Теоретичні основи ціноутворення. Розрахунок тарифу за одиницю реалізованої теплової енергії для підприємства комунальної теплоенергетики (стр. 7 из 9)

Так, крива маржинального прибутку (рис. 4) починається з високої точки за низького рівня продажу, знижуючись до мінімуму за рахунок зростання ефективності виробництва і збуту, а потім знову зростає внаслідок спаду ефективності праці надмірно зайнятих працівників і зносу устаткування. Крива маржинального прибутку має спадний нахил.

Рис. 4 Маржинальний дохід і маржинальні витрати

Рис.5 Валовий дохід і валові витрати

Криву валових витрат і крива валового прибутку, що відповідають кривій маржинальних витрат і кривій маржинального прибутку, графічно наведено на рис. 5. Валові витрати спочатку зростають відповідно до збільшення кількості товару, що відбувається повільніше за найнижчого значення маржинальних витрат. Крива валового прибутку зростає вгору до максимального рівня, а потім знову спадає.

Аналіз граничних витрат свідчить, що необхідно нарощувати обсяги операцій доти, доки кількість зроблених або проданих товарів не досягне такого рівня, за якого маржинальний прибуток дорівнюватиме маржинальним витратам (МД=МЗ). До обсягу продажу, за якого МД=МВ, будь-яке прирощення виручки від продажу, обумовлене продажем додаткової одиниці продукції, перевищує величину приросту валових витрат на виробництво і збут цієї продукції. Після обсягу продажу, за якого МД=МВ, приріст валового прибутку в результаті продажу додаткової одиниці продукції буде меншим за величину витрат на виробництво і збут цієї одиниці. За обсягу продажу, за якого МД=МВ, крива валового прибутку лежить набагато вище кривої валових витрат, ці криві паралельні, і прибуток досягає максимальної величини.

Для визначення взаємозв'язку між витратами, обсягом виробництва і прибутком менеджери маркетингових підрозділів використовують також аналіз беззбитковості. Аналіз беззбитковості – це метод встановлення взаємозв'язку між валовим прибутком і валовими витратами для визначення рентабельності за різноманітних рівнів обсягів виробництва і реалізації продукції. Точка беззбитковості (ТБ) – це обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого розмір валового прибутку дорівнює розміру витрат і за перевищення якого підприємство починає одержувати прибуток.

6.3 Методи визначення ціни за витратного ціноутворення

Існує кілька методів визначення ціни, що базуються на витратному ціноутворенні. До таких методів належать:

розрахунок ціни на основі стандартної націнки;

розрахунок ціни за принципом "витрати плюс";

ціноутворення на основі кривих освоєння й існування ефекту масштабу;

ціноутворення із забезпеченням цільового прибутку;

ціноутворення із забезпеченням цільової рентабельності;

ціноутворення із забезпеченням цільової рентабельності капіталу.

Деякі агенти ринку мають такий широкий асортимент товарів (супермаркети, підприємства роздрібної торгівлі), що оцінити попит за кожним з товарів і прийняти його як базу для встановлення ціни практично неможливо. Тому практикують ціноутворення за принципом стандартної націнки. Цей метод полягає в додаванні до собівартості всіх товарів, що входять до конкретної товарної групи, фіксованої процентної націнки. Розміри цієї процентної націнки варіюють залежно від типу роздрібного магазина (меблевий, продовольчий, магазин одягу) і конкретного виду товару. На товари, що мають великі обсяги продажу, зазвичай роблять невеликі націнки, а на товари з низьким обсягом продажу, навпаки, великі. Деякі магазини роблять різноманітні націнки на основні і додаткові товари.

Отже, торгова націнка (надбавка ) – це сума, на яку продавець може збільшувати ціну товару порівняно з вартістю цього товару для нього самого.

Метод ціноутворення за принципом "витрати плюс" є модифікацією методу ціноутворення на основі стандартної націнки. Під час розрахунку до суми повних витрат на виробництво товару додається визначена сума. Існує два різновиди цього методу:

а) ціноутворення за принципом "витрати плюс відсоток витрат" передбачає додавання до повних питомих витрат фіксованого відсотка;

б) ціноутворення за принципом "витрати плюс фіксована винагорода" передбачає додаток до витрат конкретного розміру в грошовому виразі.

Метод ціноутворення, заснований на кривих освоєння й ефекті масштабу, базується на відомій концепції, яка підтверджує, що питомі витрати більшості товарів і послуг зменшуються на 10–30% за кожного подвоєння підприємством обсягу їхнього виробництва і збуту. Таке зниження має регулярний характер і є достатньо прогнозованим для того, щоб можна було математично розрахувати розмір собівартості одиниці продукції.

Ефект масштабу полягає в зменшенні питомих постійних витрат (постійних витрат на одиницю продукції) внаслідок зростання масштабу виробництва і незмінності в короткостроковому періоді вартості постійних чинників виробництва.

Метод встановлення ціни з орієнтацією на прибуток потребують ув'язування показників прибутків і витрат, тобто встановлення конкретного обсягу цільового прибутку в абсолютній сумі, у відсотках до обсягів продажу або до вкладеного капіталу.

Метод ціноутворення за принципом забезпечення цільового прибутку визначає ціну залежно від величини прибутку, який планує одержати виробник або продавець.

Ціноутворення, орієнтоване на забезпечення цільової рентабельності, встановлює таку ціну, що забезпечує прибуток у вигляді конкретного відсотка обсягу збуту, наприклад, 10%.

Метод встановлення ціни за принципом забезпечення цільової рентабельності вкладеного капіталу спрямовано на досягнення поставлених цілей за річним обсягом прибутку на вкладений капітал.

Розділ 7. Коригування ціни

7.1 Корегування базової ціни

Встановлена з урахуванням усіх можливих чинників остаточна ціна на товар підприємства називається базовою або прейскурантною ціною. Під впливом ринку і внаслідок корегувань базова ціна модифікує й утворює так звану цінову шкалу, що дає змогу продавцю врахувати потреби більшості покупців і ступінь прояву цінової чутливості. За допомогою такої шкали також виявляється різниця у витратах під час роботи з тими чи іншими замовниками. Здебільшого базова ціна не є стабільною через різноманітні ситуаційні чинники: недостатні обсяги продажу, жорстку конкуренцію, економічний спад тощо. Крім того, базова ціна підлягає корегуванню через зниження або підвищення поточної ціни з наступним аналізом хиб і переваг таких цінових змін. Водночас підраховують зміну прибутку й оцінюють цінову еластичність, що дає змогу визначити потенційну вигоду від підвищення або зниження ціни.

Корегування базової ціни здійснюють з використанням таких поширених прийомів, як пов'язане ціноутворення, ціна збиткового лідера, ситуаційні ціни, купонаж.

1. Зв'язане ціноутворення – прийом, застосовуваний на "примусових" (несамостійних) ринках, тобто на ринках, створених продажем супутніх товарів. Це аксесуари і видаткові матеріали, за які компанії одержують за допомогою пов'язаного ціноутворення більше прибутку, ніж за продаж основного товару. Спроба змусити покупця якогось устаткування закуповувати супутні товари за допомогою контракту називається зв'язаним контрактом і в деяких країнах є протизаконною. На практиці ж зв'язане ціноутворення застосовують досить часто. Щорічно мільярди доларів витрачають на закупівлю зв'язаних товарів. Це обумовлено і проблемою сумісності, і надійності постачання, і психологічними чинниками. Такий підхід дає змогу створити примусовий ринок, а потім успішно експлуатувати його після впровадження монопольного ціноутворення на матеріали й аксесуари тривалий час.

2. "Збитковий лідер продажу" – це навмисне зниження ціни на визначений товар для приваблення покупця до торгової точки. Іноді ціна може бути навіть нижчою за витрати, але прибуток утворюється за рахунок придбання привабленими до торгової точки покупцями інших товарів. Щоб товар став збитковим лідером продажу, він повинен належати до таких товарів, ціни яких добре відомі більшості покупців, і бути товаром з високою ціновою чутливістю. Товар, що відповідає таким вимогам, стає ідеальним збитковим лідером продажу. Успіх використання такого прийому ціноутворення зазвичай тим вищий, чим довша лінійка товарів, запропонованих покупцям. Тому найчастіше такий прийом використовують супермаркети з великим набором різноманітних продуктів.

3. Ситуаційні ціни – залежно від конкретної ситуації, що складається на ринку, фірма вибирає один із варіантів цінової політики, зокрема:

Варіант А – ковзна (гнучка) ціна. Визначальним чинником за такого підходу є співвідношення попиту і пропозиції. Поступово попит на товар або послуги падає. Вже під час контролю прогнозних показників збуту виробник повинен проаналізувати темпи зростання обсягів виробництва в галузі в цілому, зіставити їх із динамікою продажу і визначити напрям зміни ціни в майбутньому періоді для забезпечення стабільного збуту своєї продукції.

Варіант Б – довгодіюча ціна. Це зазвичай ціни на товари короткострокового споживання (масового виробництва), що не відрізняються особливими коливаннями попиту впродовж тривалого періоду часу. За упорядкування прогнозу збуту таких товарів рівень ціни є заздалегідь заданою величиною. Подальше зниження такої ціни неможливе. Тому тут головне – пошук напрямів зниження витрат.