Три особливості має товста кишка ззовні. По-перше, поздовжній шар
її м'язової оболонки нерівномірний по всій стінці кишки, а зібраний у три пасма (taenia coli), що проходять на певній відстані одне від одного. Переходячи на пряму кишку, ці стрічки ширшають, зближуються між собою і знову вкривають пряму кишку суцільним шаром. По-друге, оскільки стрічки коротші за товсту кишку, вони збирають її на зразок кисета, і тому на поверхні кишки утворюються випини (haustra). Випини розділені між собою поперечними борознами, яким на слизовій оболонці відповідають півмісяцеві складки. По-третє, наявність жирових відростків. Це часом досить довгі випини серозної оболонки, в яких міститься жир. На тонких кишках таких відростків не буває.
Слизова оболонка товстої кишки відрізняється насамперед відсутністю ворсинок. Тому вона має гладенький вигляд. Крім того впадають в очі заглибини, що відповідають випинам на зовнішній поверхні кишки, розділені півмісяцевими складками, які йдуть не циркулярно, як складки тонкої кишки, а займають кожна приблизно третину внутрішньої поверхні між місцем проходження двох сусідніх м'язових складок.
Епітелій, що вкриває слизову оболонку, одношаровий циліндричний, в ньому є велика кількість бокалоподібних клітин. Маленьких трубчастих
залоз багато. Є у великій кількості окремі лімфоїдні вузлики, а пейєрових бляшок не буває.
Пряма кишка має згини у передньо-задньому напрямку. Верхній згин - крижовий, відповідає вигину крижу, до передньої поверхні якого прилягає пряма кишка. Другий вигин - промежини. Верхній відділ прямої кишки до низу розширюється, утворюючи ампулу. Кінцевий відділ називається задньопрохідним каналом. Він проходить крізь тазове дно і закінчується анусом.
Слизова оболонка прямої кишки утворює у верхньому відділі поперечні складки. У нижньому є поздовжні складки (їх 8-10); це прямокишечні стовпи (колони), між якими є пазухи.
Відхідникова частина прямої кишки має два сфінктери - внутрішній і зовнішній. Внутрішній (гладенькі м'язи) є потовщенням циркулярного м'язового шару кишки. Він розташований вище від зовнішнього. Зовнішній побудований смугастою тканиною і є вольовим сфінктером.
Кровопостачання сліпої, ободової і верхньої третини прямої кишки
здійснюється від гілок верхньої і брижової артерій. Нижні дві третини прямої кишки отримують кров від внутрішньої клубової і серединної крижової артерій.
Іннервація: гілки верхнього і нижнього брижових нервів (ободова кишка), гілки прямокишкового нервового сплетення (пряма кишка), тазові нутряні нерви (сигмоподібна і пряма кишки).
З кишковим трактом, а саме з 12-палою кишкою, зв'язані найбільші залози організму людини - печінка і підшлункова залоза.
Печінка у людини важить близько 1,5 кг. Маса печінки дорослої людини складає 1/36 маси тіла. У новонародженого - 1/20. Клітини печінки виділяють жовч. Це орган травлення, обміну речовин, бар'єрний орган. У ембріональному періоді кровотвірний орган.
Розташована печінка під правою половиною купола діафрагми, частково переходить за середню лінію тіла і займає над шлунком невелику частину лівої половини купола діафрагми. Нижня межа правого краю печінки розташовується на рівні 10-го міжребер'я. Спереду печінка іде по реберній дузі і не виступає за ребра. Найвища точка печінки знаходиться у 4-му міжреберному проміжку по правій середньоключичній лінії.
Печінка вкрита (за винятком її задньої поверхні) серозною оболонкою, яка з неї переходить на діафрагму, утворюючи сагітальну серпоподібну зв'язку (дублікатура очеревини). Цією зв'язкою печінка по верхній поверхні поділяється на праву (більша) і ліву частки. На нижній поверхні печінки йдуть у сагітальному напрямі дві поздовжні борозни, або ями - права і ліва. Ліва сагітальна борозна йде впоперек усієї печінки, повторюючи серпоподібну зв'язку на нижній поверхні печінки і відділяє ліву частку печінки від правої. У передньому відділі лівої нижньої борозни розташована кругла зв'язка печінки, яка є залишком зарослої пупкової вени зародка. В задній її частині є залишок зародкової венозної протоки (у плоду це була протока, яка сполучала пупочну вену з нижньою порожнистою веною).
Паралельно до лівої проходять передня і задня праві сагітальні борозни (ями). У передній з них розташований прирослий до печінки жовчевий міхур (цю яму називають міхуровою). У задній сагітальній правій ямі розташована нижня порожниста вена (також приросла до печінки). Посередині печінки йде ще поперечна борозна - це ворота печінки. Ці борозни знизу відділяють на нижній поверхні правої частки печінки хвостату (задня) і квадратну (передня) її частки.
У частках печінки виділяють відносно великі частини, які мають відокремлене кровопостачання за рахунок великих гілок печінкової артерії і ворітної вени (гілки 3-го порядку) - це сегменти. Їх виділяють 4 у правій і 4 у лівій частках печінки.
У ворота печінки входить печінкова артерія і ворітна вена - це приносні судини. Печінкові вени (виносні, їх 3-4) впадають у нижню порожнисту вену у місці зростання її з печінкою. Крім того, через ворота до печінки входять нерви і виходять лімфатичні судини.
Увійшовши у ворота печінки, ворітна вена і печінкова артерія розгалужуються на часткові, сегментарні і далі аж до міжчасточкових вен і артерій, які ідуть вздовж поверхні часточки поряд з міжчасточковою жовчевою протокою. Від міжчасточкових артерій і вен відходять навколочасточкові (оточують часточку кільцем), а від них капіляри, що ідуть до центрау часточки. Потім вони зливаються і утворюють внутрішньочасточкові гемокапіляри і впадають у центральну вену часточки. Вийшовши із часточки, вони впадають у підчасточкові. Від них починається система печінкових вен, які зливаючись утворюють 3-4 печінкові вени, що впадають у нижню порожнисту вену.
Гепатоцити у печінкових балках розташовуються двома рядами так, щоб плазматична мембрана кожного з них обов'язково контактувала з одного боку з синусоідальною судиною, а з іншого - жовчевим капіляром. Останній не має власних стінок - вони утворені мембранами сусідніх гепатоцитів. Іншими словами, жовчеві капіляри - це щілини між сусідніми гепатоцитами. Жовчеві капіляри беруть початок біля центральної вени часточки і йдуть до її периферії, де переходять у міжчасточкові жовчні протоки.
Печінка вкрита фіброзною капсулою (Глісонова капсула). Прошарки сполучної тканини всередині печінки поділяють її паренхіму на гексагональні часточки призматичної форми близько 1,5 мм в діаметрі. Всередині прошарків між часточками печінки розташовані гілки ворітної вени, печінкової артерії, жовчна протока - вони утворюють так звану портальну зону (печінкову тріаду). Кров у печінці проходить крізь широкі синусоідальні кровоносні капіляри з переривистою базальною мембраною (синусоідальні судини). По них тече змішана кров до центру часточки.
Печінкові часточки побудовані гепатоцитами, які розташовані радіальними рядами у напрямку від периферії до центру часточки, де проходить центральна вена. Всередині часточки між рядами гепатоцитів проходять широкі кровоносні капіляри (синусоїди) і жовчні капіляри (жовчні ходи). Всього у печінці налічується до 500 тис. часточок.
Жовчні капіляри, зливаючись на виході із печінки, утворюють праву і ліву печінкові протоки, які, зливаючись, утворюють загальну печінкову протоку. Остання, зливаючись з міхуровою протокою, утворює загальну жовчну протоку, яка між листками печінково-12-палої зв'язки (дублікатура очеревини) прямує до 12-палої кишки, входить в неї, зливається з протокою підшлункової залози і разом з нею відкривається на вершині невеликого сосочка 12-палої кишки. Пучки міоцитів оточують кінець загальної жовчної протоки в товщі стінки кишки і утворюють сфінктер Одді. Вище місця злиття жовчної протоки і протоки 12-палої кишки є сфінктер загальної жовчної протоки, який регулює надходження жовчі у кишку чи міхур.
Жовчний міхур є резервуаром для збереження жовчі. Це мішок грушеподібної форми довжиною 8-12 см, шириною 4-5 см з розширеним дном.
Ємність міхура близько 40 мл. Звужена частина міхура (шийка) переходить у пузирну протоку. Міхур знизу і з боків вкритий очеревиною, нижня його частина прилягає до печінки і прикріплений до неї пухкою сполучною тканиною.
Слизова оболонка жовчного міхура має сітку невисоких складок, вкрита одношаровим циліндричним епітелієм. На слизовій оболонці міхурової протоки, починаючи від самої шийки, є велика спіральна складка - спіральна заслінка, в товщі якої закладені пучки м'язових волокон. Через їх рефлекторне скорочення течія жовчі може прискорюватися або сповільнюватися. М'язова оболонка міхура представлена тонким шаром міоцитів.
Іннервація: печінкове сплетення (блукаючі і діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур).
Підшлункова залоза (pancreas) має масу 60-100 г, довжину 15-22 см. Часточкова, розташована заочеревинно, впоперек тіла від 12-палої кишки до селезінки. Вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою. Виділяють голівку, тіло (трикутної форми) і хвіст.
Це змішана залоза: зовнішньої (панкреатичний сік) і внутрішньої (гормони) секреції (про це див. інший розділ).
Екзокринна частина є складною альвеолярно-трубчастою залозою, розділеною на частки тонкими перетинками, які відходять від капсули. В частках лежать ацинуси (шар пірамідальних клітин, які лежать на базальній мембрані. У них виділяють широку базальну і конічну апікальну частини). Секрет збирається у внутрішньочасткові, міжчасткові протоки, а вони - протоку залози (іноді може йти паралельно ще невелика протока, яка у кишку відкривається самостійно), що йде вздовж залози від хвоста до головки і відкривається у 12-палій кишці разом із жовчною протокою.
Кровопостачання: тіло і хвіст - гілки селезінкової артерії (гілка великої нутряної); голівка - верхні (? звідки) і нижні (верхня брижова від черевної аорти) підшлунково-дванадцятипалі артерії.