В наступній таблиці міститься інформація про динаміку реоенцефалографічних показників мозкового кровообігу у хворих з ТЧМТ після операції (таблиця 3).
Таблиця 3. Реоенцефалографічні (РЕГ) показники (M±σ) мозкового
кровообігу у хворих з ТЧМТ 1 і 2 груп в перші 5 діб після травми
| Показник РЕГ | Групи | Час спостереження | ||
| 1 доба | 3 доба | 5 доба | ||
| ЧПА,% | 1 n = 18 | 25,7±2,4* | 24,3±3,6*▲ | 22,8±3,4*▲ |
| 2 n = 27 | 24,8±2,2* | 20,6±1,9*▲ | 19,-4±2,1*▲ | |
| РСІ, Ом | 1 n = 18 | 0,076±0,010* | 0,078±0,011* | 0,079±0,010*▲ |
| 2 n = 27 | 0,073±0,009* | 0,083±0,012* | 0,089±0,012*▲ | |
| ІПО,% | 1 n = 18 | 73,9±6,8 | 70,4±6,2▲ | 70,3±5,9▲ |
| 2 n = 27 | 75,6±5,8 | 63,2±6,1▲ | 62,7±6,0▲ | |
| РДІ,% | 1 n = 18 | 75,5±6,8 | 73,6±6,5▲ | 73,6±6,8▲ |
| 2 n = 27 | 77,4±6,0 | 68,2±5,3▲ | 67,8±5,6▲ | |
Примітка. Значком * визначено наявність достовірної р <.0,05 відміни за критерієм Стьюдента у порівнянні с даними реоенцефалограм здорових осіб. Значком ▲ визначено наявність відміни за критерієм t-Стьюдента при порівнянні показників РЕГ між групами з р<0,05.
У пацієнтів, які одержували емоксипін (група 2) констатували більш швидку нормалізацію судинного тонусу в головному мозку в порівнянні з групою хворих, де цей антиоксидант не використовувався. Ефект, що створювали тривалі інфузії емоксипіну в дозі 10 мг / кг на добу стосувався тільки стану артеріального притоку до головного мозку. В цих пацієнтів відбувалося зростання амплітуди реоенцефалограм, загострювався перший пік реограми, скорочувався час підйому анакроти (ЧПА), зменшувалися показники реографічного діастоличного індексу і індексу периферичного опору. На 5-ту добу РСІ у хворих 2-ї групи достовірно перевищував аналогічний показник у 1-ї групи хворих з р=0,003, а ЧПА% був менше з р=0,00045.
Дослідження центральної гемодинаміки реографічним методом показало, що тривалі інфузії емоксипіну в дозі 10 мг/кг на добу не приводили до порушень серцевого викиду і зниженню середнього артеріального тиску до рівня, що міг бути причиною зменшення церебральної перфузії. І хворі в яких основу антиоксидантної терапії складав α-токоферол, і ті, що одержували його в сполуці з емоксипіном, мали протягом 5-и діб післяопераційного спостереження задовільні і сходні показники центральної гемодинаміки, що достовірно один от одного не відрізнялися. На основі цих даних було зроблено висновок, що порушення церебральної гемодинаміки, які реєструвалися у постраждалих з ТЧМТ в перші дні після травми не були зумовлені зниженням серцевого викиду і загального судинного тонусу, а були зв’язані з розладнаннями тонусу тільки мозкових судин, які визвала травма. Підтримки судинного тонусу за допомогою дофаміну для утриманні середнього артеріального тиску на рівні 90 – 100 мм рт ст в перший тиждень лікування потребували 20% пацієнтів 1-ї групи і 19,6% постраждалих 2-ї групи. В кінцевому рахунку в більш пізні строки лікування вазопресори вводили 60% хворих 1-ї групи і тільки 31,4% хворих 2-ї групи. Таким чином, тривалі інфузії емоксипіну в дозі 10 мг/кг на добу не впливали несприятливо на стан центральної гемодинаміки, а, навпаки, сприяли збільшенню виживаності хворих і визнані для них безпечними.
При оцінці у хворих стану функції свідомості за шкалою Глазго при використанні критерію Стьюдента виявлено більш швидке відновлення функції свідомості у постраждалих, яки отримували комбіновану терапію α-токоферолом і емоксипіном в дозі 10 мг / кг на добу (група 2) у порівнянні з пацієнтами 1-ї групи. При порівнянні показників оцінки стану свідомості в головних групах дослідження (1-ї і 2-ї) на 5-ту добу р=0,018799.
Таблиця 4. Динаміка оцінки функції свідомості хворих з ТЧМТ за
шкалою Глазго в балах (M±σ).
| Групи хворих | Час спостереження | ||
| 1-а доба | 3-я доба | 5-а доба | |
| 1 n=25 | 7,28 ± 0,44 | 7,76 ± 0,47* | 9,72 ± 1,86*▲ |
| 2 n=51 | 7,25 ± 0,30 | 8,50 ± 1,72* | 10,78 ± 1,79*▲ |
| 3 n=6 | 7,17 ± 0,56 | 7,67 ± 1,09 | 9,67 ± 2,88 |
| 4 n=8 | 7,25 ± 0,38 | 8,00 ± 0,60* | 10,37 ± 1,65* |
| 5 n=6 | 7,00 ± 0,80 | 8,00 ± 0,82 | 11,00 ± 1,55* |
| 6 n=10 | 7,10 ± 0,45 | 7,80 ± 0,48* | 10,00 ± 1,63* |
Примітка. Значком * помічено наявність відміни з р<0, 05 у порівнянні із стартовими даними. Значком ▲ помічено наявність відміни між головними групами дослідження із р=0,018799.
Показовими стали і результати смертності хворих. Вони представлені нижче в таблиці 5.
Таблиця 5. Показники летальності в групах хворих з ТЧМТ
| Вивчені групи | 1n=25 | 2n=51 | 3n=6 | 4n=8 | 5n=6 | 6n=10 |
| Показник летальності | 14(56,00%) | 16(31,37%) | 3(50, 00%) | 3(37,50%) | 2(33,33%) | 550% |
Найменшою летальність була в групі 2, де постраждалі з ТЧМТ одержували після операції комбіновану антиоксидантну терапію на основі жиророзчинного α-токоферолу і водорозчинного емоксипіну в дозі 10 мг / кг. В групі 1 летальність склала 56%, тоді як в групі 2 всього 31,37%. Різниця є достовірною (р<0,05). Виключення α-токоферолу (група 6) із схеми лікування супроводжувалося зростанням летальності до 50%. Аналогічною була летальність в групі 3, де у хворих, яким вводили α-токоферол, доза емоксипіну складала всього 1 мг / кг на добу. Зменшення дози емоксипіну до 5 мг/кг на добу (група 4) приводило до недостовірного збільшення летальності пацієнтів з ТЧМТ, а використання дози 15 мг / кг (група 5) переваг у порівнянні з групою 2 не мало.
Проведене дослідження демонструє зростаючі можливості захисту головного мозку від механізмів пошкодження оксидантного стресу в ЦНС. На ранніх етапах після ушкодження ЦНС для надання допомоги хворим мають використовуватися гідрофільні антиоксидантні заходи, що швидко розповсюджуються в усіх водних просторах організму. При цьому не можна забувати і про застосування добре відомих жиророзчинних антиоксидантів, які багаторазово зарекомендували себе із позитивно в експериментальних дослідженнях. Найкращим методом антиоксидантного захисту стало комбіноване використання цих заходів.
В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової задачі – удосконалення способів захисту тканини головного мозку від негативного впливу факторів оксидантного стресу в умовах її гострого травматичного пошкодження. На основі вивчення динаміки активності вільнорадикальних процесів в центральній нервовій системі за допомогою біохемілюмінесцентного аналізу плазми крові, що відтікає від головного мозку та ефектів антиоксидантної терапії, що включає використання жиророзчинного альфа-токоферолу, водорозчинного емоксипіну, та їх комбіноване застосування, на стан процесів вільнорадикального окислення, церебральну і центральну гемодинаміку, показники стану функції свідомості та летальності, визначено і розроблено ефективний метод інтенсивної терапії для хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою.
У хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою в ранньому періоді після ушкодження мозку наявна надмірна активація процесів вільнорадикального окислення. Біохемілюмінесцентне дослідження плазми крові, що відтікає від головного мозку, результати якого віддзеркалюють активність вільнорадикальних процесів у ЦНС, показало, що при травмі головного мозку відбувається підвищення активності реакцій перекисного окислення ліпідів в 1,5 - 2 рази у порівнянні з нормою, навіть в умовах нейровегетативного захисту і застосування антиоксидантної терапії. Так при травмі головного мозку показник максимуму індукованого надслабкого свічення досягав величини в 350 – 400 імп/с, при нормі 208±44 імп/с, а показник світлосуми – 30000 – 33000 імп, при нормі 21526±1358 імп. Величина кута швидкого спалаху індукованої біохемілюмінесценції коливалася в межах 66 – 74 градусів при нормі в 82 – 88 градусів.
Антиоксидантний захист мозку із застосуванням α-токоферолу, аскорбінової кислоти та дексаметазону є недостатнім для швидкої нормалізації вільнорадикальних процесів у ЦНС в ранньому періоді після ушкодження мозку. Ефект її настання повільний. Результати біохемілюмінесцентного аналізу показують, що при застосуванні такого складу антиоксидантної терапії показники активності вільнорадикальних процесів у ЦНС не дорівнюють нормальним показникам здорових донорів.
Ще на 3-тю добу після операції максимум індукованого надслабкого світлення становив 325± 63 імп/с при нормі 208± 44 імп/с (р=2,456Е – 06), а показник світлосуми 28622± 1660 імп при нормі 21526± 1358 імп (р=5,340Е – 13). Величина кута швидкого спалаху у хворих при цьому становила 69± 6 град при нормі 85± 3 град (р=3,272Е – 10).