Ефективність управління витратами на підприємстві (стр. 2 из 5)

- Інші витрати.

Для контролю за складом витрат за місцями їх здійснення необхідно знати не тільки те, що затрачено в процесі виробництва, але і на які цілі ці витрати зроблені, тобто враховувати витрати по напрямках, по відношенню до технологічного процесу.

Витрати за статтями калькуляції за своїм складом ширше елементних, тому що враховують характер і структуру виробництва, створюючи достатню базу для аналізу.

2. Вхідні і минулі витрати. Вхідні витрати - це ті кошти, ресурси, які були придбані, є в наявності і, як очікується, повинні принести доходи в майбутньому. У балансі вони відображаються як активи.

Якщо ці кошти (ресурси) протягом звітного періоду були витрачені для отримання доходів і втратили здатність приносити дохід надалі, то вони переходять в розряд минулих. Правильне ділення витрат на ті, що входять і минулі має особливе значення дляоцінки прибутків ізбитків.

3.Прямі і непрямі витрати. До прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати і прямі витрати на оплату праці. Вони враховуються по дебету рах.20 "Основне виробництво", і їх можна віднести безпосередньо на певний виріб на підставі первинних документів.

Непрямі витрати неможливо розподілити між окремими виробами відповідно до обраної організацією методикою. Непрямі витрати поділяються на дві групи:

- Загальновиробничі (виробничі) витрати - це загальноцехові витрати на організацію, обслуговування і управління виробництвом.

- Загальногосподарські (невиробничі) видатки здійснюються з метою управління виробництвом. Відмінною особливістю загальногосподарських витрат є те, що вони не змінюються в залежності від зміни обсягу виробництва (продажів).

Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від способу віднесення витрат на собівартість продукції.

4. Основні і накладні. За техніко-економічним призначенням витрати ділять на наступні групи:

Основні - витрати, які безпосередньо пов'язані з процесом виробництва продукції робіт, послуг (матеріали, заробітна плата та нарахування на заробітну плату робітників, знос інструментів і т. д.).

Накладні - витрати з управління та обслуговування виробничого процесу (загальновиробничі і загальногосподарські витрати).

5.Виробничі та позавиробничі (періодичні витрати, або витрати періоду). Виробничі витрати - це витрати, що входять у собівартість продукції. Це матеріальні витрати, і тому їх можна проінвентаризувати.

Позавиробничі витрати (періодичні) - це витрати, які не можна проінвентаризувати. Розмір цих витрат залежить не від обсягів виробництва, а від тривалості періоду. До таких витрат відносять комерційні та адміністративні витрати. Вони не проходять стадію запасів, а відразу впливають на обчислення прибутку.

Ринок не цікавить вартість підприємства, його цікавить вартість продукту. Сукупні змінні витрати (В) мають лінійну залежність від показника ділової активності підприємства, а змінні витрати на одиницю продукції (питомі змінні витрати - b) - величина постійна (рис.1.2.2).

Рис. 1.2.2. Динаміка сукупних (а) і питомих (б) змінних витрат

Постійні витрати - це витрати на заробітну плату управлінського персоналу, амортизаційні відрахування приміщень заводоуправління, послуги зв'язку, відрядження та ін. управлінські витрати.

Постійні витрати на одиницю продукції (питомі постійні витрати - а) знижуються ступінчасто (ріс.1.2.3).

Рис. 1.2.3. Динаміка сукупних (а) і питомих (б) постійних витрат

Для опису ступеня реагування змінних витрат на обсяг виробництва використовують показник - коефіцієнт реагування витрат (К). Він характеризує співвідношення між темпами зміни витрат і темпами зростання ділової активності підприємства і розраховується за формулою:

К = Y / X,

де Y - темпи зростання витрат,%;

Х - темпи зростання ділової активності (обсягу виробництва, послуг, товарообігу),%.

Різновидом змінних витрат є пропорційні витрати. Вони збільшуються тими ж темпами, що і ділова активність підприємства. Коефіцієнт реагування витрат при цьому буде дорівнює 1 (К = 1).

Витрати, що ростуть швидше ділової активності підприємства, називаються прогресивними. Значення коефіцієнта реагування витрат повинно бути більше 1 (К>1).

Витрати, темпи зростання яких відстають від темпів зростання ділової активності організації, називаються дегресивними. Значення коефіцієнта реагування буде лежати при цьому в наступному інтервалі: 0<К<1.

Отже, будь-які витрати в загальному вигляді можуть бути представлені формулою:

Y = А + bX,

де Y - сукупні витрати, крб. А - їх постійна частина, яка не залежить від обсягів виробництва, руб.; b - змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції (коефіцієнт реагування витрат), грн.;X - показник, що характеризує ділову активність організації (обсяг виробництва продукції, наданих послуг, товарообігу тощо) у натуральних одиницях виміру. Графічно зміна витрат представлено на рис.1.2.4

Рис. 1.2.4. Динаміка сукупних змінних і постійних витрат

Структура собівартості – це відношення (в %) окремих елементів затрат до їх загальної величини. В залежності від структури собівартості підприємства поділяють на:

- матеріаломісткі;

- фондомісткі;

- енергомісткі;

- трудомісткі;

- зі змішаною структурою собівартості.

Основними показниками структури собівартості є співвідношення затрат живої та машиної праці.

1.3. УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Управлінський облік - це вид облікової діяльності, який характеризується збором, аналізом, підготовкою та надання інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень в області планування, контролю, організації та регулювання діяльності підприємства в цілому і його окремих підрозділів. Управлінський облік використовує дані виробничого обліку, в якому акумулюється інформація про витрати собівартості продукції.

У залежності від повноти включення різних груп витрат у собівартість продукції виділяють два основні методи обліку витрат: облік по повній собівартості («абзорпшен-костинг»), званий також урахуванням поглинених витрат, і повної собівартості («директ-костинг»).

При обліку за повною собівартості в собівартість продукції включаються всі витрати підприємства незалежно від їх розподілу на прямі і непрямі. Поряд з урахуванням по повній собівартості все частіше застосовують облік за обліковою собівартості. У відповідності з цим методом на продукцію розподіляють не всі витрати підприємства, а тільки їх частину - змінні витрати, тобто змінюються пропорційно зміні обсягу випуску. Переваги обліку за усіченою собівартості полягає в наступному:

- Фінансовий результат по всьому підприємства і по окремих видах продукції не залежить від вибору методу розподілу постійних витрат, що особливо важливо для підприємств з широким асортиментом продукції;

- Можливість порівняння собівартості різних періодів тільки в частині релевантних витрат; в результаті - зміна структури підприємства та пов'язані з цим нерелевантні, непідконтрольні витрати не впливають на результат порівняння;

- Увага до характеру поведінки витрат у залежності від обсягу.

Головна перевага обліку за системою «директ-костинг» полягає в поділі витрат на змінні і постійні. Це дозволить вирішувати такі найважливіші завдання управління витратами, як:

- Визначення нижньої межі ціни продукції або замовлення (відповідає змінних витрат);

- Порівняльний аналіз прибутковості різних видів продукції;

- Визначення оптимальної програми випуску і реалізації продукції;

- Вибір між власним виробництвом продукції або послуг та їх закупівлею на стороні;

- Визначення точки беззбитковості і запасу фінансової міцності підприємства та ін.

Однак, облік за усіченою собівартості характеризується рядом недоліків:

- Відсутня розрахунок повної собівартості продукції, необхідний згідно законодавству;

- Собівартість запасів незавершеної і готової продукції виявляється заниженою;

- Складність поділи постійних і змінних витрат.

Особливістю сучасної собівартості системи директ-костинг є використання стандартів (норм) не тільки за змінними витратам, а й по постійним, зокрема по перемінної частини постійних накладних витрат.

Облік витрат за системою «директ-костинг» грає найважливішу роль в управлінні витратами.

2. МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ВИРОБНИЦТВІ

2.1. МЕТОДИ ОПЕРАТИВНОЇ ДІАГНОСТИКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

Найважливішим аспектом керування витратами є зіставлення
фактичних витрат з нормативами. Різниця між фактичними й
нормативними витратами називається відхиленням. Відхилення розраховуютьокремо по кожному об'єкту обліку витрат: центру відповідальності, видупродукції, замовленню й ін. Ціль аналізу відхилень - визначення й детальнаоцінка кожної причини, кожного фактора, які привели до виникненнявідхилень, установлення відповідальності за що відбувся. Сучасневиявлення й аналіз причин відхилень дозволяє вчасно ухвалювати
необхідні заходи щодо усунення небажаних і зміцненнюсприятливих
тенденцій.

Найважливішим інструментом тут є факторний аналіз, який
дозволяє визначити, яка частина відхилення яким фактором викликана. З
численних існуючих методів факторного аналізу на практиці частіше
усього застосовується метод ланцюгових підстановок.

При використанні методу ланцюгових підстановок у формулу витрат "по
ланцюжку" замість планових підставляють фактичні значення факторів.
Різниця між, що вийшов у результаті такої підстановки значенням витрат
і первісним їхнім значенням і є відхилення, викликане даним фактором.