-економічна програма була виконана, захист, що забезпечує соціальне страхування, повинен бути всеохоплюючим, здійснюватися в обов'язковій формі і на рівні, що відповідає дійсним можливостям держави. У тих ланках АПК, в яких цей рівень не є достатнім або доцільно його підвищувати порівняно з середнім рівнем, або сприяти розвиткові добровільного особистого страхування,