Практична значимість одержаних результатів. Практична значимість результатів дослідження полягає в обгрунтованому удосконаленні тактики антиоксидантної терапії у хворих з травматичними пошкодженнями головного мозку. Запропоновано з самого початку лікування використовувати для захисту головного мозку водорозчинні (емоксипін) і жиророзчинні (α-токоферол) антиоксиданти. Ефект водорозчинних антиоксидантів, які швидко розповсюджуються у водних просторах організму є негайним, проте недостатнім. Посилення ефекту антиоксидантної терапії відбувається по мірі включення у метаболізм жиророзчинного α-токоферолу. Розробка такої схеми лікування дозволила достовірно покращити результати лікування постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою. Матеріали дисертації використовуються у навчальнім процесі, що проводять із студентами, лікарями-інтернами і клінічними ординаторами Харківського державного медичного університету. Розроблена схема антиоксидантного захисту головного мозку розповсюджена в лікувальній роботі відділення інтенсивної терапії і 3-х нейрохірургічних відділень Харківської клінічної лікарні швидкої і невідкладної допомоги, а також у практиці відділення інтенсивної терапії і нейрохірургічного відділення обласної клінічної лікарні м. Харкова.
Особистий внесок здобувача. Автором персонально проаналізована наукова література по обраній темі, проведено інформаційний пошук. Разом з науковим керівником сформульовані мета і задачі дослідження, обговорені висновки, практичні рекомендації, розроблена тактика антиоксидантного захисту головного мозку у хворих з його травматичними пошкодженнями. Автор взяв участь у проведенні методів інтенсивної терапії в усіх постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою, результати обстеження яких увійшли в матеріали дисертації, самостійно провів клінічне дослідження всіх хворих, підготував предмет дослідження, провів біохемілюмінесцентний аналіз, вивчив активність ферментів в спинномозковій рідині, провів дослідження кровообігу. Статистична обробка одержаних результатів, огляд літератури, 3 розділи власних досліджень автором виконані самостійно.
Апробація результатів дисертації. Про результати дослідження зроблено доповіді на засіданнях Харківського наукового медичного товариства, асоціації анестезіологів м. Харкова і Харківської області. Результати роботи представлено в матеріалах ювілейної науково-практичної конференції анестезіологів України в м. Ялта (2003), в матеріалах IV Національного конгресу анестезіологів України в м. Донецьк (2004), в матеріалах науково-практичної конференції з міжнародною участю «Від фундаментальних досліджень – до прогресу в медицині» в м. Харків (2005).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових робіт, з яких 3 містяться у спеціалізованих наукових виданнях і 3 – в збірниках науково-практичних конференцій і IV Національного конгресу анестезіологів України.
Об’єм і структура дисертації. Дисертація виконана на 139 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 6 таблицями, 7 рисунками. Робота складається із вступу, 3 розділів (огляд літератури, матеріали і методи дослідження, розділу власних досліджень), аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій і списку літератури із 220 джерел, з яких 133 вітчизняних і 87 іноземних.
Матеріали і методи дослідження. В процесі роботи проводилася інтенсивна терапія і обстеження 106 пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою (ТЧМТ). Всі хворі з ТЧМТ були оперовані в умовах комбінованої загальної анестезії. Для отримання репрезентативних результатів в дослідження включено тільки пацієнтів, які перед операцією мали оцінку за шкалою Глазго 8 і менше балів. (LangE. W. 2003). Для здійснення мети дослідження і вирішення його задач було виділено такі групи хворих.
Група 1 – 25 постраждалих з ТЧМТ. яким для захисту головного мозку від оксидантного стресу вводили α-токоферол в дозі 4,5 ± 0,5 мг / кг на добу, аскорбінову кислоту в дозі 6,5 ± 0,5 мг / кг на добу і дексаметазон в дозі 0,5 мг / кг на добу. Дексаметазон в усіх групах хворих застосовувався тільки в перші 2 доби інтенсивної терапії. Приводом для призначення дексаметазону був той факт, що на початок 2000 року глюкокортикоїдні гормони використовувалися у складі схем інтенсивної терапії хворих з ТЧМТ в 2/3 нейрохірургічних клінік Європи (В.І. Цимбалюк. 2002, D. Yates, 2000).
Наступна група – група 2 – 51 пацієнт з ТЧМТ, яким окрім лікування, що було застосовано в групі 1, протягом 5 днів після нейрохірургічної корекції додатково проводилися тривалі (протягом 20 – 24 годин) інфузії емоксипіну в дозі 10 мг / кг на добу.
Група 3 – 6 пацієнтів з ТЧМТ, яким окрім терапії, що проводилася в групі 1, інфузії емоксипіну були застосовані в дозі 1 мг / кг на добу.
Група 4 – 8 постраждалих з ТЧМТ, яким окрім схеми лікування, що була використана в групі 1, додатково вводили емоксипін в дозі 5 мг / кг на добу.
Група 5 – 6 хворих з ТЧМТ, яким окрім терапії, що використана в групі 1. Проводили тривалі інфузії емоксипіну в дозі 15 мг / кг на добу.
Група 6 – 10 пацієнтів з ТЧМТ, що після операції не отримували α-токоферолу. Їм проводилися тривалі інфузії емоксипіну в дозі 10 мг / кг на добу.
Основними методами дослідження у постраждалих з ТЧМТ були вивчення активності процесів вільнорадикального окислення (ВРО) за даними хемілюмінесценції плазми крові, що взята із яремної вени з боку пошкодженої гемісфери головного мозку, визначення у спинномозковій рідині постраждалих активності амінотрансфераз, реоенцефалографія, інтегральна тетраполярна реографія, динаміка оцінки стану функції свідомості за шкалою Глазго і показники летальності. . Обстеження хворих проводилося протягом 5 діб їх перебування в відділенні інтенсивної терапії. . В роботі представлено результати, що одержано в 1-у. З-ю і 5 –у добу лікування після операції.
Статистична обробка результатів дослідження проведена на комп’ютері IBMPC/ATPentium з використанням t-критерію Стьюдента, z-критерію, та коефіцієнту рангової кореляції Спірмена за допомогою програмних пакетів МSOfficeXP (ліцензія №18431447 від 19.11. 2004). Статистично достовірними вважали результати із значенням р<0,05.
На наступній сторінці автореферату розміщено зведену таблицю розподілу хворих за групами (таблиця 1).
Таблиця 1. Характеристика обстежених хворих з ТЧМТ і розподіл за
групами.
| Група хворих | Вік | СГ (чол. /жін) | ІГ(чол. /жін) | ЕГ(чол. /жін) |
| Група 1(n=25) | 21 – 30 | 3 (3/0) | - | 2 (2/0) |
| 31 – 40 | 4 (3/1) | - | 1 (1/0) | |
| 41 – 50 | 4 (3/1) | 4 (2/2) | - | |
| 51 – 60 | 3 (3/0) | 4 (2/2) | - | |
| Група 2(n=51) | 21 – 30 | 6 (4/2) | - | 4 (4/0) |
| 31 – 40 | 7 (5/2) | 2 (1/1) | 2 (1/1) | |
| 41 – 50 | 7 (5/2) | 5 (4/1) | 1 (1/0) | |
| 51 – 60 | 9 (6/3) | 8 (5/3) | - | |
| Група 3(n=6) | 21 – 30 | - | - | - |
| 31 – 40 | 2 (2/0) | - | - | |
| 41 – 50 | 2 (2/0) | 1 (1/0) | - | |
| 51 – 60 | - | 1 (1/0) | - | |
| Група 4(n=8) | 21 – 30 | 2 (2/0) | - | - |
| 31 – 40 | 2 (2/0) | - | - | |
| 41 – 50 | 1 (1/0) | 1 (1/0) | 1 (1/0) | |
| 51 – 60 | - | 1 (1/0) | - | |
| Група 5(n=6) | 21 – 30 | 1 (1/0) | - | - |
| 31 – 40 | 2 (2/0) | - | - | |
| 41 – 50 | 1 (1/0) | 1 (1/0) | - | |
| 51 – 60 | - | 1 (1/0) | - | |
| Група 6(n=10) | 21 – 30 | 1 (1/0) | - | 1 (1/0) |
| 31 – 40 | 2 (2/0) | - | - | |
| 41 – 50 | 3 (3/0) | 1 (1/0) | - | |
| 51 – 60 | - | 2 (2/0) | - |
Примітка. СГ – субдуральна гематома; ІГ – інтрацеребральна гематома; ЕГ – епідуральна гематома.
Дані хемілюмінесцентного аналізу плазми крові з яремної вени пацієнтів з ТЧМТ порівнювали з показниками надслабкого світлення плазми крові 20 здорових донорів з вен ліктьового згину. . Негайно після операції і наприкінці 1-ї доби інтенсивної терапії у постраждалих з ТЧМТ виявлено ознаки надмірної активації процесів ВРО. Середні показники максимуму індукованого світлення у донорів склали Мах = 208 ± 44 імп. / с, а світлосума за 180 с S = 21526 ± 1358 імп. Значення величини кута t, що відбиває спроможність антиоксидантних систем організму, у донорів коливалася в межах 82° - 88° і прагнула до 90°. В протилежність – максимальна інтенсивність індукованої хемілюмінесценції і світлосума надслабкого світлення в усіх хворих були вищими у порівнянні з донорами більш ніж у 1,5 разу. По мірі продовження інтенсивної терапії з антиоксидантним захистом мозку надалі було встановлено, що показники активності ВРО зменшуються в усіх групах що вивчали. Проте, на основі даних статистичного аналізу було знайдено, що оптимальним методом антиоксидантного захисту ЦНС було використання схеми лікування, яка включала комбіноване застосування α-токоферолу, вітаміну С в сполуці з тривалими інфузіями емоксипіну в дозі 10 мг / кг на добу. До кінця 1-ї доби показник Мах індукованого світлення достовірно (р=2,941Е–13) знижувався з 346 ± 48 до 219 ± 38 імп / с, а світлосума за 180 с – з 30018 ± 1827 до 22068 ± 1470 імп. (р=4,68Е–21). Суттєво зростала величина кута, що був утворений спалахом індукованого надслабкого світлення. Вона зростала з 67 ± 7 до 78 ± 5 градуса (р=8,236Е–08), що свідчило про посилення антиоксидантної ланки про-антиоксидантної системи. При використанні схеми лікування, основою якої було введення α-токоферолу і вітаміну С (група 1), досягнення необхідного антиоксидантного ефекту запізнювалося у порівнянні з швидкою дією емоксипіну. До кінця 1-ї доби після нейрохірургічної корекції максимальна активність індукованого світлення достовірно не змінювалася: Мах знижався тільки з 360 ± 64 до 342 ± 66 імп /с (р=0,539), а світлосума S – з 30314 ± 2032 до 30117 ± 1714 імп (р=0,217). Кут спалаху залишався достатньо гострим. Він змінився з 68 ± 6 до 67 ± 8 градуса та чітко відбивав наявність недостатності антиоксидантної системи. Зниження дози емоксипіну до 5 мг/кг погіршувало результати дослідження активності ВРО (група 4). При порівнянні з тими, що мали місце у хворих 2-ї групи. Та в порівнянні з показниками активності ВРО у пацієнтів групи 1 вони мали суттєву перевагу. Мах індукованого світлення до кінця 1-ї доби після операції знижувався з 342 ± 51 до 249 ± 68 імп / с (р=0,008), світлосума S зменшувалася з 30096 ± 1865 до 26215 ± 1522 імп. (р=0,0004). Величина кута спалаху τ зростала з 66±5 до 70 ± 5 градуса. Проте при порівнянні з групою 2 була меншою (р=0,0011). Гіршим варіантом було зниження дози емоксипіну до 1 мг/кг на добу. (група 3) В такому разі активність вільнорадикальних процесів в ЦНС постраждалих не відрізнялася від тих показників, які були одержані при дослідженні 1-ї групи хворих, де емоксипін не був застосований. Підвищення дози емоксипіну до 15 мг/кг на добу (група 5) для антиоксидантного захисту переваг не мало. Далі розміщено всі результати вивчення активності ВРО в ЦНС хворих з травмою головного мозку.