– ветеринарний сертифікат (свідчення);
– закордонні сертифікати на продукцію, системи якості постачальника; сертифікат походження; протоколи випробувань у закордонних лабораторіях;
– технічна документація виробника (конструкторська, технологічна, експлуатаційна тощо).
Крім перерахованих за рішенням ОС можна використовувати інші документи, що не викликають сумнівів у достовірності інформації, яка наведена в них.
Ветеринарний сертифікат відповідно до ГОСТ 18861-73 – санітарний документ, що засвідчує незараженість імпортованої (експортованої) худоби та птиці (живої і битої), продуктів їхньої переробки і який підтверджує, що вони походять з районів, благополучних щодо гостро заразних захворювань.
Останнім часом даний вид сертифікатів дуже часто згадується у пресі в зв'язку з постачаннями в країну з Великобританії яловичини, зараженої губчастим енцефалітом – коров'ячим сказом. При залежності внутрішнього ринку від імпортних постачань «червоного» м'яса – яловичина, свинина, баранина і «білого» – птиця, питання ветеринарної сертифікації мають важливе значення. Необхідно враховувати, що в найближчі роки ситуація не поліпшиться, тому що споживання птиці в м'ясному раціоні українця складає тільки 16 кг/рік, а в США – 45 кг/рік на людину. Питання імпорту м'ясних продуктів у країну і видачі на їхній ввіз сертифікатів вирішуються Департаментом ветеринарії Агропромислового комплексу України за переліком країн, що входять у Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ нараховує у складі 144 країни світу).
Сертифікат (свідчення) походження товару – документ, що видається компетентним органом у країні експортера (наприклад, Торгово-промисловою палатою або її підрозділами на території країни), що відповідально засвідчує країну походження товару. Сертифікат може містити також декларацію виробника, продуцента, постачальника, експортера або іншої компетентної особи. При цьому використаний у сертифікаті термін «країна» може включати групу країн, регіон або якусь частину країни.
Фітосертифікат – Billofhealth, який названий у нашій країні карантинним сертифікатом (ГОСТ 18861-73), – санітарний документ, який засвідчує, що імпортовані (експортовані) рослини, плоди й овочі не заражені шкідниками і хворобами, обговореними в контракті, і походять з районів, благополучних у карантинному відношенні. Карантин рослин здійснюється відповідно до постанови Уряду від 23 серпня 2002 р. №268 «Про державну службу щодо карантину рослин», що відповідають стандартам, інструкціям і «Правилам з охорони території від карантинних шкідників, хвороб рослин і бур'янів». Карантинні заходи поширюються на такі вантажі і матеріали (підкарантинні матеріали – додаток А КНД 50-050-95):
– насіння і посадковий матеріал сільськогосподарських, лісових і декоративних культур, рослин і їхніх частин (черешки, цибулини, бульби, коренеплоди, рослини, зрізи квітів тощо);
– свіжі овочі, плоди, ягоди;
– продовольче, фуражне і технічне зерно і продукти його переробки, копру, солод, шрот, макуху, волокно бавовника, льон та інші прядильно-волокнисті культури, а також шкіру – сировину та вовну;
– рис, горіхи, борошно, арахіс, крупу, каву в зернах, какао-боби, тютюн-сирець, прянощі, чай, сушені плоди, спеції, цукор-сирець;
– тару, деревину, пакувальні матеріали, моноліти, вироби з рослинних матеріалів.
Крім того, карантинні заходи поширюються на: транспортні засоби, що прибули з інших держав; помешкання, де складуються підкарантинні матеріали; сільськогосподарські і лісові угіддя.
Фітосанітарний контроль підкарантинних вантажів і транспортних засобів у пунктах пропуску їх через державний кордон провадиться одночасно з митним оглядом до розвантажувальних операцій, а також по завершенні вантажно-розвантажних робіт.
Для одержання імпортних карантинних дозволів організації, що імпортують, зобов'язані не менш ніж за 30 діб до початку контракту подати до Державної інспекції з карантинних рослин заявку з такими відомостями:
– назви підкарантинних матеріалів і їхня кількість (окремо за кожним видом), призначених до ввозу або транзиту через територію; призначення і місце використання матеріалів (адреса, а для транзитних вантажів – маршрут і країна призначення);
– назви країн, з яких передбачається імпорт підкарантинних матеріалів або транзит, а також назва країн походження;
– призначені терміни прибуття підкарантинних матеріалів або терміни транзитного перевезення;
– назви прикордонних пунктів (порти, пристані, залізничні станції, аеропорти, автостанції тощо), через які будуть ввозитися ці вантажі, або назви прикордонних пунктів ввозу і вивозу транзитних вантажів.
До заявки додається копія реєстраційного посвідчення з вказівкою права заняття даним видом діяльності. Карантинний сертифікат видається на кожну транспортну одиницю. Якщо підкарантинні матеріали обеззаражувались, то в карантинному сертифікаті вказуються місце проведення даної процедури, назва хімікату, яким обеззаражувалася продукція, дозування, експозиція і дата операції.
Гігієнічнійсертифікат – документ, що підтверджує, що зроблена і запропонована на продаж продукція не є потенційно небезпечною для споживача, не робить несприятливого впливу на здоров'я людини при її використанні. Даний документ у країні з'явився на початку 2005 р. як додатковий захід, спрямований на підвищення вимог до якості ввезених з-за кордону або вироблених у країні продуктів. Фактично це той самий сертифікат відповідності безпеки продукції, що видається органами Держстандарту. Відмінність полягає в тому, що сертифікат відповідності є єдиним документом, що дозволяє оформити імпортну продукцію при ввозі, проте продати цю продукцію в магазинах або через оптову мережу без наявності гігієнічного сертифіката вже не можна. Відповідно до постанови головного санітарного лікаря «сертифікати відповідності, що видаються органами Держстандарту й уповноваженими ним службовцями ОС, є підставою для пропускання продукції через кордон; вони визнаються недійсними в тих випадках, коли в них не зазначені реквізити гігієнічних сертифікатів». При розробці документа його автори спеціально вказують на те, що не може бути допущена до виробництва, постачання, використання й реалізації, а також до сертифікації харчова й алкогольна продукція, яка не пройшла попередньої гігієнічної оцінки і не отримала позитивного висновку органів держсанепідслужб. Порядок видачі гігієнічних сертифікатів за основними положеннями базується на тих самих нормативних положеннях, що й порядок видачі сертифіката відповідності.
Для одержання сертифіката на виробництво продукції необхідно подати поряд із заявкою-декларацією такі документи:
– технологічні інструкції й інші НД, що регламентують технологію виробництва продукту;
– технічну документацію з організації виробництва;
– повну рецептуру призначеної до виробництва продукції;
– акт санітарного обстеження виробництва територіальним центром Держсаннагляду з висновком лікаря про відповідність підприємства вимогам гігієнічного сертифіката;
– зразки продукції, відібрані санітарною службою із супровідними документами.
У тому випадку, якщо мова йде про сертифікацію продукції, яка імпортована, у комісію необхідно подати:
– контракт із фірмою-постачальником товару;
– сертифікат фірми-виробника товару, виданий уповноваженим на це органом країни-виробника;
– вантажну митну декларацію;
– сертифікат незалежної лабораторії країни-постачальника.
При наявності документів і їхньої відповідності вимогам гігієнічний сертифікат видається на час дії контракту.
Оплата послуг з видачі сертифіката здійснюється на основі заявки після оплати заявником за прейскурантом вартості сертифікаційних робіт і включає:
- компенсацію витрат, пов'язаних з лабораторними іспитами;
- відшкодування витрат за аналізом результатів іспитів;
- компенсацію витрат часу на їхнє проведення;
- оплату експертів, що залучаються для підготовки висновку;
- власне видачу сертифіката;
- наступний нагляд за сертифікованою продукцією тощо.
Звичайно ці витрати не перевищують 3% собівартості продукції, що сертифікується. При подачі й оформленні заявки-декларації обов'язково вказується схема сертифікації, що декларант передбачає реалізувати. У вітчизняній сертифікації відбувається зсув акцентів від сертифікації продукції до сертифікації використовуваних на підприємствах систем забезпечення якості. Після позитивного проходження процедури сертифікації товари або послуги одержують право бути маркірованими знаком відповідності.
Знак відповідності в галузі сертифікації (markofconformityforcertification) – захищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що дана продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандартові чи іншому НД (ДСТУ 2462-94). Знак відповідності може бути проставлений на невід’ємній частині якогось виробу, на упаковці (для сипучих продуктів або рідин) або в супроводжувальній документації при покупці товарів на вагу. Знак відповідності надається цілком відповідно до його зображення, яке встановлене в системі сертифікації УкрСЕПРО. Не припускається надавати окремі елементи його зображення. Маркування продукції знаком відповідності має здійснюватися тільки уповноваженими на це посадовими особами. Виріб – носій знака відповідності закріплюється на продукції або тарі засобом, що виключає можливості повторного використання виробу-носія знака відповідності. При невідповідності конкретних одиниць продукції встановленим обов'язковим вимогам і наявності можливості її використання за іншим призначенням, що припускає така невідповідність, маркірування продукції знаком відповідності не проводиться. Якщо маркірування такої продукції здійснюється в ході технологічного процесу, маркірування повинне бути виключене.