зараз не існує жодного уряду в світі, який би не регулював свій внутрішній ринок засобами тарифного і нетарифного регулювання.
Зовнішньоекономічна діяльність держави повинна бути спрямована на стимулювання експорту своєї продукції, а не на сприяння імпорту готової продукції, як це, на жаль, певною мірою відбувається сьогодні в Україні. Стимулювати експорт мають в першу чергу податкова і кредитна політика держави через відповідне субсидування експорту, реструктуризацію заборгованості, а також створення умов для добросовісної конкуренції.
Забезпечити економічну безпеку держави, реальну підтримку вітчизняного виробника можна лише через проведення єдиної державної політики, спрямованої на вихід з кризи, стабілізацію економічної ситуації. Це може бути національна стратегія економічної безпеки, яка матиме короткострокові, середньострокові і довгострокові цілі і конкретні механізми їхнього досягнення. Крім того, необхідно забезпечити постійний моніторинг з боку відповідних державних структур за реалізацією цієї стратегії. Розвитком стратегії має стати створення відповідної нормативно-правової бази, яка встановлюватиме основні критерії економічної безпеки і регулюватиме діяльність суб'єктів економічної безпеки
Ми повинні підтримувати не національного товаровиробника, а національного споживача. А національний споживач голосує за той чи інший продукт праці своїми грошима. Гроші - це теж товар. Отже, слід підтримувати того виробника, хто виробляє гроші. Бо якщо він не виробляє гроші як загальний еквівалент, який є товаром над усіма товарами, то тоді такий виробник не потрібен, оскільки процес відтворення може існувати тільки за рахунок грошей.
Висновок
У будь-якої країни у довільний проміжок часу існують інтереси різних регіональних, соціальних або об’єднаних за типом діяльності груп, які мають у деяких випадках протилежну направленість. Під впливом цих груп урядом і парламентом можуть прийматися ті чи інші рішення, які можуть призвести до важких наслідків для суспільства взагалі.
Для нації, яка претендує на гідне місце на світовій арені, мають бути передбачені механізми зосередження національного контролю за найбільш прибутковими та перспективними напрямами, від розвитку яких залежить не тільки інфраструктурне забезпечення національного бізнесу, а й його на лаштування на більш ефективну роботу за рахунок нововведень, нових джерел розвитку тощо. Останні мають бути передбачені в стратегії державного розвитку як необхідна складова підвищення конкурентоспроможності економіки в цілому.
Необхідне перевлаштування економічної моделі на принципи ефективності та конкурентоспроможності, на дотримання національних економічних інтересів, а основне спрямування зовнішньоекономічної політики має полягати у всебічному стимулюванні національного виробництва та створенні внутрішніх умов його розвитку, принаймні не гірших, ніж в іноземних конкурентів.
Використана література
-Парасій В. До проблеми захисту національного товаровиробника // Економіка і фінанси, № 3, 2003р., с.7-9
-Барабащук О.К До проблеми захисту вітчизняного товаровиробника // Галицькі контракти, №25, 2003р. с.26-28
-Войчак А.В. Товароведение сырья и материалов. – К., 1994.
-Економіка будівельного комплексу: Навчальний посібник / За ред. П. Ф. Жердецького та ін. — К.: Вища школа, 1992. — 271 с.
-Задорожна О. Соціальні аспекти інвестування житлового будівництва // Економіка України. — 2008. — № 3. — С. 91—93.
-Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. О. П. Пономаренка. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 552 с.