В цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забезпечення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Здійснення національних економічних інтересів можливе за рахунок консолідації зусиль держави, суспільства, політичних партій і рухів, суб'єктів економічної діяльності, відсутність якої слід розглядати як найголовнішу з загроз національній безпеці України. На сучасному етапі реалізація економічних інтересів потребує в цілому, насамперед, зупинення подальшого руйнування економіки, досягнення економічної стабільності і переходу до фази економічного зростання [9].
Як наведено вище, на етапі переходу до ринкової економіки стратегічним національним інтересом слід вважати таку системну сукупність характеристик стану економічної сфери, яка повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Ці характеристики стану випливають із сутності основних суперечностей, присутніх економічній сфері. Власно вони і є національними економічними інтересами 1-го рівня і водночас мають стратегічний довготривалий характер. До таких інтересів слід віднести наступні:
· об'єктивна необхідність задоволення всією сукупністю ресурсів зростаючих матеріальних і духовних потреб людей;
· оптимальне забезпечення потреб економіки в різного роду ресурсах, необхідних для її ефективного функціонування;
· задоволення потреб економіки в ефективно діючому економічному механізмі, заснованому на засадах ринкової економіки;
· забезпечення відповідності потреб економічної системи в ефективній структурі державного управління і регулювання;
· збалансованість між національними і регіональними інтересами в економічній сфері;
· збалансованість між національними економічними інтересами і економічними інтересами первинних ланок народного господарства;
· збалансованість між національними інтересами в економічній сфері і міжнародними економічними інтересами та економічними інтересами інших країн.
Сукупність національних економічних інтересів 2-го рівня (що характерні поверхні економічного життя), які послідовно витікають із національних економічних інтересів 1-го рівня, можна поділити на дві групи:
1) пов'язані із реформуванням економічної сфери і створенням її інфраструктури, яка б задовольняла потребам ринкової економіки;
2) пов'язані із вирішенням найгостріших проблем сьогодення в економіці країни.
До 1-ї групи національних економічних інтересів 2-го рівня слід віднести наступні:
· створення умов для активізації розвитку економічних суб'єктів та розвитку вітчизняних науково-технічного та інноваційного потенціалів і підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
· запровадження економічного механізму збереження і відтворення природних, трудових, інтелектуальних, енергетичних ресурсів і основних фондів країни, а також економічного стимулювання найефективнішого їх використання;
· здійснення бюджетної реформи на основі розробки і прийняття Бюджетного кодексу, що надавало би можливість систематично виконувати бюджетні призначення і ліквідувати нецільове використання бюджетних коштів;
· суттєве вдосконалення податкової системи на основі розробки і прийняття Податкового кодексу, який би, з одного боку, вирішував проблему наповнення дохідної частини бюджету, а з іншого, заохочував підприємства в ефективній роботі;
· вдосконалення і розвиток грошово-кредитної системи з метою забезпечення грошовою масою і кредитами потреб економіки і населення;
· реформування системи залучення вітчизняних і іноземних інвестицій у національну економіку з метою забезпечення самовідтворення національної економіки і економічного зростання країни;
· прискорення розвитку національної банківської системи на чолі з незалежним Національним банком України, що дозволило би мати потужний банківський сектор, спроможний забезпечувати достатнє фінансування національної економіки і суспільства;
· створення повноцінного фондового сектору, спроможного забезпечувати перебудову національної економіки, залучення збережень населення і підприємств в її розвиток, а також надійний захист майна громадян і економічних суб'єктів;
· реформування системи оплати праці;
· розвиток і становлення потужного ринку страхових послуг, який би ефективно захищав майнові і соціальні інтереси населення, фінансові інтереси банків, інвесторів, підприємств і організацій;
· реформування пенсійної системи, медичного і соціального забезпечення.
До 2-ї групи національних економічних інтересів 2-го рівня доцільно включити такі:
· забезпечення збалансованості структури зовнішньої торгівлі, що передбачатиме як задоволення потреб внутрішнього ринку і захист вітчизняних товаровиробників з використанням прийнятих у міжнародній практиці засобів, так і розвиток експортного потенціалу;
· спроможність економіки країни функціонувати в режимі розширеного відтворення;
· наявність міцних і конкурентноспроможних транснаціональних корпорацій, створених за участю вітчизняних підприємств;
· подолання платіжної кризи і забезпечення економічної і фінансової стабілізації в країні;
· легалізація тіньової економіки в офіційну, повернення тіньових капіталів з-за кордону і забезпечення їх вкладення в розвиток національної економіки;
· ліквідація заборгованості із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат;
· забезпечення стабільності національної грошової одиниці і її конвертованості, утворення достатнього золотовалютного запасу країни;
· поступове зниження інфляції і доведення її до 5% на рік;
· досягнення і підтримання позитивного зовнішньоторговельного сальдо і сальдо платіжного балансу.
Зрозуміло, що реалізація національних економічних інтересів 2-ї групи можлива на грунті забезпечення інтересів 1-ї групи. Важливою складовою механізму реалізації і захисту національних економічних інтересів є сукупність індикаторів (показників), за допомогою яких можна характеризувати рівень реалізації цих інтересів. Індикатори можуть характеризувати в кількісному вигляді як стан економічної сфери, так і результати здійснення національних економічних інтересів у динаміці. В цілому механізм реалізації і захисту національних економічних інтересів є важливою складовою загального механізму забезпечення економічної безпеки України [10].
Відповідно до цього є вкрай дуже важливим визначення основних характеристик та порогових індикаторів безпеченого стану економічної сфери. Визначення основних критеріїв (характеристик) економічної сфери, за яких її безпека підтримується на належному рівні, має важливе методологічне і практичне значення для забезпечення економічної безпеки. Краще критерії, що характеризують економічну сферу, визначати по її складових (секторах). Розподіл за вказаними секторами умовний, тому що всі вони нерозривно пов'язані між собою в єдину систему - економічну сферу держави. Наведені якісні та кількісні критерії (характеристики) та порогові значення індикаторів характеризують економічну сферу, яка, по-перше, притаманна ринковій економіці, по-друге, знаходиться в безпечному стані.
2.2. Сфери реалізації економічних інтересів
Що стосується кількісних критеріїв безпечного стану економічної сфери, то вони не можуть перевищувати (бути меншими) порогових значень індикаторів цієї сфери.
1. Бюджетний сектор — зведення до мінімуму дефіциту Державного бюджету (не перевищує 3% ВВП), безумовне виконання дохідної та видаткової частин бюджету (видатки Державного бюджету не більші за 20% ВВП), державний (внутрішній і зовнішній) борг не сягає небезпечного рівня (загальний — не перевищує 60% ВВП, а зовнішній - 70% обсягу річного експорту або 25% ВВП, внутрішній - 30% ВВП, витрати на обслуговування і погашення внутрішнього державного боргу не перевищують 25% суми доходів Державного бюджету), а темп його зростання не може перевищувати темп зростання ВВП, сама бюджетна система спроможна забезпечувати повне фінансування запланованих державних витрат і цільове використання бюджетних коштів. Рівень перерозподілу ВВП через консолідований бюджет знаходиться на рівні 38-40%. Рівень зовнішньої заборгованості на душу населення (для країн з перехідною економікою) не перебільшує 200 дол. США, витрати на обслуговування і погашення зовнішнього боргу - 18% обсягу експорту чи 20% доходів Державного бюджету, а відношення короткострокової зовнішньої заборгованості до поточних бюджетних надходжень не більш як 40%. Частка зовнішніх запозичень у покритті дефіциту Державного бюджету не повинна перевищувати 30%.
2. Грошово-кредитний сектор — обсяг обігових коштів підприємств усіх форм власності знаходиться на рівні, який забезпечує нормальне їх функціонування, відсутні бартер в розрахунках між підприємствами і їх заборгованість бюджету, рівень простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості дорівнює нулю, постійно зростає обсяг безготівкових розрахунків, як в народному господарстві, так і при сплаті населенням куплених товарів і послуг [15].
Скорочується відповідно до розгортання безготівкових розрахунків частка грошової маси поза банками до рівня, не більший за 4% ВВП, збільшуються основні грошові агрегати (зокрема, грошова маса М1 має перевищувати 15-20% ВВП), емісія (приріст грошової бази) не перевищує встановлених нормативів, знижується рівень доларизації грошового обігу (не має перебільшувати 10% грошової маси в національній валюті, а обсяг іноземної валюти готівкою до національної валюти готівкою - не більше 25%), зростає рівень монетизації економіки до значення, яке є достатнім для її забезпечення грошовою масою (не менш як 50% ВВП).