РЕФЕРАТ
На тему:
Теорія і методологія менеджменту
ПЛАН
1. Зміст управлінської діяльності.
2. Суть, цілі і види менеджменту.
3. Наукові принципи менеджменту.
4. Закони, закономірності та принципи менеджменту.
5. Етапи становлення управлінської науки у світі.
6. Розвиток управлінської науки в Україні.
7. Підхід до управління з позиції виділення різних наукових шкіл.
8. Процесний, системний і ситуаційний підходи в управлінні
1.Зміст управлінської діяльності
Управління- складний соціально-економічний процес. У широкому розумінні слова він означає вплив на процеси, об'єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переводу з одного стану в інший згідно з поставленими цілями. Мета управління господарською діяльністю - одержання максимально можливих результатів за умови економії сукупних витрат живої та уречевленої праці.
Основними факторами, на яких ґрунтується ефективне управління економічними та соціальними процесами, є тип власності, форма державного устрою, зрілість ринкових відносин.
Середовищем існування кожної людини як індивіда є жива і нежива природа та людське суспільство. Відповідно до цих складових у навколишньому середовищі розрізняють такі сфери управління:
- управління у неживій природі (технічних системах);
- управління в організмах (біологічних системах);
- управління в суспільстві (соціальних системах).
Найскладніші процеси управління відбуваються у людському суспільстві, оскільки стосуються діяльності як окремих людей, так і їх груп (колективів, прошарків, класів, суспільства в цілому) яким властиві різноманітні інтереси. У зв'язку з високою складністю управління людьми виокремлюють типи управління: політичне, економічне та соціальне.
Такі сфери і види діяльності є системами, сформованими з багатьох взаємопов'язаних елементів і відносин між ними. У кожній із них можна виділити суб'єкт і об'єкт управління.
Суб'єкт управління - елемент (група елементів) системи, своїми свідомими чи несвідомими активними діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об'єкт управління.
Об'єкт управління - елемент (група елементів) системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб'єкта.
2 Суть, цілі і види менеджменту
При ринковій моделі господарювання організації стають вільними в здійсненні господарської діяльності. Вони функціонують на принципах самоокупності, самофінансування, вільного підприємництва та конкуренції. Це викликає до життя підприємливість, засновану на здоровому глузді та кмітливості, що посилює значення управління і роль керівника. Він перетворюється на менеджера, а управління - на менеджмент.
Менеджмент є складовою частиною управлінської діяльності, яка реалізує теорію управління і практику ефективного управління колективами організацій.
Менеджмент - цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.
Головне завдання менеджменту полягає в тому, щоб зробити людей здатними до спільних дій, визначаючи їм загальні цілі, наділяючи правами і обов'язками, формуючи раціональну організаційну структуру управління, забезпечуючи набуття необхідних трудових навичок і кваліфікаційного розвитку.
З функціонального погляду менеджмент - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, фірм, асоціацій, банків тощо).
За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:
- виробничий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання всіх видів ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;
- фінансовий менеджмент— управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;
- маркетинг— управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.
Залежно від видів і послідовності діяльності у структурі менеджменту виокремлюють такі стадії: стратегічний менеджмент, оперативний менеджмент, контроль.
Стратегічний менеджмент зосереджується на розробленні цілей менеджменту, прогнозуванні, перспективному плануванні.
Оперативний менеджмент реалізує заходи стратегічного менеджменту. Суттю його є організація (створення необхідної структури і нагромадження необхідних ресурсів) і керівництво (система розпорядництва й мотивування в умовах створеної структури).
Контроль охоплює аналіз досягнутих результатів (зворотний зв'язок) і є вихідним пунктом нового циклу управління.
Об'єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ (призначення конкретних менеджерів для керівництва структурними підрозділами і функціональними службами) і вертикальний (координація управлінської роботи).
Саме вертикальний поділ приводить до створення рівнів управління. Американський соціолог Парсонс виділяє три рівні управління:
- технічний;
- управлінський;
- інституційний.
Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):
- керівники низової ланки (операційні управлінці);
- керівники середньої ланки;
- керівники вищої ланки.
До керівників низової ланки відносяться майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо.
До складу керівників середньої ланки входять начальник управління, завідувач відділу, декан, начальник цеху та інші категорії працівників.
Керівниками вищої ланки є директор або президент фірми (організації), їх заступники тощо.
У менеджменті основними є такі категорії: „організації", „функції управління", „рівні управління", „методи менеджменту", „стилі керівництва", „комунікації", „управлінські рішення" тощо.
3. Наукові принципи менеджменту
Вихідним моментом менеджменту є система принципів управління інваріантних відносно об'єктів і суб'єктів управління. Розвиток науки і узагальнення практики підприємницької діяльності дали змогу сформулювати сучасні принципи менеджменту. Серед них розрізняють загальні та спеціальні.
До загальних принципів слід насамперед віднести принцип поєднання демократизму і доцільного економічного центризму. Важливим принципом є досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності. Високих економічних показників можна досягти за умови реалізації принципу стимулювання. Ефективність менеджменту залежить також від втілення у життя принципу єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю. За будь-яких умов діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватись згідно з вимогами принципу науковості.
Розробка і здійснення певної кадрової політики повинна здійснюватись у відповідності з принципом правильної підготовки і розстановки кадрів.
В економічній літературі перераховуються й інші принципи: гуманності менеджменту, інтегрованості менеджменту, відповідності способів, засобів і впливів закономірностям, які притаманні керованим об'єктам.
До числа принципів відносять також принцип поєднання галузевого і територіального управління, принцип комплексності і системності, принцип провідної ланки і зосередження сил, принцип зворотного зв'язку, принцип необхідної різноманітності та ін.
При побудові систем управління і здійснюванні управлінських процесів у практиці менеджменту використовують цілу систему спеціальних принципів.
Найсуттєвішим з них є принцип забезпечення прибутковості бізнесу у поєднанні з максимальним добробутом працівників фірми. Крім того, перераховуються ще й такі принципи:
1. Розробка чітких цілей (стратегічних, тактичних, оперативних), обґрунтування стратегії організації, надання свободи пошуку в її межах, повне врахування реальностей ринкових ситуацій.
2. Опора на об'єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, моральність і екологічність діяльності.
3. Розширення і поглиблення зв'язку організації із зовнішнім середовищем.
4. Високі стандарти діяльності, відповідальності перед суспільством, постійний пошук альтернативних варіантів діяльності, розв'язання нових проблем новими методами.
5. Орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторство та ентузіазм персоналу.
6. Децентралізація управління, делегування повноважень, впровадження підприємницького стилю роботи, створення мікроцентрів, які працюють на ринкових або близьких до них умовах.
7. Розробка простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу.
8. Пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслуговування), висока якість і доступні ціни.
9. Постійне навчання кадрів, підвищення їх професійних знань, досвіду і вміння робити конкретну справу, активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в масштабах і характері діяльності.
10. Ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і принципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах.
11. Інтеграція особистих інтересів і цілей організації, відповідальність усіх працівників за стан справ в організації, залучення їх „до участі в прибутках".