В американській літературі подібний стиль називають стилем невтручання, несуперечення або потурання (англ. Laisser-faire). Лідер повністю покладається на підлеглих і іноді дотримується позиції простого члена групи, у якій всі члени діють переважно незалежно один від одного.
Американський психолог Ренсіс Лекарт усю різноманітність стилів керівництва ідентифікував таким чином.
Експлуатаційно-авторитарні системи, в яких рішення нав'язуються підлеглим; мотивація здійснюється за допомогою погроз; найвищі рівні менеджменту несуть велику відповідальність, а вищі — практично ніякої; тут має місце недостатній рівень розвитку комунікаційних процесів.
Доброзичливо-авторитані системи — керівництво приймає форму поблажливої опіки середнього персоналу; мотивація — за визначені винагороди; управлінський персонал несе відповідальність, але нижчі рівні — ні; мала комунікаційність, обмеженість групової роботи.
Консультативні системи — лідерство здійснюється керівниками, які мають більшу, але неповну віру в своїх підопічних; мотивація — за рахунок винагороди і деякого підключення до керівництва; значна частина персоналу, особливо на більш високих рівнях, відчуває відповідальність за досягнення організації; існують визначені вертикальні і горизонтальні комунікативні зв'язки; об'єм бригадної роботи характеризується середнім рівнем.
Системи групової участі — керівники повністю довіряють своїм підопічним; мотивація — за рахунок економічної винагороди, яка базується на цілях, встановлених в процесі роботи; персонал на всіх рівнях відчуває реальну відповідальність за цілі організації; розвинуті комунікативні зв'язки; в наявності значні об'єми місцевої бригадної роботи. Останню систему лідер вважає ідеалом для орієнтованих на прибуток організацій і пропонує всім організаціям прийняти її.
Названі стилі лідерства не охоплюють всю різноманітність стилей, які зустрічаються у практичній роботі. Діяльність лідера настільки різноманітна, що всяка спроба єдиної класифікації стилів лідерства не вдається. Тому мають місце й інші підходи до їх класифікації.
Російський професор Л.Д.Кудряшов, поклавши в основу характерологічні особливості трудової діяльності керівників, виділив вісім стилів лідерства: регламентатор, колегіал, спринтер, об'єктивіст, волокитник, максималіст, організатор і клопотун.
Регламентатор — прагне до повної регламентації роботи підлеглих в посадових інструкціях, приписах, нормативах і ін.
Колегіал — у своїй діяльності відводить важливе місце різним комісіям, зборам, засіданням, нарадам. Тобто вважає, що ефективне управління можна забезпечити виключно використанням колегіальних форм прийняття рішень.
Спринтер — дуже швидко реагує на зміни ситуації, особливо коли вбачає для себе можливість зробити ділову кар'єру.
Об'єктивіст — постійно посилається на об'єктивні фактори, особливо коли має місце відставання в роботі. Деяка переоцінка об'єктивних факторів робить діяльність лідера малоефективною.
Волокитник — схильний до бюрократичних прийомів в роботі: кожен папір повинен "вилежатися", а кожне рішення — "дозріти".
Максималіст — працює лише з великими проблемами і не визнає дрібних.
Організатор — основну увагу приділяє організаційним питанням (добір і розстановка кадрів, розробка різних планів і завдань тощо), випускаючи з поля зору інші важливі функції управління.
Клопотун — діяльність такого лідера характеризується великою різноманітністю, він старається брати участь у всіх справах, бути присутнім на всіх засіданнях, відвідати протягом робочого дня всі ділянки роботи. Такий керівник не вміє відрізняти головне в роботі від другорядного, а тому "тоне" у поточних справах.
Американський вчений Р. Вотермен пише про три типи лідерів: сторож, маніпулятор коштами, будівельник-перетворювач.
Сторожа цілком знаходяться у сьогоденні. їх основна турбота полягає в тому, що англійські дипломати називають "майстерністю бездіяльності",— вони хочуть бути впевненими в тому, що при них нічого не трапиться. Але оскільки світ все-таки швидко змінюється, то дещо все-таки трапляється, тому їх підприємства хиріють.
Другий тип — маніпулятор коштами. Він зайнятий фінансовими угодами. Може розбагатіти, але не створює ніяких цінностей, нічого не добавляючи до росту валового національного продукту. В кращому випадку, капітали просто переходять з рук в руки, а в гіршому — вони знищуються. їх часто називають гравцями з чарками.
Третій тип — будівельники, перетворюючі лідери, які йдуть працювати, вірячи, що вони зможуть щось покращити.
Новий тип керівника в американській літературі одержав назву "парадоксального керуючого". Як особистість він може бути охарактеризований такими досить суперечливими рисами твердий, але гнучкий; дуже серйозний, але має почуття гумору; дружелюбний, але вміє зберігати дистанцію; фанатично відданий своїй справі і врівноважений; мрійливий і в той же час реалістичний.
Стиль такого керівника характеризується прагненням відкрито розв'язувати конфлікти, одержувати інформацію про проблеми, що стоять перед організацією, безпосередньо від працівників низової ланки, вмінням слухати співрозмовника і викликати його на відверту розмову, створювати розкуту атмосферу при обговоренні виробничих проблем, впроваджувати нове при збереженні загальної стабільності в організації, уважно ставитись до "неспокійних" працівників, оскільки вони не тільки створюють труднощі, але и допомагають виявити проблеми і недоліки в роботі колективу.
Формування ефективного стилю лідерстваменеджменту чільне місце належить стилю лідерства. В літературі називаються негативні типи стилів, такі як волюнтаристський, бюрократичний, пасивний та інші. Справі шкодять деякі негативні риси лідерів: гордощі і постійне демонстрування зверхності у спілкуванні, зайва самовпевненість/фаворитизм, а також відсутність особистої культури та вміння поводитися.
Важливою характеристикою є діловитість лідера, яка проявляється у плановості, чіткій регламентації діяльності, високій організованості, підприємливості, конкретності і оперативності в роботі, продуманому розпорядництві і гнучкості у розв'язанні поточних питань, умінні правильно маневрувати виробничими ресурсами і швидко перебудовуватися, якщо цього вимагають інтереси справи.
Діловитість означає деяку практичність, уміння одержувати максимум користі для загальної справи при наявних ресурсах, здатність твердо оцінювати виробничу ситуацію і прогнозувати результати намічених дій. Діловий лідер ставить завдання для підлеглих з чіткими цілями, вміло підбирає виконавців, чітко розмежовує їх обов'язки, права і відповідальність, здійснює систематичний контроль, ефективно стимулює за хорошу роботу.
Рисою ділового стилю лідерства є професійне здійснення розпорядчої діяльності, наукова обґрунтованість рішень, що ґрунтується на високому рівні знань і розвинутому інтелекті керівника. Високий демократизм управлінського процесу за ринкової економіки не може супроводжуватися створенням багато чисельних рад, комісій та засідательською метушнею, що нерідко веде до бюрократизму в роботі і втрати відповідальності посадових осіб за доручену ділянку роботи.
Діловий керівник вміло користується різноманітними методами і прийомами стимулювання за високоякісну роботу і скупий на стягнення. До того ж пам'ятає, що, накладаючи стягнення на людину, не можна її принижувати.
Ефективність лідерства залежить і від поведінки лідера, специфічні риси поведінки роблять одних лідерів більш ефективними, ніж інших. Оскільки певні риси характеру важко змінювати, то мабуть легше знайти ефективну поведінку, навички, засвоїти певні правила, перевірені багаторічною практикою.
Лідер своєю поведінкою повинен постійно демонструвати чесність, певну мужність говорити правду підлеглим, колегам на роботі і вищестоячим керівникам, не боятися признатися у здійсненні помилки.
Лідер повинен постійно розвивати уміння управляти своїми психічними і біофізіологічними механізмами, властивостями емоційно-вольової сфери, можливостями пам'яті та іншими властивостями організму. У цьому зв'язку заслуговують на увагу такі психологічні методи, як ауторинг, медитація, рефлексія, уроки релаксації, оволодіння вмінням знімати емоційне, психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень, при необхідності включати компенсаторно-адаптаційний механізм особистості.
Ефективному стилю лідерства притаманний високий рівень особистої культури керівника (лідера), знання норм міжособового спілкування і дотримання правил службової етики. Такий лідер шанобливий до людей, особливо до жінок і досвідчених працівників, терпеливо відноситися до їх потреб, прагнень і запитів, вміє радитися з людьми і довіряє їм, критично оцінює власні досягнення.
В управлінській діяльності велику (чудодійну) силу має особиста привабливість лідера, складовими якої є:
1. Високі моральні якості і характеристики.
2. Психологічні знання і уміння: комунікабельність іемпатичність, правильний підхід до зіркових і референтнихгруп, інтуїтивне вловлювання настання конфлікту.
3. Техніка самопрезентації — це вміння себе показати.Крім природного дару, треба мати спеціальні знання,оволодіти певними навичками самопрезентації, тобтотехнікою особистої чарівності.
Успішне лідерство вимагає добре знання підлеглих, усього колективу працюючих, що дозволяє вибирати саме ті методи впливу на працівника, які відповідають його психологічній структурі, цінним орієнтаціям, потребам і інтересам.
Формування ринкових умов господарювання вимагає відмовитись від багатьох психологічних стереотипів взаємовідносин в системі "керівник — підлеглий", ретельного вивчення і оволодіння нормами і правилами діяльності, що позитивно зарекомендували себе у вітчизняній та зарубіжній практиці.