1.3 Особливості інфраструктури туристичного бізнесу
Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватися на всебічному врахуванні туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах. Туристичні ресурси можна розділити на три групи: 1. Рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, річки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості; 2. Об'єкти, що представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єктів; 3. Об'єкти, які демонструють сучасні досягнення країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні. Україна володіє багатими природно-кліматичні, культурно-історичними та національно-етнографічний ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями. Розглянемо першу групу туристичних ресурсів, - рекреаційні. Рекреаційні ресурси - природні та антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності та можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час і за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей. Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини. В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.) Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного середовища. Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно-забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори: геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін); наявність рекреаційних ресурсів; стан туристичної інфраструктури; попит на рекреація і туризм; туристично-рекреаційна політика регіону. Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. осіб. Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група туристичних ресурсів - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48690 об'єктів. їх цінність і чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим. Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане як з території України (де вони розташовані або проходили), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт, явище, подія спочатку виникли. В Україні виявлено значну кількість таких об'єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. І нарешті, третя група туристичних ресурсів, яка представлена сучасними досягненнями світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці і культурі. Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, науковцями, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами всіх країн світу, які приїжджають в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі у спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком привертають все більше і більше іноземних гостей. Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, підвищення духовного потенціалу суспільства. Найголовнішим в ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін Коротко характеризуючи матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на початок 2002 року в Україні налічувалося 1258 підприємств готельного господарства загальною кількістю 100 , 67 тис. місць. За формою власності вони розподіляються так: 40% перебувають у державній та комунальній власності, 57% - у колективному і 3% - у приватній. Найбільше готелів налічується в таких регіонах України: м.Київ (7,3% від загальної кількості по Україні), Одеська область (7,3%), Автономна Республіка Крим (6,8%) Дніпропетровська (6,4%), Харківська (5,8%) та Донецька (5,6%) області. Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності, в тому числі: 487 санаторії, санаторії-профілакторії-357, бази та інші заклади відпочинку-2015, пансіонати відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38 , пансіонати з лікуванням - 68, інші установи - 104. За формою власності ці установи розподіляються: державна - 37%, колективна - 58%, приватна -0,9%, власність міжнародних організацій - 3,9%. Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку і туристичних баз будувались за проектами, які не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та обладнання. Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічних уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО. На початок 2002 року в Україні функціонувало 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64% від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52%) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25%), Автономна Республіка Крим (18,0%), Одеська область (9,0%). Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо. її необхідно розглядати у широкому сенсі: основні елементи інфраструктури повинні виконувати не тільки виключно рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором поліпшення всього соціально-економічного життя країни. Це повинна бути інфраструктура загального користування, що відповідає світовим стандартам і орієнтована на всіх жителів України і її гостей. З точки зору організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організації залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту. Україна має розвинену мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий та морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту. Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам і надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україні. Взаємодія двох галузей - транспорту та туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розвитку туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і зарубіжного). В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить вирішити проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії. Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування. Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різних служб сервісу, розвитку громадського харчування та побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування. Актуальною для України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів. Проблема інфраструктурного облаштування території України може бути вирішена тільки завдяки інвестуванню в її розвитку великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевої влади, її вирішення можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни. (5)