Бактеріостатична дія проявляється в наслідок порушення синтезу білка в середині клітини і,тому затримує ріст і розвиток мікроорганізмів (тетрацикліни,левоміцетини,макроліти,аміноглікозиди).
При введені в організм антибіотики проявляють перш за все протимікробну дію, тобто діють на клітини мікробів. Це трапляється через різницю поділу та життєдіяльності мікроорганізмів і клітин нашого організму.
В середині організму мікроби розмножуються швидше , а антибіотики діють на клітини, які швидко розмножуються цих умовах антибіотики в першу чергу діють на мікроорганізми, а вже потім, при більш тривалій дії, на клітини нашого організму.
Більшість мікробів значну частину свого життєвого циклу проводять у вигляді одноклітинних організмів, тому їх крихка цитоплазматична мембрана обгорнена зовнішньою клітинною стінкою,що захищає мембрану від пошкоджуючи факторів середовища.
Основу клітинної стінки бактерій складають особливі гетерополісахариди, що сполученні з мембранними білками у вигляді протеогліканів або пептидогліканів.
Стінки бактеріальних клітин, окрім пептидогліканової сітки ,мають у своєму складі деякі додаткові біохімічні компоненти полісахаридної, ліпідної та білкової природи,що варіюють у різних мікроорганізмів.
Особливістю складу клітинних стінок є молекулярна основа класичного розподілу бактерій на грампозитивні та грамнегативні, що відрізняються своїм відношенням до забарвлення сумішшю генціанового фіолетового , йоду та сафраніну.Грампозитивні бактерії за умов їх послідовної обробки зазначеними реактивами дають синьо-фіолетове забарвлення внаслідок утримання комплексу йоду з генціановим фіолетовим, грамнегативні бактерії – не дають позитивної реакції на зазначений барвник.
Грампозитивні мікроорганізми – бактерії, характерною особливістю біохімічного складу клітинної стінки яких є наявність тейхоєвих кислот,вплетених у пептидноглікановий матрикс.Тейхоєві кислоти є складними полімерами, ланцюги яких побудовані із залишків спиртів гліцерину та рибіту,що сполучені фосфодіефірними зв’язками. У деяких тейхоєвих кислотах з основним ланцюгом молекули зв’язані залишки D – аланіну та D – глюкози або N – ацетил – D – глюкозаміну.Пептидоглікани складають більшу частину (40-90%) маси клітинної стінки грампозитивних бактерій.
Грамнегативні мікроорганізми – бактерії, до складу клітинної стінки яких входить додаткова зовнішня мембрана. Зовнішня мембрана складається із шару ліпополісахаридів, ліпідів та білків, під якими міститься шар пептидогліканів,які в свою чергу вкривають внутрішню(цитоплазматичну) мембрану. Загальний вміст пептидогліканів у стінці грамнегативних бактерій значно нижчий (5 – 10%),ніж у грам позитивних організмів.
Розщеплення або порушення синтезу окремих компонентів пептидогліканової структури клітинних стінок мікроорганізмів є молекулярною основою антибактеріальної дії деяких антибіотиків.
Процеси рибосомального синтезу білків, що складають кінцевий етап багатоступеневого процесу експресії генетичної інформації, є мішенню для дії багатьох фізіологічно активних сполук, зокрема лікарських засобів і токсинів.
У клінічній практиці, а також в експериментальній біології і медицині, знайшли широке застосування антибіотики, що є інгібіторами біосинтезу білка у прокаріотичних та еукаріотичних організмів на різних етапах трансляції:
інгібітори ініціації: стрептоміцин, ауринтрикарбоксилова кислота;
інгібітори елонгації :аміцетин, хлорамфенікол, еритроміцин, тетрацикліни, пуроміцин;
інгібітори термінації :анізоміцин, лінкоцин,стрептоміцин.
Вплив деяких найбільш поширених антибіотиків на процес трансляції поданий в таблиці 4.1.
Антибіотики, що є інгібіторами процесів трансляції у прокаріотів, застосовуються як антибактеріальні лікарські засоби в терапії інфекційних хвороб та інших захворювань, що спричинені мікробним фактором.
Антибіотики, які інгібірують трансляцію в еукаріотичних клітинах вищих організмів, зокрема ссавців, застосовуються як протипухлинні засоби. Гальмуючи біосинтез білка в клітинах злоякісних пухлин, ці антибіотики спричиняють регресію росту пухлини.
Бактерицидні препарати рекомендують при значному послаблені захисних сил організму хворого.
Бактеріостатичні препарати ефективні при більш легких захворюваннях або при тривалому лікуванні.
Хіміотерапію слід розпочинати з більш вживаних препаратів, якщо збудник хвороби чутливий до них. Цього ,зазвичай ,буває досить для повного одужання хворого.Якщо ж лікування у продовж 2-3 днів виявляється не ефективним,то слід призначати хворому інші препарати,зазвичай,більш нові ,тому що збудник хвороби ще не має стійкості до них .
При більш тяжких токсичних інфекціях рекомендується з самого початку лікування ,ще до встановлення чутливості збудника ,використати комбіновану терапію ,використовуючи комбінацію старих та нових антибіотиків.
1.5 Лікарняні форми антибіотиків
В залежності від способу введення ,фізико-хімічних та інших особливостей антибіотики випускають у різних лікарняних формах.
Для введення всередину,їх виготовляють у формі таблеток або капсул.Багато препаратів,особливо тих що мають неприємний смак, випускають у таблетках,які покритті цукром або речовиною,яка робить тяжчим їх розчинення в шлунку, тому що кисло чутливий препарат потрібно зберегти від розчинення.
В інших випадках в склад таблеток додають кисло стійкий наповнювач,що забезпечує розчинення препаратів у лужному середовищі тонкої кишки.Такі таблетки не потрібно розжовувати ,тому що в цьому випадку антибіотик розщепиться у кислому середовищі шлунку.
Для ректального прийому виготовляють ректальні свічі або кульки ,які містять антибіотик,що розчиняється від температури прямої кишки.Виготовляють також мазі та порошки.
Для парентерального введення призначені стерильні препарати в ампулах або флаконах, герметично закупорених резиновими пробками. Деякі препарати випускають у вигляді аерозолів для нанесення їх на рану або опечені поверхні.
Для дітей деякі антибіотики(тетрацикліни,олеандоміцину фосфат та інші)виготовляють у вигляді суспензій або гранул,які теж використовуються для приготування суспензій. Такі препарати містять цукор,ароматичні речовини для усунення неприємного смаку або запаху антибіотиків.
Деякі антибіотики випускають у формі мазей (лініментів) та емульсій, масляних та сиропових розчинів.
Інколи використовують водні розчини антибіотиків для обробки сльозових оболонок ,поранених та опечених поверхонь.
При захворюваннях очей використовують очні лікарняні плівки з канаміцином ,неоміцину сульфатом та іншими антибіотиками.Плівки закладаються під віко ,де вони поступово розсмоктуються.
В більшості випадків антибіотики слід зберігати у холодильнику.
1.6 Дозування
Ефективність хіміотерапії в значному залежить від правильного дозування антибіотиків.Препарати в зменшених дозах недостатньо ефективні або здійснюють лише бактеріостатичну дію, у збільшенних-здійснюють токсичну дію.
Дозу антибіотиків встановлюють в залежності від віку хворого,маси його тіла,локалізації вогнища захворювання,стану видільної функції печені та нирок,а також в залежності від особливостей дії препаратів та чутливості збудника.
Раніше курс лікування починали з призначення ударних доз.В даний час подібну методику не використовують із-за можливості розвитку реакції загострення (реакції Яриша-Герсгеймера),яка супроводжується швидкім виділенням великої кількості бактеріальних ендотоксинів в результаті руйнування клітин збудника,можливістю появи токсичних ускладнень,а також дисбактеріозу та суперінфекцій.
Однак,в деяких випадках при введенні нетоксичних антибіотиків(препарати пеніциліну та ністатину)призначають масивні дози .
Недопустимо призначення збільшенних,а тим паче масивних доз токсичних антибіотиків,а також негативно діючих на кровотворення препаратів.Лише у виняткових випадках ,у дуже тяжких хворих,певний час(2-3 дні)можна призначати максимальні дози.У більшості випадків достатньо призначення двох активних антибіотиків з різним ступенем токсичності та механізмом дії у середніх дозах.
Дуже шкідливим є збільшення терміну прийому антибіотиків. Збільшення курсу лікування іноді менш бажане,ніж прийом збільшенних доз,так як легко може супроводжуватись алергією,розвитком інтоксикацій, суперінфекцій та дисбактеріозу.
Недостатньо тривале лікування малоефективне та призводить до рецидивам інфекції та появі стійкості у збудника хвороби.
Особливо уважно потрібно встановлювати дозу новонародженим та недоношеним дітям,а також дітям перших трьох місяців життя,коли деякі препарати зовсім не слід використовувати через їх велику токсичність.
Для забезпечення максимальної ефективності хіміотерапії препарати необхідно правильно вводити на протязі доби.Кількість вводів залежить від багатьох факторів,в першу чергу від швидкості виведення препарату з організму.
В якості прикладу неправильного вибору дози можна привести призначення фуразолідону.Його часто рекомендують приймати 3-4 рази на добу по 2 таблетки, тобто по 0,1 грам. Але спостереження за наявністю препарату в сечі показали ,що його виділення закінчується вже після 3-4 годин. Таким чином, при 3-4 кратнім введенні концентрація фуразолідону в організмі хворого непостійна,що негативно відображається на ефективності лікування та може супроводжуватись розвитком стійкості бактерій.Тому більш раціонально приймати препарат 6-8 раз на добу по одній таблетці.