Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій в міжнародних операціях (стр. 1 из 4)

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

"Міжнародні розрахунки і валютні операції"

Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій в міжнародних операціях

Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій в міжнародних операціях

Оскільки надання банківських гарантій не є однією з основних операцій, які здійснюють банки, то вони не регламентуються окремими законами чи нормативно-правовими актами. Законодавчо дані операції регламентуються в основному уніфікованими правилами, або ж виходячи з: кредитних операцій, умов надання кредитів, формування резервів під кредитні операції, виконання зобов’язань, прав та обов’язків сторін угоди тощо.

Вперше основні правила для гарантій було видано Міжнародною торгівельною палатою в Парижі - “Уніфіковані правила по договірних гарантіях" (УПДГ) - в серпні 1978 р. (публікація МТП № 325). З 1 січня 1994 року вступила в силу нова редакція УПДГ. (публікація МТП № 458).

Незалежні гарантії підпадають під “Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу” (УПГ), редакція 1992р., публікація МТП № 458.

Також надання гарантій регламентується, але не прямо, Цивільним кодексом України (від 16.01.03) та Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків № 279 від 06.07.2000.

За Цивільним кодексом України (ЦКУ) якщо гарантія видана не кредитодавцеві, а кредитоодержувачеві для забезпечення виконання останнім кредитних зобов’язань згідно з угодою, укладеною між ними, то її можна розцінювати за певних умов як гарантію на користь третьої особи (кредитодавця). Також кодекс регламентує укладання договору між банком та принципалом, який є підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов’язання за кредитним договором.

Що стосується стягнення банком-гарантом коштів з рахунку боржника у разі невиконання ним своїх зобов’язань, то без згоди власника рахунку згідно з ЦКУ та ЗУ “Про підприємництва в Україні" кошти з нього можуть стягуватись у випадках, установлених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Оскільки надання банківської гарантії є кредитною операцією, то під неї необхідне формування резерву (Положення №279). Банкам, які не виконують вимог про порядок формування резервів, не рекомендовано видавати банківські гарантії аж до повного їх формування.

Як було зазначено вище, незалежні гарантії підпадають під “Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу”. В даному випадку, наприклад, для визначення гарантії, яка підлягає оплаті за пред’явленою вимогою, необхідно, щоб гарантія не містила ніяких інших умов можливого платежу, крім умови надання письмової вимоги й додаткових документів, які зазначені в тексті гарантії. Оскільки відповідальність за гарантією зазначена окремо від основної угоди (принцип незалежності). Гарант не зобов’язаний перевіряти, чи виконали бенефіціар та принципал свої договірні зобов’язання.

Сучасному типу незалежних гарантій притаманні у більшості своїй якості документарних (комерційних) акредитивів, особливо принцип незалежності, згідно з яким платіж повинен бути здійснений, тільки якщо умови платежу, зазначені в гарантії, були виконані, й принцип відповідності. Отже, якщо умови гарантії повністю виконані, банк зобов'язаний здійснити платіж. На відміну від акредитивів, гарантії забезпечують фінансову компенсацію у разі невиконання принципалом своїх зобов'язань. Основною ж ознакою акредитиву є платіжна функція. Тобто зобов'язання, яке при виставлянні банківської гарантії бере на себе гарант, має абстрактний характер.

Структура незалежних гарантії дає змогу використовувати різні платіжні механізми. Найпопулярніші серед них - гарантії з оплатою за першою вимогою. Вони ще називаються безумовними гарантіями і надають бенефіціару право отримати кошти від банку-гаранта без будь-яких доказів чи підтверджень факту порушення аплікантом (експортером) своїх зобов'язань. У цілому банківські гарантії, їх зміст і форма, на відміну від документарного акредитиву та інкасо, завжди відповідають вимогам національного законодавства країни банку, який видає гарантію.

Для визначення гарантії, яка підлягає оплаті за пред'явленою вимогою, необхідно, щоб гарантія не містила ніяких інших умов можливою платежу крім умови падання письмової вимоги й додаткових документів, які зазначені в тексті гарантії. Оскільки відповідальність за гарантією зазначена окремо від основної угоди (принцип незалежності), гарант не зобов'язаний перевіряти, чи виконали бенефіціар і принципал свої договірні зобов'язання.

Слід сказати, що оскільки принципал і бенефіціар взаємопов'язані контрактом, значимість принципу незалежності повністю залежить від конкретного типу платіжних умов. Наприклад, якщо гарантія оплачується за першою вимогою, бенефіціар має право терміново отримати платіж без будь-яких інших умов. Відповідно, банк повинен здійснити платіж, а принципал відшкодувати певну суму без будь-яких заперечень, як зазначено в основному контракті. Гарантії за першою вимогою саме цим і відрізняються від поручительств (умовних гарантій) [12].

Що стосується відмінності надання гарантій від видачі кредиту, то вона полягає в тому, що надання гарантій дає можливість банкам за відсутності вільних ресурсів мобілізувати їх пізніше тим чи іншим чином, причому за інших однакових, привабливіших умов.

Далі проведемо порівняльну характеристику гарантій та поручительств, з якими гарантії часто ототожнюють і які є найбільш близькими за своєю сутністю.

Гарантії та поручительства є способами забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання у повному обсязі або в певній частині. Таким чином, у договорі поруки беруть участь три сторони - кредитор, боржник і поручитель за боржника перед кредитором. Зрозуміло, що у будь-якому випадку тут потрібна згода кредитора на забезпечення боргу в такий спосіб.

Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Отже, порука має додатковий (акцесорний) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, що забезпечується укладанням поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, спричинює беззаперечну недійсність і поруки.

У законодавстві окремих країн акцесорність є критерієм розмежування двох понять: поручительства і гарантії. Якщо йдеться про акцесорність, то це поручительство, а коли акцесорність відсутня - це гарантія. Гарант залишається зобов'язаним і тоді, коли основне зобов'язання за будь-яких причин визнається недійсним.

Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги спричинює недійсність договору поруки.

У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки. Якщо поручитель не бажає нести відповідальність у повному обсязі, в договорі поруки слід зазначити конкретний розмір його відповідальності, інакше поручитель відповідатиме у повному обсязі.

Зазначена норма законодавства не поширюється на гарантію. У зв'язку з цим, якщо в договорі, зокрема, між банком та гарантом відсутня умова про відповідальність гаранта у вигляді сплати пені за прострочення платежу позичальником, у арбітражного суду немає правних підстав для покладання цієї відповідальності на гаранта. Боржник і поручитель залишаються боржниками до остаточного погашення боргу (виконання основного договору).

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб-поручителів. У цьому випадку останні є між собою солідарними боржниками перед кредитором.

Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника у розмірі виплаченої цим поручителем суми.

На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою. Це пов'язано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, які видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості других, якщо інше не встановлено законодавством.

Відмінності гарантії від поруки такі:

На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, що грунтується на волевиявленні однієї особи-гаранта.

Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов'язання, але лише за умови відсутності у основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов'язання боржником відповідає разом із ним перед кредитором солідарно.

Оформлення гарантії договором не обов'язкове, тоді як для поруки закон цього потребує. Якби гарантія грунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов'язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку (договори не видаються). Отже, всі договори гарантії, що є на практиці, не суперечать закону. Гарантія є самостійним видом забезпечення зобов'язань ще й тому, що на відміну від поруки вона може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, що грунтується на волевиявленні однієї особи-гаранта, який бере на себе зобов'язання щодо субсидіарної відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором у повному обсязі або в частині. Якщо гарантія видана не кредитодавцеві, а кредитоодержувачеві для забезпечення виконання останнім кредитних зобов'язань згідно з угодою, укладеною між ними, то її можна розцінювати за певних умов як гарантію на користь третьої особи (кредитодавця) із застосуванням при цьому правил