Звичайно, співробітники ППА можуть знайти вихід у будь-якій складній обстановці, але перед банком фактично увесь час стоїть дилема: домагатися визнання боргу позичальником у повному обсязі або звертатися в арбітражний суд, як цього вимагають нормативні документи? Значно легше домовитися з боржником «полюбовно» до повної вигоди обох сторін, але ніколи невідомо, як до таких кроків віднесуться податкові органи й органи банківського нагляду.
Прямий і непрямий економічний ефект від діяльності ППА складається з низки складових:
— фактичне повернення проблемного чи безнадійного до стягнення активу приносить певний дохід і дозволяє банку знову розмістити кошти в дохідних активах;
— переведення активу із проблемного в категорію надійних дає змогу одержувати стійкі доходи в період дії активу;
— відновлення раніше створених резервів на доходи збільшує прибуток і власний капітал банку:
— вивільнення персоналу підрозділів активних операцій для ведення основної діяльності дозволяє сконцентрувати зусилля на створенні нових надійних активів;
— повернення активу поліпшує економічні нормативи і показники банку і зміцнює його імідж як надійного і кваліфікованого партнера при взаємодії з промисловим сектором економіки.
До теперішнього часу в практиці проведення заходів щодо повернення проблемних кредитів сформувалися деякі типові схеми погашення проблемної і простроченої заборгованості.
Схема першого типу. Прострочена заборгованість за кредитом погашається одноразово без додаткового кредитування і переведення позичкової заборгованості на третю особу, але з використанням дебіторської заборгованості третіх осіб позичальнику банку.
Для практичного застосування схеми першого типу необхідна наявність у позичальника дебітора, борг якого складає величину не менш розміру простроченої заборгованості, а його фінансовий стан оцінюється як більш надійний (стійкий), ніж у позичальника. Крім того, у дебітора повинні бути кошти, цінні папери, інші активи, з якими може працювати банк і ринкова вартість яких еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.
Схема другого типу. Сума простроченої заборгованості за кредитом погашається позичальником коштами, отриманими за реалізовану продукцію (послуги) від кредитоспроможної зацікавленої третьої особи, що одержує у свою чергу кредит у банку.
Дана схема може бути застосована при виконанні наступних умов: наявності в позичальника на складі товарів, що користуються попитом, або можливостей для їх виробництва; у випадку виробництва — обсяг товарів і їхні ціни такі, що їх вартість через розумний період буде еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.
Схема третього типу. Прострочена заборгованість за кредитом перетворюється в термінову позичкову або дебіторську заборгованість шляхом переведення боргу на юридичну особу, діяльність якої контролюється банком. При цьому зазначена юридична особа одержує деяке майно позичальника, експлуатуючи яке можна отримати кошти, достатні для погашення позичкової заборгованості.
Схема третього типу має наступні особливості застосування:
— у позичальника є майно (у тому числі те, що перебуває в заставі), ринкова вартість якого менша суми простроченої заборгованості. Однак його експлуатація дозволяє в розумний термін отримати кошти, достатні для погашення заборгованості, при необхідності з включенням суми від продажу самого майна;
— існує юридична особа, діяльність якої контролюється банком. Вона має юридичні і технічні можливості для експлуатації і продажу майна, причому його кошти дозволяють прийняти необхідне майно на баланс;
— вироблена продукція (роботи, послуги) користується попитом на ринку, а саме майно може бути при необхідності продане але за прийнятною ціною.
Схема четвертого типу. Банк видає кредит юридичній особі, діяльність якої контролюється. Вона фінансує позичальника (як правило, забезпечуючи його сировиною, матеріалами) з метою завершення виробничого циклу. Кошти від реалізації готової продукції направляються на погашення як простроченої заборгованості позичальника, так і кредиту, виданого підконтрольній юридичній особі.
Список використаних джерел
1. А. Т. Головко, В. І. Грушко та ін. Система банківського менеджменту: Навч. посібник. – Київ: Фірма «ІНКОС» , 2004. – 480с.
2. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.
3. Хеддевик К. Финансово-экономический анализ деятельности предприятий. - К. , 1996. – 424 с.