МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ
БУРСА АНДРІЙ ІВАНОВИЧ
УДК616.89-008.4-053.89: 616.831-06: 616.89-008.454] -07-08-084
АУТОАГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З ОРГАНІЧНИМ ДЕПРЕСИВНИМ РОЗЛАДОМ
(КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА, ТЕРАПІЯ, ПРОФІЛАКТИКА)
14.01.16 – психіатрія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України
Науковий керівник доктор медичних наук, професор
Напрєєнко Олександр Костянтинович,
Національний медичний університет
ім.О. О. Богомольця, кафедра психіатрії та наркології, завідувач
кафедри
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор Юр’єва Людмила Миколаївна, Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України,, кафедра психіатрії факультету післядипломної освіти, завідувач кафедри
доктор медичних наук, професор Чабан Олег Созонтович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, сектор соціальних проблем пограничних станів та соматоформних розладів, завідувач сектору
Захист відбудеться «15» травня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної, судової психіатрії і наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної, судової психіатрії і наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103
Автореферат розісланий «09» квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор медичних наук Дзеружинська Н.О.
Актуальність теми. За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (SartoriusN., 1992, 1993) в другій половині ХХ сторіччя самогубства вийшли на четверте місце серед медичних причин смерті. В той же час, в останні роки все частіше з’являються дані про те, що суїциди, як причина смерті, поступаються місцем лише судинним і онкологічним захворюванням (Морозов А.М., 1998: Смулевич А.Б., 2001). Як свідчить статистика і дані літератури, щорічно в світі закінчують життя суїцидом від 600 тис. до 1 млн. чоловік. Середні показники таких випадківпо різних країнах коливаються від 5 до 45 на 100 тис. населення, проте є регіони і з більш високою поширеністю самогубств. Критичним вважається показник поширеності суїцидів – 20 на 100 тис. населення. Україна в цьому відношенні займає місце серед країн з високим рівнем розповсюдженості самогубств, при цьому даний показник в різних регіонах країни є досить варіабельним (Чуприков А.П., 2002; Марута Н.А., 2003; Табачников С.И., 2004). В останні десятиріччя відмічається значне зростання не тільки числа завершених суїцидів, але і спроб до їх здійснення (у всіх регіонах світу число суїцидальних спроб перевищує завершені в 20-50 разів). Феномен аутоагресивної поведінки, у тому числі і суїцидів, є складною комплексною проблемою, яка містить різноманітні соціальні, психологічні, біологічні та медичні аспекти (Амбрумова А.Г., 1986; Пилягіна Г.Я., 2004; Юр’єва Л.М., 2006). Значна частина наукових досліджень в області аутоагресії направлена на вивчення статистико-епідеміологічних показників цього явища. Переважно, це стосується кількості самогубств в різних популяціях. Багато вчених вивчали особливості соціально-демографічних і психологічних причин виникнення аутоагресивних дій (Кутько И.И., 1996; Самохвалов В.П., 1999; Михайлов Б.В., 2001; Дзюб Г.К., 2002). Велика кількість публікацій суїцидологів в останні роки присвячена взаємозв'язку аутоагресивної поведінки з психічними розладами: психотичними симптомокомплексами (Бачериков Н.Е., 1998; Подкорытов В.С., 2004; Юр’єва Л.М., 2005; ScoccoP., 2002), різними формами алкогольної та наркотичної залежності (Сосін И.К., 1996, 2001; Бітенський В.С., 1998, 2003; Goldney, R. D., 2002), афективними розладами (Вертоградова О.П., 1988; Мішиєв В.Д., 1999, 2002; Юр’єва Л.М., 2006; AngstJ., 1996) та ін. Питома вага осіб з межовою психопатологією серед психічно хворих з суїцидальною поведінкою за даними різних авторів коливається від 42 до 75%. Аналіз вікового аспекту суїцидальних дій демонструє значну представленість у вказаній групі літніх людей. При цьому кількість і вичерпність праць, присвячених суїцидам у пізньому віці є недостатніми. Як показує статистика, число суїцидентів похилого віку з психічними розладами непсихотичного рівня помітно зростає (Волошин П.В., 2003; Напрєєнко О.К., 2004). Враховуючи те, що число осіб пізнього віку в усьому світі (у тому числі й в Україні) постійно збільшується, зростає й кількість хворих на органічні депресивні розлади (ОДР.). Тому проблему суїцидів серед хворих похилого віку, що асоціюють з даною патологією, слід вважати актуальною, вона вимагає глибокого вивчення і вирішення. Розробка і впровадження комплексного підходу до вивчення аутоагресивної поведінки осіб похилого віку може дати основи розуміння характеру суїцидальних дій, визначити заходи їх корекції і профілактики. Все це визначає актуальність і доцільність вивчення проблеми аутоагресивної поведінки серед осіб похилого віку з органічним депресивним розладом судинного ґенезу.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Українського науково-дослідного інституту соціальної, судової психіатрії і наркології за темою: «Дослідити особливості формування аутоагресивної поведінки та розробити комплексні методи її корекції та профілактики» (№ державної реєстрації 0199U000494) та Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за темою: «Депресії при основних формах психічної та соматоневрологічної патології» (№ державної реєстрації 0106U004079).
Мета дослідження – на підставі результатів клініко-психопатологічного та експериментально-психологічного досліджень суїцидальної поведінки у хворих похилого віку, що страждають на ОДР, оптимізувати психіатричну допомогу даній категорії пацієнтів шляхом розробки та впровадження в практику комплексної системи діагностики, терапії та профілактики.
Для реалізації мети поставлено такі задачі:
Визначити основні соціальні та психологічні фактори, що зумовлюють суїцидальну поведінку хворих похилого віку з ОДР.
Дослідити особливості суїцидальних дій та клінічну структуру психопатології в зазначених хворих за допомогою клінічного, клініко-психопатологічного та експериментально-психологічного обстеження.
Розробити та впровадити систему комплексної психотерапевтичної та психофармакологічної корекції суїцидальної поведінки осіб похилого віку з ОДР на госпітальному та постгоспітальному етапах медичної допомоги.
Провести порівняльну оцінку динаміки психопатологічної симптоматики в процесі терапії та за катамнестичними даними.
Об’єкт дослідження – суїцидальна поведінка літніх людей, хворих на органічний депресивний розлад.
Предмет дослідження – закономірності формування, клініко-психопатологічна структура суїцидальної поведінки хворих похилого віку на тлі ОДР, терапевтичний ефект комплексної психотерапевтичної та психофармакологічної корекції даних розладів.
Методи дослідження – соціально-демографічний, клініко-психопатологічний, клініко-катамнестичний, експериментально-психологічний, статистичний.
Соціально-демографічний метод полягав у дослідженні за спеціально розробленою картою-опитувальником. Клініко-психопатологічний метод базувався на загально прийнятих підходах до психіатричного обстеження пацієнтів шляхом стандартного інтерв’ю із застосуванням діагностичних критеріїв МКХ-10. Експериментально-психологічне дослідження було застосовано для кількісної оцінки ступеню важкості депресивних розладів (шкалами Гамільтона та Монтгомері-Асберга) і ступеню тривоги (за методикою Спілбергера-Ханіна). Оцінка психологічних особливостей хворих включала дослідження рівня інтелекту (за методикою Векслера), самооцінки особистості (за методикою ТРАНС), рівня конфліктності за тестом «Незакінчені речення» (методика Д. Сакса та К. Сіднея в адаптації В.Л. Гавенка, 2002 р), рівня домагань (за методикою Хоппе в модифікації Ф.І. Іванова, 1988 р). Для оцінки ступеню результативності проведеної терапії використовувалась шкала загального клінічного враження (CGI). Клініко-катамнестичний метод базувався на вивченні анамнезу, аналізу даних медичної документації, а також включав вивчення динаміки клінічної картини захворювання протягом усього періоду спостереження (одного року) з урахуванням об’єму, характеру та якості надання медичної допомоги. Статистичний аналіз отриманих даних здійснювався за допомогою ПЕВМ IBM PC Pentium з використанням програм Excell пакету Microsoft Office (Лапач С.Н., Чубенко А.В., Бабич П.Н., 2000). Для оцінки рівня вірогідності використовували критерій Стьюдента.
Наукова новизна отриманих результатів. Вперше на підставі комплексного дослідження отримано дані щодо соціодемографічних, клінічних, клініко-психопатологічних та експериментально-психологічних особливостей суїцидентів похилого віку, які страждають на ОДР (характеристика розладів інтелектуально-мнестичних функцій, уваги, рівня депресії, тривожно-депресивного компоненту, астенії, змін рівня домагань, самооцінки, ступеню емоційної напруженості та ін).
Вперше розроблена система комплексного лікування даних хворих, що включає: 1) інтегративну психотерапію – сполучення кризової, когнітивно-біхевіоральної – раціонально-емотивної оптимістичної спрямованості, а в подальшому психодинамічної терапії, що проводяться в індивідуальному, груповому і сімейному варіантах на госпітальному та постгоспітальному етапах допомоги; 2) психофармакотерапію, що враховує вікові особливості терапевтичного реагування на препарати та їх переносимість, з переважним використанням серотонінергічних антидепресантів у диференційованих дозах і комбінаціях з іншими препаратами.