Залучені кошти в оборот = (Виручка / 360) * (період обороту оборотних активів звітного періоду – період обороту оборотних активів попереднього періоду)
Таким чином, уповільнення обороту на 7 (1998 рік) та 8 (1999 рік)днів потребувало залучення додаткових коштів за один оборот в розмірі 30.92 тис. грн. (1998) та 665.26 тис. грн (1999). За даними таблиці 2.11 оборотність оборотних активів за звітний період склала відповідно 2.62 раза у 1998 році та 2.48 раза у 1999 році, значить за ці роки необхідно було додатково залучити коштів в сумі 1730.85 тис. грн. (30.92*2.62 + 665.26*2.48). Як показав аналіз пасиву балансів цього не було зроблено і підприємство виходило на кінець звітного періоду із значними збитками.
Дещо покращилась ситуація в 2000 році. Так за даними Таблиці 2.11 ми бачимо, що тривалість обороту оборотних активів суттєво зменшилась (на 52 дні). що свідчить про покращення фінансового стану підприємства. В результаті підприємство змогло додатково отримати за оборот 283.1 тис. грн.. а за рік підприємство додатково отримало 1089.94 тис. грн. (3.85 * 283.1). В наслідок чого на кінець року підприємство вийшло із значно кращими результатами ніж в попередніх роках.
Як видно з даних бухгалтерської звітності (див. Таблиці 2.1 – 2.3) підприємство не використовує кредити банків, а намагається обійтися власними коштами. В наслідок чого його платоспроможність знаходиться в повній залежності від об’єму і строків надання кредиту покупцям та їх добросовісності. Затримка в надходженні коштів від одного чи декількох крупних покупців може створити серйозні фінансові труднощі у підприємства.
Оскільки дебіторська заборгованість може являти собою, по суті, безкоштовний кредит покупцю, вона має по можливості „врівноважуватись” таким само безкоштовним кредитом поставників. Ясно, що чим більший період товарного обороту обслуговується капіталом кредитора. тим легше підприємству забезпечити свою платоспроможність.
Період погашення кредиторської заборгованості = Кредиторська заборгованість * 360 / Собівартість реалізації
Період погашення кредиторської заборгованості в розбивці по роках складає: 1998 – 42 дні; 1999 – 114 днів; 2000 – 111 днів.
Період погашення дебіторської = 360 / Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.
Період погашення дебіторської заборгованості в розбивці по роках складає: 1998 – 31 день; 1999 – 67 днів; 2000 – 25 днів.
З наведених розрахунків ми бачимо, що період погашення кредиторської заборгованості за аналізує мий період більший ніж період погашення дебіторської заборгованості. Це значить, що капіталом кредитора (по суті безкоштовним кредитом) обслуговується більший період операційного циклу, чим той період на протязі якого підприємство, в свою чергу, кредитує (безкоштовно) покупця.
Одною з основних вимог фінансового благополуччя підприємства є надходження грошових коштів, яке забезпечує покриття його обов’язків. Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про серйозні фінансові труднощі. Необосновано велика сума грошей на рахунку в свою чергу свідчить про упущену можливість їх вигідного розміщення та отримання додаткового прибутку. У зв’язку з чим виникає потреба оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві. З цією метою раціонально буде розрахувати коефіцієнт пласпроможності. Розрахунок даного коефіцієнту необхідний для того, щоб показати, наскільки в силу негативних факторів можуть бути скорочені надходження грошових коштів, щоб при цьому була можливість проводити необхідні платежі.
Коефіцієнт платоспроможності = Виручка від реалізації / Витрати
Значення коефіцієнта платоспроможності в розбивці по роках: 1998 – 1.89, 1999 – 1.96, 2000 – 1.90. Розрахувавши цей показник можна зробити наступний висновок, що навіть при скороченні грошових надходжень на 89% (1998), 96%(1999), 90%(2000) підприємство зможе забезпечити поточні платежі. Що ми й бачимо в бухгалтерській звітності (заборгованість з поточних платежів підприємства займає в структурі пасивів незначну частку).
Основний показник, за допомогою якого можна характеризувати ефективність
використання основних фондів, це фондовіддача та обернений йому показник
фондомісткості.
Фондовіддача показує, скільки валової продукції (виручки, доходу) одержує
підприємство на 1 гривню коштів, вкладених в основні засоби. Це співвідношення
виручки від реалізованої товарної продукції без акцизу та ПДВ до середньорічної
вартості основних виробничих фондів.
Фв=
Ф№1(ряд.031п+ ряд. 031к)*0,5
1998 р. = 1374.6 / (9116.6 + 9110.8)*0.5 = 0.15
1999 р. = 1394.9 / (9110.8 + 8824.7)*0.5 = 0.155
2000 р. = 1672.3 / (8824.7 + 8826.9)*0.5 = 0.189
де п — на початок звітного періоду;
к — на кінець звітного періоду.
Аналіз рентабельності господарської діяльності ВАТ “Житомир- Авто”.
Абсолютна сума прибутку не характеризує рівень ефективності господарської
діяльності. Щоб зробити висновки про рівень ефективності господарювання,
отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.
Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що
вимірюється у відсотках.
де Р — рентабельність, %
П — прибуток,
В — витрати.
Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує
підприємство при понесених витратах в його господарській діяльності у розмірі 1 грн.
Оцінку рентабельності господарської діяльності ВАТ “Житомир - Авто” доцільно
здійснювати за такими показниками:
1. Рентабельність використання активів визначають як частку від ділення балансового прибутку на суму середньорічної вартості власного капіталу.
Ф№ 2( ряд. 170 + ряд. 200)
Ра= *100%
Ф№1(ряд.28 0п+ ряд. 280к)
*0,5
1998 р. = -114.5 / (6575.4 + 6500.5)*0.5 = -0.0175
1999 р. = -92.3 / (6500.5 + 6145.3)*0.5 = -0.0145
2000 р. = -29.4 / (6145.3 + 6138.1)*0.5 = -0.0047
2. Рентабельність власного капіталу визначають як частку від ділення прибутку на
суму середньорічної вартості власного капіталу.
Ф №2(ряд. 170+ ряд. 200)
Рв.к.= *100%
Ф№1(ряд. 380п+ ряд. 380к) *0,5
1998 р. = -114.5 / (6281.4 +6146.1)*0.5 = -0.018
1999 р. = -92.3 / (6146.1 + 5715.7)*0.5 = -0.015
2000 р. = -29.4 / (5715.7 + 5716.2)*0.5 = -0.005
3. Рентабельність операційної діяльності визначають як частку від ділення прибутку
від операційної діяльності на повну собівартість проданих оборотних активів
підприємства.
Ф №2 ряд. 100
Ро.д.= *100%
Ф №2 ряд. (040+ 070+ 080) + Ф№2 ряд. 090
1998 р. = -114.5 / (1278.7 + 246.7 + 150.8) + 35.7 = -0.066
1999 р. = -92.3 / (1333.9 + 213.2 +152.2) + 158.8 = -0.052
Провівши структурний аналіз витрат підприємства за даними балансів за 1998, 1999 та 2000 роки (див. таблицю 2.12) можна зазначити, що в загальній сумі затрат найбільшу питому вагу мають витрати на оплату працю: 1998 – 36.68%, 1999 – 35.96%, 2000 – 39.04%. Інші витрати мають практично однакову питому вагу, але як видно з таблиці 2.12 вага цих витрат також дещо змінюється з року в рік.
Прослідкувавши тенденцію в зміні матеріальних витрат: 1998 – 15.40%, 1999 – 21.36%, 2000 – 22.30% можна сказати, що питома вага матеріальних витрат збільшується ймовірніше всього за рахунок зростання ціни на сировину та матеріали, які використовуються в процесі надання ремонтних та інших послуг, а не в наслідок збільшення матеріалоємності наданих послуг.
Цікава тенденція спостерігається при структурному аналізі відрахувань на амортизацію. В розбивці по роках вони займають таку питому вагу в загальній сумі витрат: 1998 – 16.79%, 1999 – 19.77%, 2000 – 14.36%. Як видно сума амортизаційних відрахувань, по даних балансу за 1999 рік, збільшилась. Це пояснюється тим, що обладнання не відповідало сучасним вимогам, технічний стан його незадовільний, і у 2000 році керівництвом було прийнято рішення про його реалізацію і списання .
Виходячи з найбільшої питомої ваги можна зробити висновок, що на собівартість продукції найбільший вплив здійснили витрати на оплату працю.
При вивченні причин відхилень рівня матеріальних витрат від планового, попереднього періоду й інших баз порівняння ці причини умовно називають факторами цін, норм і заміни.
Під факторами цін мають на увазі не тільки зміну ціни на сировину і матеріали, але і зміну транспортно-заготівельних витрат.
Фактор норм відбиває не тільки зміну самих норм витрати, але і відхилення фактичних витрат на одиницю продукції (питомої ваги витрати) від норм.
Під фактором заміни розуміється, крім впливу повної заміни одних видів матеріальних цінностей іншими, зміна їхнього складового змісту.
Прийоми аналізу з виділенням цих груп факторів однакові по всіх статтях матеріальних витрат, тобто по сировині й основних матеріалах, паливу, покупним напівфабрикатам і комплектуючим виробам.
Фактор цін, тобто група факторів, що визначають заготівельну собівартість матеріалів складається з вартості самих матеріалів за цінами постачальників і транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ).
Для визначення впливу зміни рівня ТЗВ (після їхнього коректування на зміну тарифів) на заготівельну собівартість матеріалів необхідно щоб були дані про процентне відношення їх до вартості заготовлених матеріалів і палива. Ці дані можна одержати з аналітичного обліку до рахунка "Матеріали".
На аналізованому підприємстві ТЗВ планувалися в розмірі 4% вартості матеріалів за цінами постачальників. У такий спосіб заготівельна собівартість матеріалів складала 104% вартості матеріалів за цінами постачальників. Фактичний середній рівень ТЗР досяг 5%. Перевитрата склала 1% (105% - 104%). Маючи фактичну заготівельну собівартість витрачених матеріалів, перевитрату по ТЗВ визначаємо в такий спосіб:
(105% - 104%) * Фактична собівартість матеріалів
105%
В розбивці по роках перевитрата складає: 1998 – 1.28 тис. грн., 1999 – 1.74 тис. грн., 2000 – 1.87 тис. грн. тобто вартість витрачених матеріалів виявилася на вказані суми більше через перевищення фактичного відсотка ТЗВ запланованої величини.