Реферат на тему:
Управлінські моделі. Теорії моделей
В основі економетричного підходу — складання моделей, що демонструють ті чи інші економічні явища і процеси, лежить наукове абстрагування найбільш характерних рис дих явищ і процесів. На відміну від економічної моделі, економетрична модель виражається в математичній формі.
Відповідно до цього підходу, у всякій розвинутій економіко-математичній моделі виділяються чотири різні сторони. По-перше, вона демонструє певні економічні явища якісного змісту, виражені в тих чи інших одиницях виміру. Ці величини є свого роду параметрами моделі. По-друге, у модель входять певні кількісні зв'язки і залежності між параметрами. Це можуть бути балансові співвідношення, що визначають структуру модельованого процесу чи більш складні залежності, що пов'язують результати процесів з їх причинами. По-третє, модель визначає сферу припустимих змін параметрів моделі в часі, просторі та обсязі. Це так звані обмеження, накладені на кількісні залежності. По-четверте, модель повинна бути системою взаємозалежних параметрів, залежностей і обмежень з визначеними входами і виходами. Управління такою системою, тобто одержання визначених результатів на виході, повинно відбуватися за допомогою того чи іншого впливу на входи без втручання в її внутрішню структуру.
Побудова економетричних моделей розподіляється на чотири основних етапи. Перший етап — специфікація, коли виробляється формалізація основних економічних змінних і на основі вихідних допущень і пропозицій відшукуються математичні рівняння. Другий етап — ідентифікація, що полягає в порівнянні значень параметрів рівнянь, отриманих на першому етапі внаслідок специфікації. Третій етап — верифікація, що складається у визначенні і виборі критеріїв для оцінки якості результатів специфікації й ідентифікації, тобто ступеня адекватності моделей реальним економічним процесам. Якщо моделі, отримані шляхом специфікації й ідентифікації, неадекватні, то досліджуються обгрунтованість вихідних посилок, вибір і формалізація економічних змінних. Четвертий етап — пророкування, що являє собою процедуру визначення майбутніх значень змінних, вхідних у економетричну модель.
Економетричний підхід до аналізу і програмування економічних процесів одержав у США поширення у вигляді спроб побудови економічних моделей у масштабах не тільки окремих фірм, а й усього суспільства. Тут важливо, зокрема, вказати на ті "моделі відтворення", що конструював Я .Тінберген у своїй роботі "Економічні цикли США за 1919 — 1932 р." Пізніше Тінберген створив ще кілька моделей, але вони не знайшли практичного застосування. З найбільш відомих у літературі економетричних моделей варто назвати "модель відтворення в США" (1955), розроблену Л. Клейном і А. Гольдбергером..
Інший напрямок економетрії базує свої дослідження і побудову моделей на аналізі за методом балансу зроблених витрат і випущеної продукції (аналіз "витрати — випуск"). У цій галузі найбільше визнання одержали дослідження американського економіста В. Леонтьєва, що опублікував роботи "Структура американської економіки в 1919— 1929 р." (1941) і "Дослідження структури американської економіки" (1953).
Незважаючи на наявність ряду серйозних недоліків, економетричні моделі, створені на основі аналізу "витрати — випуск", одержали в США велике поширення, головним чином для дослідження міжгалузевих балансових зв'язків в економіці. Кількість таких моделей продовжує зростати. Поряд із прагненням удосконалювати цей метод аналізу вимальовується тенденція до об'єднання "моделей відтворення" з моделями "витрати — випуск" у формі динамічних моделей "витрати — випуск". У тих галузях, де порівняно широко застосовується програмування, вони використовуються для встановлення взаємозалежності і погодженості передбачуваних обсягів випуску продукції в рамках "моделей відтворення". Подібні економетричні моделі намагаються створити для вирішення як широких завдань прогнозування розвитку економіки, так і більш приватних проблем (наприклад, структурного аналізу виробництва, аналізу впливу зовнішньої торгівлі на економіку країни, дослідження систем цін і відносин між структурою витрат виробництва і структурою цін, вивчення місця і ролі окремих галузей і сфер діяльності в економіці та їхнього впливу на її розвиток тощо).
Ще одна група представників "нової" школи бачить специфічні особливості управлінських завдань у широкому використанні особливого типу так званої експертної інформації і "системних досліджень". Справді, у процесі управління соціальними спільностями постійно доводиться мати справу з такими ситуаціями, коли необхідна для управління інформація міститься лише у формі думок, переконань, що повинні пройти відповідну обробку й експертизу. Такі ситуації особливо часто виникають у процесі формування цілей колективу чи організації і з'ясування можливостей для реалізації певного завдання.
Порівняно великий розвиток у США одержали розробки прогнозуючих систем на основі концепції "дерева цілей". Вони широко використовуються при нормативному прогнозуванні в промисловості, сприяючи поліпшенню процесу прийняття рішень з розглянутого проекту за допомогою визначення різних шляхів, що дають можливість досягти поставлених цілей на основі прийнятої стратегії і тактики.
"Дерево цілей" будується в такій послідовності:
1) ідентифікуються цілі, ідеї, концепції по досліджуваних системах і визначаються вимоги та технічні можливості для їхнього розвитку в діапазоні від окремих компонентів і функціональних підсистем до синтезу систем;
2) встановлюються критерії і відповідні вагові коефіцієнти для проведення оцінки елементів на кожному рівні "дерева цілей";
3) вводяться вагові коефіцієнти для кожного елемента "дерева цілей" стосовно критеріїв на кожному рівні.
Зазначені вище дані одержують на основі таких матеріалів: а) прогнозів розвитку науки і техніки (якісних і кількісних показників для першого і третього етапів побудови "дерева цілей");
б) розробки сценарію для першого і другого етапів;
в) узгодження різних програм для ідентифікації концепцій та ідей;
г) визначення погодженої думки експертів про кількісні оцінки, які встановлюються на третьому етапі.
Таким чином, у методиці "дерева цілей" важлива роль належить евристичним методам, тобто експертній оцінці, необхідність якої обумовлена великою невизначеністю у вирішенні поставлених завдань. Однак найважливіша роль приділяється максимально широкому використанню кількісного аналізу. Різним цілям і підцілям надаються числові значення, шо збільшуються на передбачувані вкладення, необхідні для досягнення цих завдань. Внаслідок цього визначається, якому з можливих проектів варто віддати перевагу.
Якщо "дерево цілей" з кількісними показниками використовується для ухвалення рішення, тоді його позначають як "дерево рішень". Провідні фірми США по випуску напівпровідників широко використовували метод "дерева цілей і рішень" при оцінці різних проектів і програм науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Він застосовувався для ув'язування цілей, які встановлювали на 10 — 15 років наперед, з поточними завданнями і визначення ключових напрямків (стратегії і тактики) фірми, корпорації, галузі. В електронній промисловості США використовується трирівневе "дерево цілей" для планування розвитку техніки. При цьому критерії для вибору нової техніки містять у собі оцінку потреби в ній, можливостей конкурентних видів, тенденції розвитку промисловості, а також оцінку ресурсів. Основне завдання цього методу — погодити цілі, встановлювані на віддалену перспективу, із засобами їхнього досягнення.
Представники "системної" школи характеризують організацію як велику, складну соціальну систему, що взаємодіє з іншими системами як зовні, так і всередині даної системи.
Поняття "сучасна система" ототожнюється із системою, яка вимагає комплексного, всебічного підходу, що враховує її багатофакторне і багатоцільове значення.
У рамках цього напрямку інтенсивно розроблялися різні системи моделювання, наприклад моделі "виживання", що визначають сукупність умов і вимог для забезпечення існування систем. Невиконання цих умов викликає дезорганізацію системи. У цих моделях всі організаційні дії розділяються дихотомно: функціонально чи дисфункціонально кожне з них для певного типу організації. Модель "ефективності" припускає великий вибір оцінок (більш ефективних, менш ефективних) з погляду виконання даної мети.
Ряд авторів намагалися (як, наприклад, А. Етціоні) формулювати принципи і моделі "порівняльного аналізу" організацій, прагнучи визначити "універсальні показники" для цього порівняння. Як такий показник виступала незалежна змінна -"згода", що розцінювався як фактор соціального порядку всередині організації. Відповідно до цього підходу головною проблемою такої згоди Етціоні називав відношення між типом влади, яка використовувалася в організації для забезпечення контролю, і установками, інтересами, мотивами членів організації. Таким чином, Етціоні ніби робив спробу поєднати соціологічний і психологічний підходи, зіставляючи такі організаційні фактори, як влада і мотиви.
У наступні роки в США значно розширилися дослідження і розробки нових методів управління промисловими підприємствами на основі модифікації концепцій теорії автоматичного управління, кібернетики, системного аналізу стосовно до управлінських завдань цього рівня. Серед намагань цього роду особливо широкого визнання набули роботи американського вченого Дж. Форрестера. Він є основоположником школи так званої виробничої динаміки, яка розвивалася у Массачу-сетському технологічному інституті. Основні ідеї свого підходу Форрестер виклав у книзі "Industrial Dynamics" (1961), яка набула великої популярності не тільки в США, айв інших країнах.