Перераховані показники аналізуються в динаміці для виявлення притаманних їм загальних тенденцій та закономірностей.
Наявність диспропорції між асортиментною структурою товарообороту та товарних запасів потребує прийняття термінових заходів щодо їх скасування.
Такими заходами являються:
- проведення вибіркових обстежень внутрішньо групового стану товарних запасів;
- проведення наявного асортименту товарів у роздрібних підприємствах у відповідність до встановлених асортиментних переліків;
- концентрація товарів складного асортименту в спеціалізованих підприємствах (секціях);
- організація своєчасного повернення товарів, завезених понад норму з магазинів на гуртові склади, а комісійних товарів – комітетам;
- активізація торгівлі надмірними запасами;
- проведення їх ефективної уцінки для стимулювання збуту, активізація реклами неходових та залежалих товарів;
- покращення роботи з вивчення попиту на основі постійного врахування реалізованого та незадоволеного попиту для обґрунтованого складання заявок на поточний завіз товарів;
- підсилення контролю за станом товарних запасів, переміщення надмірних запасів в інші пункти продажу, зокрема – позамагазинні та інше.
Якість товарних запасів характеризується розміром та рівнем необхідних та залежалих товарних запасів. Тому в ході аналізу товарних запасів слід приділяти увагу вивченню неходових та залежалих товарів, виявленню причин їх утворення.
До неходових товарів відносяться товари, що не користуються попитом та знаходяться в торгівлі два роки з дня їх надходження (випуску). До залежалих відносяться товари, що знаходяться в каналах торгівлі понад два роки.
Утворення запасів цих товарів переважно відбувається через обрахунки при визначенні потреби в товарах, при отриманні від постачальників виробів низької якості, застарілих фасонів та моделей, а також в результаті надмірного та нерівномірного їх завозу в торговельну мережу.
Мета аналізу неходових та залежалих товарів полягає у виявленні причин їх утворення, визначенні економічного збитку від наявності цих запасів, розробці заходів для зниження їхньої якості.
Основним джерелом інформації для такого аналізу є дані обліку неходових та залежалих товарів, матеріали інвентаризації, вибіркових спостережень.
Для аналізу використовуються наступні показники:
- питома вага неходових та залежалих товарів в загальній сукупній масі товарів;
- питома вага неходових та залежалих товарів конкретної групи в загальному обсязі цих запасів;
- частка залежалих товарів в загальній сумі неходових та залежалих товарів;
- темпи росту обсягу неходових та залежалих запасів;
- середній розмір уцінки товарів;
- процент реалізації уцінених товарів;
- процент реалізації уцінених товарів;
- коефіцієнт ефективності використання фонду уцінки (якщо такий створюється на підприємстві).
Наведені показники розраховуються та аналізуються в динаміці в цілому по підприємству та по окремих товарних групах.
Збільшення питомої ваги залежалих товарів веде за собою більші збитки та призводить до погіршення фінансового стану торговельної організації. Зростання залежалих запасів може бути обумовлено недоліками в оперативній роботі з неходовими та залежалими товарами або несвоєчасністю їх уцінки.
Обсяг витрат та збитків торговельного підприємства від зберігання залежалих товарів збільшується пропорційно до перевищення часу перебування їх на підприємстві.
Для визначення можливого розміру уцінки товарів слід співставити збитки від уцінки (У) з обсягом витрат, пов’язаних з обслуговуванням та зберіганням товарних запасів (включаючи ще й відсотки за кредит, якщо він використовувався для їх формування) (Ртз).
Максимальний розмір уцінки (Руц) визначається за наступною формулою:
Руц = (Ртз/РЦб)*100,
де РЦб- первісно встановлена роздрібна ціна відповідного товару (базова).
Конкретні розміри уцінки для окремих товарів визначаються на основі експертних оцінок з врахуванням ступеня втрати споживчих якостей знецінених товарів порівняно з аналогічними товарами, що користуються попитом населення, а також з урахуванням насиченості ринку цими товарами. Чим вищий рівень насиченості ринку, тим більшим повинен бути розмір уцінки, це забезпечує прискорення обіговості знецінених товарів.
При обґрунтуванні розміру уцінки по групах товарів слід враховувати також витратоємність реалізації товарів та терміни перебування їх в каналах торгівлі.
Оцінка ефективності роботи з проведенням уцінки товарів проводиться за допомогою показників обсягу продажу уцінених товарів (Ту) та коефіцієнта ефективності уцінки (Еуц), значення якого розраховується так:
Еуц = Дуц/Зуц,
де Дуц – доходи, отримані від реалізації уцінених товарів;
Зуц – збитки від проведення уцінки.
Чим вище значення даного показника, тим своєчаснішим виявляється рішення про проведення уцінки.
СПИСОК ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посіб./Й.М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та ін. За ред.. Й.М. Петровича. – 3-тє вид., випр. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 405 с. – (Виша освіта ХХІ століття).
2. Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів (Під ред.. проф.. Н.М. Ушакової) – К.: «Хрещатик», 1999. – 800с.
3. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – 2-ге вид., - К.: Знання, 2006. – 580 с. – (Вища освіта ХХ1 століття).
4. Мацибора В.І., Збарський В.К., Маци бора Т.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2008. – 312 с.
5. Торговое дело: Экономика, маркетинг, организация: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп./под общ. ред. Проф. Л.А. Брагина и проф. Т.П. Данько. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 560 с.
6. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 4-е вид. – К.: Каравела, 2007. – 584 с.