Таблиця 1.1
Фактори зміщення кривих попиту [48, c.142]
| Вліво | Вправо |
| 1. Зниження ціни альтернативного товару | 1. Зростання ціни альтернативного товару |
| 2. Зростання ціни доповнюючого товару | 2. Зниження ціни доповнюючого товару |
| 3. Зменшення доходу споживача (нормальний товар) | 3. Зростання доходу споживача (нормальний товар) |
| 4. Зростання доходу споживача (товар нижчої якості) | 4. Зниження доходу споживача (товар нижчої якості) ; |
| 5. Сподівання споживача майбутнього зниження ціни | 5. Сподівання споживача майбутнього підвищення ціни |
| 6. Зменшення привабливості товару | 6. Збільшення привабливості товару |
Таким чином, практична цінність показників еластичності полягає в наступному:
· на основі оцінки еластичності можна визначити, в якому напрямі слід впливати на ціни, щоб збільшити виручку;
· зіставлення еластичності для конкуруючих марок дає змогу визначити ті з них, які є менш чутливими до підвищення ціни, тобто мають більшу ринкову силу;
· порівняння еластичності для товарів, що створюють єдину гаму, діє змогу узгодити ціни в межах цієї гами;
· перехресні еластичності дають змогу спрогнозувати зміни попиту з однієї марки на іншу, тощо.
Етап3. Попит визначає верхній рівень ціни, а її мінімальну величину – витрати. Всі витрати підприємства (загальні витрати) поділяються на операційні та інвестиційні.
Операційні витрати - це витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основної діяльності, пов'язаної з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність не включає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Операційні витрати ще називають поточними витратами. Частина з них є циклічними і повторюваними (витрати за сировину і матеріали, заробітну плату та ін.), а інші мають місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу, споруд тощо).
Витрати виробництва представляють у натуральній і вартісній формах. Розрахунок необхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві.
Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт (послуг).
Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції.
Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з важливіших показників ефективності виробництва.
Собівартість продукції включає витрати на:
- вивчення ринку, виявлення величини попиту на продукцію;
- підготовку та освоєння виробництва нової продукції;
- сам процес виробництва продукції;
- обслуговування виробничого процесу та управління ним;
- збут продукції;
- дослідження, використання та охорону природних ресурсів;
- набір і підготовку кадрів;
- вдосконалення процесу виробництва, підвищення його ефективності.
Для підприємства важливо визначити витрати, які відшкодовуються за рахунок собівартості, а які - за рахунок прибутку.
На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку; інші - включаються в собівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом.
В основу класифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такі ознаки:
І. Ступінь однорідності витрат.
Всі витрати за цією ознакою поділяються на:
• одноелементні (прості) — сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;
• комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).
II. Спосіб віднесення на окремі види продукції.
Витрати поділяються на:
• прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);
•непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фондів тощо).
III. Зв'язок з обсягом виробництва.
Витрати поділяються на:
• постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).
У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:
• змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:
• пропорційні - змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;
• непропорційні - поділяються на прогресуючі і дегресуючі.
IV. За економічними елементами і калькуляційними статтями.
Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (П(С)БО 3) передбачене таке групування витрат на виробництво за економічними елементами:
— Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів);
— Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства);
— Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці);
— Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів);
— Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).
Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місця виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.
Відповідно до згаданих стандартів, перелік статей калькуляції є таким:
— Сировина і матеріали (за мінусом зворотних відходів)
— Паливо і енергія на технологічні цілі.
— Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).
— Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.
— Загальновиробничі витрати.
— Адміністративні витрати.
— Підготовка і освоєння виробництва.
— Інші виробничі витрати.
— Витрати на збут (позавиробничі витрати).
Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому – всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.
Зазначимо, що постійні витрати існують навіть тоді, коли фірма не виготовила жодної одиниці продукції. На основі змінних і постійних витрат може бути розрахована середня собівартість одиниці продукції або повна собівартість одиниці продукції.
Сп = ЗВ + ФВ / К (1.8)
ЗВ – змінні витрати на одиницю продукції, ФВ – постійні витрати, К – кількість продукції.
Середня собівартість зменшується зі збільшенням обсягу виробництва, оскільки загальні постійні витрати залишаються незмінними і розподіляються на більшу кількість одиниць продукції.
Етап 4. Якщо витрати дають змогу визначити мінімальний рівень цін, попит – максимальний, аналіз цін конкурентів дає змогу визначитися щодо цін у цих межах.
При цьому важливим видається не тільки аналіз цін, а також структури цін конкурентів. Слід зауважити, що обізнаність з цього питання автоматично підсилює позицію фірми і дає можливість знайти уразливі позиції конкурентів.
Аналіз цін конкурентів проводиться за допомогою прейскурантних цін, через опитування покупців, а їх урахування дає можливість чітко позиціювати свій товар або послугу.
Етап 5. Вибір методу ціноутворення залежить від обраної стратегії підприємства. Основні методи, що застосовуються в сучасній підприємницькій практиці були нами розглянуті в попередньому розділі.
Етап 6. Після встановлення вихідної ціни фірма коригує її, враховуючи особливості поточного етапу розвитку ринку.
На рис.1.3 у загальному вигляді зображені обмеження, якими користуються при визначенні відпускної ціни.
| ЗАНАДТО НИЗЬКА ЦІНАОтримання прибуткупри даній цінінеможливе | ЗАНАДТО ВИСОКА ЦІНАФормування попитупри цій цінінеможливе |
| МОЖЛИВА ЦІНАСобівартість продукціїЦіни конкурентів та товарів-замінювачівВідмінні якості товару |
Рис.1.3. Основні обмеження при визначенні остаточної ціни
Мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, максимальна –наявністю якихось індивідуальних якостей в товарі фірми. Ціни товарів конкурентів і товарів-замінників показують середній рівень, якого фірмі і потрібно дотримуватися при визначенні ціни. Фірми вирішують проблему ціноутворення, вибираючи собі методику розрахунку цін, в якій враховується як мінімум однин із цих трьох проміжків. Фірма повинна бути впевнена, що вибраний нею метод дозволить розрахувати конкретну ціну.