Відповідно до Закону «Про рекламу»учасниками такого процесу є: рекламодавець – особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження; розповсюджувач реклами – особа, яка здійснює розповсюдження реклами; виробник реклами – особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами.
Статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 (зі змінами та доповненнями) встановлено, що вартість послуг за встановлення та розміщення реклами обкладається податком з реклами. Згідно зі ст. 1 цього Декрету податок з реклами належить до місцевих податків. Сплачується цей податок із усіх видів оголошень і повідомлень, що передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна й одягу; на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті та в інших місцях. Податок з реклами одержують розповсюджувачі реклами при розрахунках з рекламодавцями. При оформленні розрахункових документів податок виділяється окремим рядком. Базою для обчислення податку є вартість послуг без врахування ПДВ. Водночас ПДВ не нараховується на податок з реклами. Граничний розмір податку з реклами не має перевищувати 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами і 0,5 % – за розміщення реклами на тривалий час.
Крім того, ст. 18 Декрету № 56-93 встановлено, що визначення порядку сплати місцевих податків та зборів віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування. Тому крім вищезазначених нормативних документів слід керуватися конкретними документами відповідних місцевих органів.
Відповіді на деякі питання, які виникають у підприємств під час здійснення рекламної діяльності, читайте у цій рубриці.
Відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Згідно зі ст. 2 цього Закону первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Для реклами в засобах масової інформації підприємству необхідно здійснити такі господарські операції: розробку рекламного продукту (макета, тексту рекламного оголошення, відеоролика тощо) та фактичне розміщення такого рекламного продукту в засобах масової інформації (на радіо або телебаченні, на сторінках друкованих видань).
Відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами між рекламодавцем та розповсюджувачем (виробником) реклами регулюються Законом № 270/96-ВР і здійснюються на договірній основі. Право на макет або відеоролик залежно від умов договору залишається за рекламодавцем або розповсюджувачем (виробником).
Якщо за умовами договору рекламодавець отримує у власність створений рекламний продукт, який можна використовувати в подальшому в інших розповсюджувачів, то згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженим наказом Мінфіну України від 18.10.99 р. № 242 (зареєстровано в Мін'юсті України 02.11.99 р. за № 750/4043, зі змінами та доповненнями, за текстом – ПБО 8), такий продукт вважається нематеріальним активом.
Визнання об'єкта нематеріальним активом здійснюється на підставі оформленого первинного документа, що містить його найменування, характеристику (опис), порядок і строк його корисного використання, первісну вартість, дату придбання, підписи осіб, що прийняли об'єкт нематеріального активу, які повинні перевірити обґрунтованість оприбуткування нематеріального активу, тобто наявність документів (довідок), що описують сам об'єкт нематеріального активу або порядок його використання (письмовий опис з формулами, кресленнями, схемами, зразками тощо).
При ідентифікації об'єктів нематеріальних активів комісія підприємства, до складу якої повинні входити компетентні фахівці з питань інтелектуальної власності, перевіряє наявність та чинність документів, які є підставою для оприбуткування об'єкта нематеріального активу, документів, які засвідчують правомірне набуття права авторства, права власності, права на використання об'єкта нематеріального активу, а саме: свідоцтв, ліцензій (ліцензійних договорів, авторських договорів); договорів про передачу права власності на об'єкт нематеріального активу; виписок з відповідних державних реєстрів, які підтверджують право на об'єкт нематеріального активу; актів приймання-передачі прав на об'єкти нематеріального активу; інші документи, пов'язані з ідентифікацією прав на об'єкти нематеріального активу.
Комісією підприємства на підставі зазначених документів приймається рішення щодо відповідності придбаних активів критеріям, встановленим ПБО 8 для зарахування (оприбуткування) їх до складу нематеріальних активів, що зазначається в Акті введення в господарський оборот об'єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів (ф. № НА-1), затвердженому наказом Мінфіну України від 22.11.2004 р. № 732 «Про затвердження типових форм первинного обліку об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (зареєстровано в Мін'юсті України 14.12.2004 р. за № 1580/10179).
Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, затвердженою наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 893/4186, зі змінами та доповненнями, за текстом – Інструкція № 291), у бухгалтерському обліку рекламодавця відеоролики, кліпи або макети, строк корисного використання яких більше одного року, відображаються на рахунку 125 «Авторське право та суміжні з ним права». Однак у випадку коли такий рекламний продукт використовується менше року, то витрати на його створення обліковуються на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» з подальшим списанням до складу витрат того періоду, в якому їх фактично здійснено.
Слід звернути увагу на те, що витрати підприємства на фактичне розміщення реклами відповідно до п. 9 ПБО 8 не визнаються активами й підлягають відображенню у складі витрат звітного періоду.
Отже, витрати, сплачені розповсюджувачу за розміщення реклами, вважаються згідно з п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318 (зареєстровано в Мін'юсті України 19.01.2000 р. за № 27/4248, зі змінами та доповненнями, за текстом – ПБО 16), витратами на збут та відповідно до Інструкції № 291 обліковуються на рахунку 93 «Витрати на збут». Фактичне здійснення таких витрат підтверджується договорами з розповсюджувачами реклами та актами виконаних робіт.
Крім того, амортизація ролика, кліпу, макета як суміжних прав також включається до складу витрат на збут.
Відображення в бухгалтерському обліку вартості вивіски про назву та режим роботи підприємства
Статтею 1 Закону № 270/96-ВР визначено, що реклама – інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Зовнішня реклама – це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до частини третьої ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XII (зі змінами та доповненнями) продавець (виконавець) зобов'язаний надати споживачеві достовірну й доступну інформацію про найменування, належність та режим роботи свого підприємства. З цією метою підприємство розміщує на фасаді будинку вивіску з такою інформацією.
Частиною сьомою ст. 8 Закону № 270/96-ВР встановлено, що розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою.
Такої ж думки дотримується й Держкомпідприємництво України. У листі Держкомпідприємництва України від 28.12.2006 р. № 9522 роз'яснено, що у випадку коли на фасаді будинку (приміщення), яке займає суб'єкт господарювання, розміщено вивіску з його назвою, а саме: інформацією про виробника товару та/або товар у місцях реалізації даного товару, яка не містить закликів до придбання товару чи надання послуги або іншої інформації, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару, така інформація не є рекламою.*
Таким чином, виходячи з норм п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. № 92 (зареєстровано в Мін'юсті України 18.05.2000 р. за № 288/4509, зі змінами та доповненнями, за текстом – ПБО 7), вивіска підприємства на фасаді будинку, строк корисного використання якої, як правило, більше одного року, визнається необоротним матеріальним активом.
Відповідно до п. 5 ПБО 7 підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу основних засобів або малоцінних необоротних матеріальних активів самостійно. Тому для цілей бухгалтерського обліку підприємство згідно з його обліковою політикою може визнавати вивіску, розміщену на фасаді будинку, в складі основних засобів або інших необоротних матеріальних активів.