Система соціальних стереотипів - це система поширених у громадській думці упереджених уявлень про членів суспільства або окремі соціальні групи, об'єкти, процеси.
Стереотип не просто уявлення, образ, але "стандартизований", спрощений певного об'єкта, який фіксує деякі риси явища, іноді несуттєві, іноді надумані. Він містить у собі значний емоційний компонент. Люди часто використовують стереотипи, не усвідомлюючи цього.
Вважають, що явище стереотипізації зберігається тому, що воно позбавляє людину необхідності творчо переробляти всі враження від фізичного та соціального середовища, яке оточує її. Без стереотипів нам довелося б інтерпретувати кожен новий факт, явище, ситуацію так, нібито ми не мали ніякого життєвого досвіду. Наведемо приклади стереотипів, виявлених у студентському середовищі.
• Людина з гумором - здатна до жартів, балакуча, весела, розуміє гумор та іронію, компанійська.
• Людина, що багато пережила добра, серйозна, сувора, вольова, задумлива, чесна. Як правило, це людина похилого віку, досвідчена, поблажлива, така, що привертає до себе, сумна, втомлена.
• Нецікава людина - розумово обмежена, духовно порожня, вузьке коло інтересів та жахливий вигляд.
• Хороший товариш - це той, хто добрий, чуйний, здатний до співпереживання, вдумливий.
• Хороший працівник - акуратний, старанний, наївний.
• Підлабузник обмежена, послужлива, нечесна, нерозумна, своєрідна людина.
• Сіра особистість примітивна, обмежена, пересічна людина.
Особливе значення для формування іміджу мають з точки зору діяльності ПР установки та соціальні стереотипи, які між собою органічно пов'язані.
Оскільки імідж ВНЗ не є чимось раз і назавжди даним (його можна створювати заново, змінювати, коректувати риси), говорять також про певну послідовність його формування та динаміку розвитку вже сформованого іміджу.
Основні етапи формування іміджу ВНЗ працівники ПР вирішують за п'ятьма етапами.
На першому етапі - це дослідницька діяльність, пов'язана з виявленням стереотипів та установок громадськості.
На другому і третьому етапах здійснюється аналітична діяльність, під час якої створюється проект іміджу (ідеальний імідж) та визначаються конкретні засоби перетворення "проекту" в реальність. З цим етапом пов'язані такі заходи ПР, як позиціонування та відбудова.
На четвертому етапі продовжується робота з іміджем, яка для працівника ПР пов'язана такими технологіями, як візуалізація, вербалізація іміджу та "створення" подій. Зрозуміло, що ці технології значно відрізняються в роботі з різними об'єктами іміджу, проте їхня сутність фактично залишається незмінною.
Для іміджу ВНЗ досить вагоме значення має візуалізація.
Основні засоби візуалізації:
1. телебачення (показ керівника або закладу);
2. фільми або відеофільми;
3. фотографії (у газетах, журналах, листівках);
4. особисті зустрічі з громадськістю (для іміджу особи), екскурсії, виставки, ярмарки, презентації (для іміджу організації);
5. зовнішній вигляд;
6. використання символів.
На думку багатьох дослідників і фахівців у сфері іміджу візуальний канал потрібний завдяки таким його перевагам:
• Візуальне повідомлення не потребує перекладу;
• Візуальне повідомлення краще запам'ятовується глядачами;
• На цьому каналі реально передається набагато більший обсяг інформації, ніж може багатьом здаватись;
• "Візуальне повідомлення легше проходить через фільтр недовіри, який є в кожного з нас, оскільки сприймається, як не відредаговане".
Специфічною технологією, що використовується службами ПР для створення іміджу ВНЗ може бути «подієва» комунікація. Хоча треба сказати, що служби ПР у створенні іміджу не завжди задовольняються подіями, які виникають спонтанно.
З п'ятим етапом пов'язана діяльність служб ПР, спрямована на коректування іміджу ВНЗ.
Фахівці зазначають, що, оскільки імідж залежить від контексту, то й змінювати його доводиться залежно від цього контексту. Для того, щоб задовольнити вимоги аудиторії, імідж повинен постійно коректуватися. Це може здійснюватись в різних формах. Серед них такі:
• Дописування іміджу доповнення іміджу характеристиками найактуальнішими в певний період або на певній території, доповнення фізичними прикметами.
• Викреслювання окремих характеристик іміджу (аналогічне з попередньою формою), у разі потреби змінилася ситуація, (наприклад деякі характеристики починають замовчуватися).
• Підкреслення певних характеристик в іміджі супротивника.
• Приписування міфічних наслідків у разі перемоги противника.
Як зазначають фахівці, успішний процес формування іміджу потребує управління (планування, організації, контролю).
«Управління іміджем - це важливе завдання служб ПР. Діяльність у цьому напрямі, як і будь яка інша, може оцінюватися і якісно, і кількісно».
З проголошенням незалежності України, у процесі державотворення відкрилися якісно нові можливості для української культури, вищої освіти і визначалась їх нова роль. Відбувається соціальна реабілітація, демократизація й утвердження плюралізму в творчому процесі. Вона поступово стає конкурентноспроможною, здатною задавати тон інтелектуальному і культурному життю всього українського загалу, адаптує його до світових реалій. Серед багатьох передумов досягнення нею такого стану – «необхідність освоєння суспільством своєї історико культурної спадщини, подолання культурних стереотипів, активної політики держави, активного виходу у світовий культурний простір».
Корінною проблемою гуманітарної науки є безпосередньо пошук засад формування нового типу особистості, що своєю діяльністю створить "пост новоєвропейський" тип культури. В сучасному суспільстві у співвідношенні політика - культура освіта саме освіта буде стояти на першому місці, буде базисом суспільства, підпорядковуючи йому інші відносини, інститути й установки. Таке бачення суспільства, на відміну від політичного, поєднавши до освіти культуру, можна умовно назвати також культурологічним, точніше гуманітарним або власне людським.
Українська культура сьогодні потребує серйозної підтримки і захисту. У цьому вирішальну роль можуть і повинні відіграти національна еліта та національні державні структури, держава загалом. Саме вони покликані оптимізувати культурні чинники, піднести рівень української культурної самоідентифікації в суспільстві й усвідомленого загальнонаціонального сенсу існування подолати глибоку деукраїнізованість і знекореність більшої частини українських кадрів.
Неабияку роль у цьому сенсі належить системі освіти, в якій нині працює 48 тис. закладів та установ, навчається майже 10 млн. і працює понад 1,5 млн. фахівців. Саме освіта має стати основою модернізації суспільства.
Зараз багато пишуть і говорять про необхідність дальших докорінних реформ у системі освіти з посиланням на її невідповідність новим умовам існування людства. Справді, глобальні проблеми сучасного людства, передусім екологічна, вимагають докорінної зміни стратегії нашої діяльності, а отже - формування відповідного типу світогляду. Вирішальне значення у такому формуванні закономірно належить систем освіти. „Однак вона нині є може виконати цього завдання, бо перебуває, за визначенням світових експертів, у глибокій кризі. З метою її подолання й розробки ефективної освітньої моделі XXI століття оголошено ЮНЕСКО «століттям освіти».
Процес інтернаціоналізації освіти не заперечує і не гальмує формування її нових систем та моделей.
Вища освіта стає масовим феноменом, але це не означає, що вона стає демократичнішою, і що від цього імідж ВНЗ , зокрема гуманітарного, може важко постраждати.
Цілий світ стоїть перед важким вибором між чисто ринковою логікою, за якою університети мусять конкурувати один з одним як бізнес, та поточною системою, в якій домінує бюрократія державних університетів. Планетарна університетська система не зменшує нерівномірності, як це належало б, а фактично сприяє ї посиленню. Є два механізми, що приваблюють найкращих студентів, незалежно від їх національності, у наш ВНЗ, який при цьому постійно функціонує.
Метою діяльності ВНЗ є підготовка висококваліфікованих кадрів. Водночас кожен випускник університету має засвоїти принаймні чотири речі: як бути добрим громадянином, як спілкуватися, творити і критикувати. Освіта недостатньо наголошує на важливості цих чотирьох концепцій. «Спілкуватись - означає знати, як користуватись комп'ютером, але водночас, означає знати, як говорити принаймні двома «чужими» мовами, тобто кожен студент повинен у навчанні вивчити те, що треба знати. Тому що освіта не просто засіб для заробітку на прожиття або інструмент для придбання багатства. Вона - вступ в духовне життя, тренування людської душі в гонитві за правдою, вона - практичне навчання доброчесності».
Головними цілями наукової діяльності в системі освіти є:
1) розвиток фундаментальних і прикладних досліджень з предметних напрямків, що перебувають у цілісному зв'язку з проблемами розвитку українського суспільства та світового співтовариства;
2) підготовка на сучасному рівні спеціалістів, науково-педагогічних кадрів;
3) наукове забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти, найбільш повне використання наукового потенціалу вищого закладу.
Виходячи з конкретних завдань педагогічної технології, виявляємо, що у структурі діяльності кожного викладача вирішальне значення мають знання та вміння. Ці структури у науково-психологічному аспекті передбачають дві ланки.
До першої ланки структури діяльності ВНЗ входить така система взаємозв'язаних знань та вмінь:
а) спеціальних - знання історії своєї науки та практичне вміння застосувати їх;