Виходячи з цього, нормативні витрати відображають заздалегідь обумовлені витрати для досягнення цілей в умовах ефективного виробництва. Ця категорія відрізняється від кошторисних витрат: кошторис підноситься до всієї діяльності, норматив являє собою ту ж інформацію, але на одиницю продукції.
Існує два підходи, які можна застосувати для розрахунку нормативних витрат:
· для оцінки потреби в праці і матеріалах можна використовувати записи минулих років;
· нормативи можна встановити, ґрунтуючись на інженерному дослідженні.
При інженерному дослідженні на основі специфікації матеріалів, праці і устаткування здійснюється пильне спостереження за ходом кожної операції. Якщо для встановлення нормативів використовуються записи минулих років, існує небезпека, що нормативи будуть відображати минулу неефективність виробництва. Нормативи встановлюються на основі досвіду минулих років за однаковими чи подібними операціями. Понаднормове використання праці чи матеріалів варто скоротити, можна також посилити нормативи довільним відсотковим зменшенням необхідної кількості ресурсів. Недоліком цього методу є те, що, на відміну під інженерного дослідження він не шукає найкращу комбінацію ресурсів, виробничих методів і якості продукту. Нормативи, встановлені на основі записів минулих років, широко використовуються на практиці [6, 153].
Визначення нормативів витрат піднімає проблему того, наскільки вимогливі повинні бути нормативи. Зарубіжні та вітчизняні управлінці поділяють нормативи на три групи:
· базові нормативи витрат;
· ідеальні нормативи;
· досяжні на даний час нормативи.
Базові нормативи являють собою нормативи, що залишаються незмінними протягом тривалого періоду часу. Головною перевагою базових нормативів є те, що вони забезпечують ту саму основу для порівняння з фактичними витратами в плині декількох років, що дозволяє виявляти загальні тенденції розвитку. Коли виробничі процеси, ціни чи інші фактори піддаються будь-яким змінам, базові нормативи втрачають своє значення, тому що вони не відображають поточні цілі по витратах. З цієї причини базові нормативи застосовуються досить рідко, проте вони дуже зручні для здійснення аналізу і порівняння витрат на виробництво однієї одиниці продукції, результати використання базових нормативів мають порівняльний характер в контексті базової величини нормативів [4, 13].
Ідеальні нормативи показують досконалий виробничий процес і є мінімальними витратами, що можливі в умовах максимально ефективного виробництва, тому вони рідко використовуються на практиці, оскільки що вони можуть здійснити шкідливий вплив на мотивацію працівника. Ідеальні нормативи встановлюють цілі, до яких треба прагнути, а не оцінюють результати роботи, що можуть бути досягнуті в даний час. Можна вважати, що встановлення ідеальних нормативів об'єктивне для ідеальних умов виробничого процесу.
Досяжні на даний час нормативні витрати являють собою ті витрати, що виникають в умовах ефективного виробництва. Досяжні на даний час нормативні витрати вважаються реально досяжними за даних умов виробництва та стану економічної системи і підприємства в ній в цілому. Досяжних нормативів легше досягти, ніж ідеальних, тому що в них допускається можливість браку, помилок устаткування і втрати працівниками часу. Факт, що ті нормативи, що являють собою цілі, досяжні в умовах ефективного виробництва і які вважаються не занадто легкими, але і не занадто важкими, дають кращий критерій, з яким варто порівнювати фактичні витрати.
Строк дії норм і нормативів витрат виробництва в сучасних економічних умовах на підприємствах має встановлюватися самостійно. Даний підхід визначений відсутністю ґрунтовних досліджень щодо встановлення певних видів та груп загальнодержавних нормативів для використання визначених матеріальних ресурсів та праці на підприємствах зі схожими виробничими циклами та організацією виробництва. Нормативні дані про матеріальні витрати для нормативних калькуляцій беруться зі специфікацій, що розробляються у відділі головного технолога [23, 301].
Враховуючи всі переваги та можливі недоліки використання нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції слід звернути увагу на проблемні питання впровадження нормативного методу обліку витрат у систему управлінського обліку на українських підприємствах в даних умовах функціонування економічної системи країни. Значного поширення нормативний метод обліку витрат і калькулювання продукції не був, що пов'язано перш за все з відсутністю необхідності у керівників та управлінців підприємстві знання глибокого та точного економічного аналізу витрат по центрам відповідальності, окремі частинам продукції, вузлам, партії загалом, аналізу відхилень від встановлених норм та нормативів, що дає нормативний метод. Це – є суб'єктивним проблемний моментом впровадження нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.
До головних причин повільного впровадження нормативного обліку витрат та калькулювання собівартості продукції можна віднести:
· низький рівень організації нормативного господарства;
· слабка механізація планових і облікових робіт;
· недостатня участь керівників і фахівців, особливо технічних служб у роботі з впровадження нормативного методу;
· недостатня організація обміну досвідом у галузевому масштабі;
недостатність розробки теоретичних основ цього методу обліку.
В основі нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції покладений систематичний облік змін та відхилень від встановлених норм витрат на одиницю продукції в розрізі причин та відповідальних осіб. Фактична собівартість продукції (однорідних груп або видів виробів) при нормативному методі обліку обчислюється не шляхом прямого підрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних витрат, змін норм і відхилень від норм, що можна виразити формулою:
Ф = Н ± В ± 3,
де Н - поточні витрати за встановленими нормами плану; В - відхилення від діючих норм витрат; З - зміни діючих норм витрат.
Нормативні калькуляції використовуються для:
· визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;
· виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;
· оцінки незавершеного виробництва та браку тощо.
На основі узагальнення теоретичного та практичного досвіду підприємств, які застосовують моделі нормативного обліку, можна виділити три способи організації нормативного розрахунку витрат:
1. Облік по нормативним витратам:
Нормативні витрати +/- Відхилення від нормативних витрат = Фактичні витрати.
На протязі даного звітного періоду діяльність підприємства на рахунках бухгалтерського обліку руху ресурсів оцінюється по встановленим нормативам. Відхилення від нормативів накопичуються і в кінці звітного періоду додаються до нормативних витрат.
2. Паралельний облік фактичних та нормативних витрат:
Фактичні витрати – Нормативні витрати = +/- Відхилення.
Інформація про витрати передбачається в двох оцінках: по фактичним витратам і нормативній величині фактичного обсягу виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг [22, 167].
3. Облік змішаним способом, що здійснюється на підставі двох варіантів, передбачає в першому варіантів, що всі невраховані на протязі звітного періоду відхилення залишаються у величині незавершеного виробництва. З даною метою визначається різниця між нормативною сумою витрат на виробництво продукції і нормативною собівартістю товарного випуску. Другий варіант змішаного способу заснований на повсякденному контролі витрат. Тому встановлення відхилень шляхом співставлення фактичних витрат з оцінюваним обсягом випуску продукції по нормативній собівартості ніде не обліковується і не відображається. Незавершене виробництво оцінюється по нормативній собівартості.
Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому. Для складання калькуляції собівартості використовують дані зведеного обліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних відомостях по групах однорідних виробів і статтях витрат [3, 50].
Таким чином, від способу розрахунку відхилень фактичних витрат від нормативних залежить порядок їх відображення. Існують різні методи отримання даних, які використовуються для відображення нормативних витрат, при цьому оцінка вартості запасів та розрахунок прибутку не залежить від способу використання.
Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління. Всі випадки відхилення від норм повинні оформлюватись відповідними документами і обліковуватись. Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри і причини додаткових, не передбачених нормами витрат, і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів [21, 184].
При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій. На підприємствах повинен бути встановлений порядок оформлення змін норм, а також повідомлення зацікавлених відділів і цехів про ці зміни. За повідомленням про зміни норм вносяться зміни в технічну і планову документацію, як підставою для оформлення первинних документів (вимог, лімітних карток, робочих нарядів, маршрутних листів тощо), де зазначаються діючі витратні норми для видачі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також для нарахування заробітної плати.