Отже, результати аналізу сучасних тенденції публічного управління дають підстави для визначення основних вимог до побудови сучасної результат-орієнтованої системи муніципального управління:
- орієнтація на потреби територіальної громади, як головного споживача і замовника публічних послуг органа місцевого самоврядування;
- забезпечення демократичного характеру управління, підзвітності й підконтрольності місцевої влади громадськості;
- якість надання публічних послуг та суспільна результативність публічного управління, відповідальність за напрями та результати керованого розвитку території;
- оцінка результатів маркетингової діяльності з позицій громадянина-споживача послуг, для чого необхідно встановити постійний дієвий зворотний зв’язок з громадою;
- здійснення раціонального використання потенціалу території муніципального утворення з метою забезпечення добробуту членів територіальної громади;
- використання сучасних підходів управління: стратегічного планування, маркетингових інструментів управління, налагодження партнерських відносин з приватним сектором у системі забезпечення громадян якісними послугами в необхідних обсягах.
Визначені в попередньому підрозділі дисертаційної роботи вимоги до побудови сучасної результат-орієнтованої системи муніципального управління вимагає аналізу основних управлінських концепції орієнтованих на людину та її потреби.
Досліджуючи проблему цільових орієнтирів діяльності публічних інститутів можна виділити два методологічні підходи які орієнтують на задоволення потреб людини - техноорієнтований (або інфраструктурний) та людиноорієнтований (або антропосоціальним). Маючи єдину мету - орієнтацію на задоволення потреб людини, дані підходи різняться засобами її досягнення та показниками вимірювання результатів діяльності.
З позиції першого підходу мета діяльність системи управління полягає в створенні інфраструктури забезпечення потреб людей, а у другому - метою є безпосередньо саме забезпечення потреб.
Кожному з підходів притаманна власна система показників (індикаторів) вимірювання результативності діяльності і спосіб здійснення зворотного зв'язку як засобу відстеження ступеня досягнення цілей.
Техноорієнтована система переважно орієнтується на інфраструктурні показники – засоби задоволення потреб населення. В цій системі вважається, що наявність засобів задоволення потреб населення автоматично приводить до задоволення цих потреб.
Зворотний зв'язок здійснюється через відстеження статистичної інформації технічного типу (кількість кв. метрів житла, обсяг засвоєних коштів, кількість ліжок у лікарнях тощо), а ступінь досягнення тих чи інших завдань та доцільність здійснення відповідних дій визначається працівниками органів управління. Таким чином, кінцевий споживач публічних послуг - громада, практично усунена від процесів управління та зворотного зв’язку.
На відміну від попереднього підходу оцінка результативності управлінської діяльності у людиноорієнтованому підході орієнтує на кінцевий результат – задоволення потреб населення. Зворотний зв'язок в даному випадку здійснюватись безпосередньо через населення на основі соціальної, а не статистичної інформації. Показниками при такому підході є індекс розвитку людини: довголіття, рівень освіченості, рівень добробуту, оцінюваний, наприклад, через дохід на душу населення, ступінь задоволення різноманітними послугами, станом безпеки, станом навколишнього середовища тощо.
На сьогоднішній день, в практиці публічного управління, як в нашій країні так і за кордоном превалюють техноорієнтовані підходи. Проте, все гостріше відчувається головна вада техноорієнтованої системи – відстороненість громадян від управління організацією власного життя, від участі в прийнятті рішень і плануванні, від контролю за діяльністю влади тощо. Причиною занепокоєності є відчуття неефективності такого способу організації управління. Більш того, закритий процес прийняття рішень є основою поганого управління (“mismanagement”, англ.) та корупції. Істотні вигоди досягаються завдяки побудові прозорості, підзвітності та участі всіх зацікавлених сторін у процесі прийняття рішень. [О.В.Бейко http://www.academy.kiev.] В наслідок цього, найбільш просунуті в демократичному відношенні країни намагаються доповнити техноорієнтовані підходи людиноорієнтованими. Звідси - поява таких соціальних технологій і методів залучення громадян, як референдуми і консультативні опитування, громадські слухання і обговорення, місцеві ініціативи як форми консультацій з громадськістю, стратегічне планування розвитку громади із участю представників відповідних спільнот тощо. Тобто, у своєму розвитку техно- і людиноорієнтовані системи цілепокладання і управління взаємодоповнюють одна одну.
Однак, для потреб управління показники людиноорієнтованого підходу маєють бути трансформовані в технічні показники планів дій управлінських структур. [за ред.. Кравченка ]
Одним із головних положень людиноорієнтованого підходу та його оцінки - індексу людського розвитку є здійснення управління на засадах сталого розвитку (англ. sustainable development), дослівний переклад даного терміну з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток», а розширене його тлумачення - всебічно збалансований розвиток. [http://uk.wikipedia.org.] Головне при цьому, що «сталий розвиток - це керований розвиток» [http://uk.wikipedia.org], тобто головним елементом даного розвитку є управлінська діяльність публічних інститутів.
Поняття «сталий розвиток» поєднує в собі екологічну, соціальну та економічну складову. Він наголошує на збалансованому функціонування трьох зазначених складових: природи, суспільства й економіки. Екологічний аспект сталого розвитку полягає в спрямування зусиль суспільства на збережені та раціональному використанні природних ресурсів, регулюванні діяльності господарюючих суб’єктів з позиції мінімізації негативного впливу їх діяльності на навколишнє середовище. Економічна складова сталого розвитку полягає в саморозвитку основаному на високоефективних, ресурсозберігаючих, екологічно чистих, економній технологій. Соціальна складова сталого розвитку полягає в створенні умов для особистості для її особистого розвитку та самоосвіти. Тобто соціальна складова сталого розвитку безпосередньо пов’язана з індексом людського розвитку. [О.В.Бейко http://www.academy.kiev, . http://uk.wikipedia.org] А це означає, що сталий розвиток є чітко пов'язаний із людським розвитком. За визначенням Програми розвитку ООН: “Людський розвиток - це процес розширення можливостей вибору. Ці можливості можуть бути нескінченним і можуть змінюватися весь час. Проте на всіх рівнях розвитку визначальними є три: можливість прожити довге життя та зберегти добре здоров’я; можливість здобути освіту; можливість доступу до засобів, що забезпечують гідний рівень життя. За відсутності цих можливостей, інші виявляються несуттєвими і недосяжними. Проте людський розвиток не обмежується цим. Високу цінність для багатьох мають можливості вибору у різних сферах: від гарантування політичних, економічних, соціальних свобод до можливості самореалізуватися творчо, підтримувати високий рівень самоповаги та захист своїх прав. Людський розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей людини (покращання здоров’я, набуття знань та професійних умінь), а з другого, - використання цих можливостей для відпочинку, праці, для культурної, громадської, політичної діяльності. [Валерій РУБЦОВ]
Для України, особливо враховуючи її євроінтеграційний курс, запровадження концепції сталого розвитку набуває не тільки наукової і політичної актуальності, а є і одним з значущих аспектів трансформації публічного управління до менеджменту. У контексті проблем місцевого самоврядування йдеться про необхідність включення до критеріїв успішності діяльності органів управління також і критеріїв сталого розвитку, які б стимулювали розробку відповідних програм для забезпечення сталого розвитку населених пунктів. [дис.. Чикаренко]
Досліджуючи тенденції розвитку управлінських концепції, з урахуванням положень людино-орієнтованого підходу та принципів сталого розвитку, можна зупинитися на концепціях «належного управління» та «доброго місцевого самоврядування»
Проблеми в організації функціонування ефективної влади привели до формування і поширення концепції «належного управління», під якою «розуміють управління, яке досягається через розвиток спроможності влади швидко реагувати на потреби суспільства, завдяки стимулюванню ефективного управління і прозорості процесу прийняття рішень, поліпшення якості надання суспільних послуг, підвищення добробуту населення та дієвості процедур моніторингу і контролю». [В. Рубцов] Провідні ознаки які властиві даному управління можна визначити «підконтрольність, наближеність до народу, прозорість і ефективність» [В. Рубцов]
Це призводить до висновку про те, що створити систему належного управління можливо лише за обопільною згодою влади і громадянського суспільства як рівноправних партнерів. Важливим інструментом підтримки цих партнерських стосунків є запровадження процедур і стандартів відкритої публічної політики. [В. Рубцов] Внаслідок відсутності таких процедур і стандартів система врядування гальмує демократичні перетворення, економічне зростання та людський розвиток, як на рівні держави, так і на рівні громади самого маленького села. [за ред.. Кравченка ]
Основоположними принципами створення системи належного управління є цілепокладання, зворотній зв'язок та принцип цілеорієнтованої мотивації праці (прив’язка соціального статусу, морального та матеріального стимулювання до рівня досягнення цілей). [В. Рубцов] Тріада цих принципів має забезпечити створення системи публічного управління яка відповідає вимогам «належного».