Незважаючи на шалену популярність футболу, одним з найулюбленіших видів спорту в Україні ще з радянських часів залишається фігурне катання. І хоча українська школа не така потужна, як російська, та неабиякі здобутки Україна в цьому виді спорту має. У 1992 та 1994 роках Віктор Петренко та Оксана Баюл відповідно здобули Олімпійське золото в одиночному катанні. Після цього наступило деяке “затишшя”, яке час від часу розбавляли медалі різного ґатунку на чемпіонатах світу та Європи. Та нещодавній успіх української танцювальної пари Олена Грушина – Руслан Гончаров та одиночниці Олени Ляшенко на міжнародних змаганнях посприяли неабиякому заповненню ковзанок маленькими фігуристами, які прагнуть до великих перемог. Цьому посприяли, звичайно ж, неперевершені виступи на змаганнях, а також численні льодові шоу за участю українських чемпіонів та майстер-класи, які вони час від часу влаштовують для залучення учнів до спортивних шкіл. Усе це є елементами PR-компаній, які влаштовують спортивні функціонери для розвитку “своїх” видів спорту.
Фактично в Україні спортивний PR з’явився тоді, коли в новій незалежній державі почали сяяти нові молоді зірки спорту: Оксана Баюл, Віктор Петренко, Андрій Мєдвєдєв, Андрій Шевченко, Сергій Ребров, брати Клички, згодом – Яна Клочкова, Олександр Береш, Олена Грушина й Руслан Гончаров та інші. Талановитих молодих спортсменів починають «розкручувати» у засобах масової інформації: численні інтерв’ю для прихильників, телепередачі із зйомками тренувань, висловлюваннями тренерів, друзів тощо.
3.2 «Зірковий» PR в Україні
Багато хто вважає, що шоу-бізнесу в Україні немає: мовляв, українська музика – це музика одинаків, на зразок Швеції, Франції, Норвегії тощо, а не конвеєр. Хтозна. Може це й так, але що стосується індустрії розкрутки, то в Україні із цим, здається, все в порядку, і ми не відстаємо від Західних країн, принаймні в цьому напрямку.
Якщо прийняти до уваги тих зірок, що спалахнули вже в незалежній Україні, то, мабуть, найвідоміші з них – це Ані Лорак та гурт «Океан Ельзи». Принаймні ці виконавці вже досить довго «тримають» молоду аудиторію, регулярно підживлюючи радіо- та телепростір новими хітами.
Що стосується Ані Лорак, то вона почала співати іще в дитинстві і саме тоді почала досягати успіхів: перемога на фестивалі «Ранкова зірка» в Москві, на юнацькому фестивалі у США тощо. На цьому і вирішили зіграти продюсери під час розробки PR-кампанії співачки: мовляв, дівчина з малих літ займається співом і вже досягла таких висот. До того ж Ані Лорак має досить незвичний для сьогоднішньої естради голос: потужний, сильний, мелодичний, здатний до голосової «гри». Цим можуть похизуватися небагато зірок. Звичайно, що одразу ж журналісти нагороджують співачку титулами «українська Селін Діон», «Мерайя Кері українською» і т.д. Це позитивно впливає на імідж співачки, яка до того ж має ще й модельну зовнішність: красиве обличчя, прекрасна фігура, вміння поводити себе у будь-якій ситуації. Усе це стає готовою «сировиною» для піару, про який багато виконавців лише мріють.
Гурт «Океан Ельзи» - чи не повна протилежність Ані Лорак: хлопці-рокери, далеко не класичні красені, співають альтернативну для України і чи не всієї Східної Європи музику. Але, напевне, саме майстерність та оригінальність хлопців з гурту зробили свою справу. Їхня музика настільки «западає» слухачеві, що її використовують в рекламі, а виконавців запрошують складати саундтреки до українських фільмів. До того ж гурт співає лише українською та знещодавна англійською, що складає ореол патріотичності навколо групи. Піком піару групи стала її участь у «помаранчевому» русі в Україні. Запальні композиції патріотичної направленості вселяли дух перемоги в тих, хто боровся за свої права на Майдані та поза його межами. Пісні гурту стали «революційними», а його учасники – чи не національними героями в Україні.
3.3 «Помаранчеві» події в Україні з позиції Public Relations
«Помаранчевий» рух в Україні став закономірним розвитком тих подій, що відбувались в державі не тільки останньої осені, а й протягом останнього десятиліття. Люди вийшли на вулиці аби боротись за свої права. Звісно, що така акція, хоча й була напівімпровізацією, але протягом усього часу свого існування контролювалась PR-технологами, і це нормальне явище, яке свідчить про розвиненість України в економічному сенсі.
Не варто лукавити, претендентів на місце голови держави по суті було лише двоє – Віктор Ющенко та Віктор Янукович, відповідно опозиційний кандидат та провладний. Розглянемо основні позитивні риси їхніх передвиборчих (PR-) кампаній:
| Віктор Ющенко | Віктор Янукович |
| 1. Вміння імпровізувати і відповідати на будь-які запитання в режимі живого часу. 2. Вільне володіння українською мовою. 3. Прямі відповіді на запитання без ухилянь. 4. Спрямованість на весь електорат, а не на окрему його частину. 5. Чіткий та нерухомий план протягом усієї кампанії. 6. Гарні рекомендації як економіста, політика та дипломата ще за часів прем’єрства та головування Центральним банком. 7. Підтримка з боку видатних діячів української культури, науки, спорту тощо. 8. Використання чітких зрозумілих лозунгів та яскравого кольору. | 1. Підвищення соціальних виплат населенню. 2. Вихід влади «у народ»: вільне спілкування представника влади з народом. 3. Політика «незміни»: залишити все так, як є за чинної влади і не робити різких кроків у той чи інший бік. |
А тепер проаналізуємо негативні явища:
| Віктор Ющенко | Віктор Янукович |
| 1. Стиль розмови, який часто був незрозумілим слухачам: далеко не всі володіють економічною термінологією. 2. Спілкування лише українською, хоча велика частина держави спілкується російською. Брак обіцянок, до яких так звик український електорат. | 1. Нелогічне підвищення соціальних виплат, що призвело до інфляції. 2. Некомпетентне використання прийомів «чорного піару»: різкі висловлювання щодо опонента та тих, хто його підтримує (славнозвісні «козли»), неправдива інформація про опонента, подана з боку влади у ЗМІ (про американську запроданість Ющенка та інше) тощо. 3. Санкції проти прихильників опонента: використовуючи владу, провладний кандидат робив усе можливе аби позбавити владних місць прихильників опонента (побиття, звільнення з роботи під «лівим» приводом, погрози, примусова агітація за просланого кандидата) 4. Нелогічність передвиборчої кампанії: кандидат постійно змінює свої погляди в залежності від ситуації, а в решті решт «відділяється» від офіційної влади, звинувачуючи її представників у зраді. 5. Спрямованість здебільшого на молодь та пенсіонерів. 6. Погане знання української мови і поганий словниковий запас. 7. Кримінальне минуле, яке важко приховати. |
Звичайно, що після перемоги одного та поразки іншого кандидата можна проводити безліч аналізів на користь того чи іншого, але переможців на засуджують і висновки напрошуються самі собою: переміг той, чия PR-кампанія та команда в цілому була сильнішою.
Висновок
В даній роботі було здійснено спробу виділити та проаналізувати основні принципи створення іміджу та дії PR-кампаній. Спеціалісти в галузі психології, соціології та інших громадських наук лише нещодавно стали звертатись до цієї теми, та й самі рекламісти більш покладаються на власний досвід та інтуїцію.
В даній роботі представлено варіант можливого обґрунтування об’єктів формування образу, а також наведено приклади деяких PR-кампаній з невеликими теоретичними поясненнями.
1. Викентьев И.Л. Приемы рекламы и Public Relations. – М.: Триз-шанс, 1995г.
2. Гуревич П.С. Приключения имиджа: технология создания телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: “Искусство”, 1999г.
3. Дж. Эванс, Б. Берман Маркетинг: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1990.
4. “Олімпійська арена” - №2, 3. – 2005.
5. “Теленеделя” - №17. – 2003.
6. “Теленеделя” - №24, 36. – 2004.
7. “Теленеделя” - №8. – 2005.