Як свідчить досвід кращих підприємств, експертна влада і еталонна влада найбільш підходять, щоб здійснювати керівництво, покладаючись на обов'язковість підлеглих, у той час як інформаційна і стимулююча влади ведуть до угоди про використання примусової влади, можуть викликати тенденцію до опору з боку працюючих. Тому на практиці менеджери, як правило, опираються на декілька типів влади.
У той же час слід мати на увазі, що, оскільки відбувається постійне зростання кваліфікації працівників і вирівнювання інтелектуального рівня керівників і підлеглих, то з кожним роком стає все важче реалізувати владу, покладаючись на примушення, винагороди та інші описані раніше типи влади. Тепер здійснюються пошуки інших форм впливу з тим, щоб спонукати підлеглих до активного співробітництва. Найбільш поширеними формами такого впливу є переконання і участь.
За допомогою переконання доводяться до свідомості виконавця вимоги, дотримання яких дозволяє йому реалізувати ті чи інші власні потреби. Інструментами переконання виступають логіка або ж те і друге разом узяті. Все більшого поширення набуває вплив через участь. Мова йде про участь у підготовці і прийнятті важливих господарських і соціальних рішень, участь у власності, участь у розподілі прибутків і ін.
Хоча всі шість типів влади — це потенційні засоби впливу на інших, вони, як правило, можуть породжувати у підлеглих різні рівні мотивації виконання роботи. Підлеглі можуть реагувати на вказівки лідера з почуттям обов'язку, з байдужістю чи опором. За умов обов'язку, працівники відповідають ентузіазмом і прикладанням значних зусиль для досягнення організаційних цілей. За умов байдужості працівники прикладають мінімальні зусилля, щоб виконати вказівки. За умов опору працівники можуть погодитися на співпрацю, але докладають мінімум зусиль для досягнення цілей, при цьому можливий саботаж.
Керівник визначає порівняльну зрілість конкретної особи чи групи. При цьому виділяють чотири рівня лідерства, які знаходяться у відповідальності з рівнем готовності (зрілості) працівників: давати вказівки, "продавати" рішення, брати участь, делегувати
Давати вказівки — це лідерство, яке вимагає від керівництва поєднання великого ступеня орієнтованості на задачу і досить маленького — на відношення між людьми. Цей стиль придатний для тих службовців, які мають низький рівень зрілості. Він підходить до цих умов, тому що працівники не хочуть чи не здатні відповідати за поставлену задачу і тому їм необхідні контроль і вказівки.
"Продавати" рішення — це рівень лідерства, коли керівник по-рівному і в високій мірі орієнтований на задачу і на стосунки між людьми. В цих умовах виконавці хочуть взяти на себе відповідальність, але не можуть, оскільки знаходяться на середньому рівні зрілості. Тому керівник вибирає поведінку, орієнтовану на задачу, щоб давати конкретні інструкції підлеглим як і що робити. Керівник може підтримувати ентузіазм працівників виконувати задачу під їх відповідальність.
Лідерство, яке орієнтоване на участь підлеглих в прийнятті рішень, характеризується помірно високим ступенем зрілості виконавців. При цій ситуації підлеглі можуть, але не хочуть відповідати за виконання поставленої задачі. Тут керівник поєднує низьку ступінь орієнтованості на задачу і високу ступінь — на людські стосунки. Найбільш оптимальним буде стиль, при якому підлеглі будуть приймати участь в рішеннях, оскільки вони знають, що і як потрібно виконувати і не потребують вказівок. Однак вони повинні і хочуть усвідомлювати свою причетність до рішення задачі.
Керівники можуть підвищити мотивацію і причетність своїх підлеглих до розв'язання проблем організації, даючи їм можливість брати участь в прийнятті рішень, а також давати лідеру зробити так, щоб поставлена задача виконувалась не тільки лідером, але і підлеглими.
Четвертий рівень лідерства передбачає високу ступінь зрілості. Тут підлеглі і можуть і хочуть нести відповідальність. Цей стиль називають "делегованим", а поведінка керівника може поєднувати низьку ступінь орієнтованості на задачу і на людські стосунки. При цьому керівник дозволяє підлеглим діяти самим, їм не потрібні ні підтримка, ні вказівки.
3. Типи лідерства в менеджменті
Лідерство(англ. Leadership) — це процес діяльності людини, яка веде групу до наміченої мети, сприяє формуванню групових цілей, виражаючи потреби і прагнення людей в організації.
Лідерство стало об'єктом дослідження багатьох вчених, і нині сформульовано три основних теоретичних підходи до розуміння лідерства.
1. Харизматична дія (від "харизма" — благодать) стверджує, що лідером може стати лише людина, що має певний набір особистих якостей, здатність спонуковувати інших до високопродуктивної праці. Починаючи з теорії "великої людини" (зародилась ще в древніх греків і римлян), яка стверджує, що лідерами народжуються, а не стають, робились спроби визначити фізичні, розумові та індивідуальні риси різних лідерів.
Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов'язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.
2. Ситуаційна теорія визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв'язку між лідером і ситуацією. На думку американського вченого Фідлера,існують три критичні ситуації, які впливають на найбільшефективне лідерство: 1) вплив посади — лідер, що має більшепосадових повноважень, може значно легше вести за собою,ніж той, хто не володіє такими повноваженнями; 2) структуразадач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бутиописані у порівнянні із ситуаціями; 3) взаємовідносини міжлідером і членами групи, в тому числі — наскільки колективдовіряє лідеру і готовий іти вслід за ним.
3. Синтетична теорія розглядає лідерство як процесорганізації міжособових відносин у групі, а лідера — яксуб'єкта управління цим процесом. Основний зміст цьогопідходу у тому, що сам феномен лідерства розглядається яксумісна групова діяльність.
Нині лідерство як складний соціально-психологічний процес групового розвитку диференціюється за різними ознаками.
1.За змістом діяльності: лідер-натхненник, що пропонуєпрограму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який одночасно є інатхненником, і організатором.
2.За характером діяльності: універсальний, що постійнопроявляє свої якості лідера; ситуаційний — якості лідерапроявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.
3.За стилем лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.
Як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі найбільш поширеною є класифікація лідерства за стилем.
Стиль(англ. Style) — поняття багатозначне. Кажуть: стиль епохи, архітектурний стиль, стиль художника, стиль одягу, стиль життя, стиль бігу, стиль керівництва (лідерства). В соціальній психології під стилем мається на увазі цілісна відносно стійка система способів діяльності, що забезпечує ефективне виконання суб'єктом своїх функцій.
При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав'язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація вдала в руках керівника, причому він одноосібно розв'язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки про це підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеня, зв'язує їх ініціативу. При цьому стилі управління керівник користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом. Тому авторитарний стиль керівництва не може вважатися оптимальним, він повинен знаходити обмежене застосування лише при деяких обставинах, які вимагають швидких і категоричних рішень.
Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим особистим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва і розвиваються управлінські навички в підлеглих.
У практичній діяльності демократичний лідер виходить з того, що люди мотивуються не тільки матеріальними, але й більш високими потребами, тому він намагається зробити обов'язки підлеглих більш привабливими. Тобто створити ситуацію, за якої люди до деякої міри самі себе мотивують, тому що їх робота сама є винагородою. У високій мірі керівник сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. У той же час керівник витрачає багато зусиль на створення атмосфери довіри і відкритості з тим, щоб, коли підлеглим буде потрібна допомога, вони могли б звернутися до керівника. Він старається навчити підлеглих вникати в проблеми підприємства, надає для цього відповідну інформацію і показує, як шукати рішення.
При ліберальному стилі лідерства підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Цей стиль знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам.